Коли грати добре — мало

Воротар

• Сергій НАУМЕНКО
  (останній клуб — «Украгроком»)

Кримчанин торік був одним із кращих гравців свого амплуа. У підтвердження: Сергій став найкращим кіпером за кількістю «сухих» матчів — 13 (у 26 поєдинках). При тому, що найближчий переслідувач, Заурі Махарадзе, котрий нині виступає в прем’єр-лізі, на чотири зустрічі менше залишав свої ворота «на замку». Щоправда, влітку Науменко міг повторити долю Ломка та Пономаря, котрі після розформування «Украгрокому» перейшли до сусідів, однак у «Олександрії» віддали перевагу екс-воротарю «Ниви» Новаку. Далі Сергій грав у товариських матчах СКЧФ, але в другу лігу Росії його не заявили, а зараз він виступає за СКЧФ-2 в чемпіонаті Криму.

Захисники

• Дмитро РЕЗНІКОВ
  («Авангард»)

Резніков — один із головних учасників оборони краматорців, які завжди славились надійним останнім рубежем. Під час кадрових проблем «машинобудівників» саме Дмитро ставав лідером, самовіддано не дозволяючи візаві засмучувати свого партнера-воротаря. До його заслуг: крайній бек команди Кріпака не забував про роботу попереду, тож завжди активно підключався на своєму флангу, щоби асистувати нападникам. Коли стало відомо, що з того складу «Авангарду» пішли Швидкий, Ямпіль та інші, здавалось, що обов’язково працевлаштується й Резніков, але ж ні — він залишається вільним агентом.

• Євген ЄЛІСЄЄВ
  («Бєлшина»)

Ще не так багато води утекло з тих пір, як Єлісєєв утворював міцну зв’язку в центрі захисту «Говерли», котра підіймалась нагору з першої ліги. Ужгородці за Севидова левову частину матчів вигравали з мінімальною різницею забитих м’ячів. Зрозуміло, що заслуга в цьому оборони, в якій не останню роль відігравав Євген. Під час зміни коучів викликало подив, що серед досвідчених людей не знайшлося місця Єлісєєву. Надалі центральний захисник намагався закріпитись у сусідньому чемпіонаті, проте «Бєлшина» йому не підійшла для виконання цієї місії.

• Микола ЛАЗОРИК
  («Нива»)

Відомо, що свого часу центральний бек мав можливість переїхати до Казахстану, в чемпіонаті якого наразі зарплатні на рівні нашої вищої ліги. Проте Микола відмовився від такого авантюрного кроку заради виступів на Батьківщині. Тим паче, що антропометричні дані (вкрай важливий момент для захисника) та навики гри на «другому поверсі» в Лазорика дозволяють виступати на високому рівні. На жаль, через складну фінансову ситуацію йому довелося покинути «Ниву». Відтак Микола розпочав нову сторінку в кар’єрі в аматорському колективі ФК «Перегінське», з яким уже встиг виграти Кубок Івано-Франківської області.

Півоборонці

• Бурнель ОКАНА-СТАЗІ
  («Сталь» А)

Раніше пара африканських півоборонців Окана-Стазі — Колінс у побудовах алчевської «Сталі» була невід’ємною частиною. Утім, після того, як «сталевари» здобули можливість виступати в елітному дивізіоні, а згодом відмовились од цього права, Бурнель вирішив залишити практично рідну команду. Подейкували, що конголезця хочуть бачити в Азербайджані, проте, як виявилося, трудовий договір йому, зрештою, не запропонували. У підсумку, Окана-Стазі помітили в відкритому чемпіонаті Донецької області, виступаючим за один із аматорських колективів. Через ситуацію на сході країни подальша доля легіонера залишається невідомою, але зрозуміло одне — півзахиснику до снаги допомогти команді з середини турнірної таблиці.

• Сергій АРТЮХ («Нафтовик-Укрнафта»)

Дещо дивно було знайти ім’я цього гравця у списку людей, які залишилися без роботи на професіональному рівні. Пригадується, що Сергій, коли був здоровий та в оптимальній формі, на полі виглядав одним із кращих плеймейкерів чемпіонату. Вірогідно, що наші читачі не забули, як у зимове міжсезоння Артюх навіть опинився у збірній півріччя за версією «УФ». Також незрозуміло, як охтирці розпрощались із Сергієм, який після цього відправився до рідної Донеччини. За останньою інформацією, центральний півзахисник набирає оптимальні кондиції та ігрову практику в аматорській команді АФ «П’ятихатська».

• Владислав ЛУПАШКО («Іллічівець»)

Позаминулого сезону Владислав у складі «Буковини», котра ще не зіт­кнулась із фінансовими негараздами, практично потрапив до когорти кращих вітчизняних ФК. Тоді він був центральною фігурою у центрі поля. Через недостатнє фінансування чернівецької команди Лупашко одним із перших отримав запрошення на підвищення — від «Іллічівця». На жаль, у Маріуполі Владислав не зміг себе знайти, а після відомих подій і взагалі залишився безробітним. Як сказав сам гравець, повертатися до нижчих ліг він не хоче, тому продовжує чекати серйозніших викликів. Шкода.

• Руслан ЗЕЙНАЛОВ («Олександрія»)

У найкращі свої часи, навіть у першій лізі, Руслан уважався реальним претендентом на виклик у національну збірну Азербайджану. Минулої першості Зейналов, можливо, не так часто з’являвся у стартовому складі, проте, виходячи з лавки запасних, завжди залишав усі сили на полі. Відтак більше 20 матчів відбулись у присутності цього досвідченого футболіста, упродовж яких він відзначився п’ятьма результативними ударами. Зважаючи на пройдений життєвий шлях та ще досить молодий вік (32 роки) Руслан міг би підсилити колективи з нижньої частини турнірки, передаючи досвід молодим партнерам.

• Олександр САВАНЧУК («Нафтовик-Укрнафта»)

Не знаю, кому як, але мені Саванчук запам’ятався своїми дальніми ударами, котрі нерідко завершувались узяттям воріт. За останній рік Олександр дещо збавив у результативності (1 гол), проте все одно часто виходив на газон (26 разів). Слідом за Артюхом багаторічний капітан «Нафтовика-Укрнафти» вирішив покинути Охтирку. На даний момент Саванчук підтримує форму з командою «Таврія-Скіф» із чемпіонату Запорізької області. Чомусь навіть не виникає сумніву, що такому виконавцю ще до снаги принести немало користі в колективах першої ліги.

Нападники

• Ігор МЕЛЬНИК
  («Нива»)

Цей гравець узимку серйозно змусив задуматись автора цих рядків, чи вносити його прізвище до символічної збірної першого півріччя. Тоді, правда, перевага була на боці Ситника з «Олімпіка» (місце Сергійчука взагалі не обговорювалось), але заслуг Ігоря це жодним чином не применшує. Нагадаємо, що за підсумками літньо-осінньої частини змагань Мельник був одним із найвлучніших гравців. Потім мала місце неприємна подія: нападник «Ниви» зламав ногу. Одначе це не завадило після одужання вирушити на збір до «Геліоса», котрий уже укомплектувався. Відтак Ігор продовжив догравати сезон із тернопільцями, котрих, зрештою, залишив через серйозні проблеми, пов’язані з життєдіяльністю ФК.

• Степан МАКОВІЙЧУК («Буковина»)

Зізнатися, Степан останніми роками трішки «здав» — роки беруть своє. Отож звична позиція «на вістрі» подекуди змінювалась на «під нападником». Утім, попри все, Маковійчук залишився тим гравцем, який міг обіграти суперника на маленькому клаптику поля або вирішити голеву ситуацію самотужки. Нині ж Степан виступає за «Підгір’я» в рідному чемпіонаті Чернівецької області. Здається, якби діючу легенду буковинського футболу повернути до головної команди краю, то Маковійчук, за рахунок свого досвіду, неодмінно потішив би місцевих уболівальників.

Тренер

• Микола ФЕДОРЕНКО
  («Зірка»)

Останніми ФК для досвідченого вітчизняного фахівця були «Титан» та «Зірка». Щодо першого місця роботи: в Армянську виникла неприємна ситуація, пов’язана з психологічною складовою. Як розумієте, працювати в таких умовах було складно. Внаслідок цього Микола Іванович поїхав із півострова зі скандалом, а потім нашому виданню Федоренко заявляв, що не радий бачити деяких людей з попередньої команди. Водночас Микола Іванович не довго залишався без роботи — «Зірка» з радістю запросила іменитого наставника. Утім, цього разу позначились інші проблеми. Його підопічні подовгу не могли демонструвати стабільний результат. І не дивно — кіровоградці нечасто перебували в оптимальних кондиціях. Менше з тим, довго керівники клубу не збирались чекати, тож після цього Федоренко залишається без роботи. Здається, якщо в першій лізі відбуватимуться кадрові пертурбації на тренерському містку, прізвище «Федоренко» неодмінно згадуватиметься. Адже достойних спеціалістів, які фокусуються на «низах» українського футболу, обмаль.

Євген ДЕМЯН.