Микола ЛИХОВИДОВ: «Перші сім-вісім клубів другої ліги не поступаються ні в чому першим семи-восьми командам першої ліги»

— Пане Миколо, друга частина чемпіонату розпочнеться вже за місяць. Які у вас, як у президента клубу, сподівання?

— Хочеться вже нарешті виграти другу лігу. Скільки років ми вже там граємо...
Але розуміємо, що навряд чи це зараз можливо. Наша команда занадто відстала від лідируючої групи, та і суперники дуже серйозні цього сезону. Та завжди потрібно прагнути до прогресу. Можливо, в майбутньому піднімемося ще на одну сходинку вище.

— Тобто шосте місце після першого кола вас не влаштовує?

— Звичайно, хочеться бути якомога вище. Але, перш за все, ми ставимо зав­дання грати у футбол, який би приносив результат. Яке місце посядемо в підсумку, продемонструє рівень гри. Займемо те місце, на яке заслуговуємо. Зараз ми на шостій позиції. Якщо вдасться піднятися вище, значить поліпшили рівень нашої гри…

— Які найсуттєвіші зміни відбулись у команді за зимовий період?

— Практично жодних, окрім переходу нашого лідера Руслана Зубкова до складу першолігової «Зірки». Він був дуже вагомою частиною нашої команди — лідером клубу. Руслан забивав багато й віддавав голеві паси. Згадати бодай його матчі проти «Скали» чи «Нікополя», де він безпосередньо впливав на підсумковий результат. Думаю, що він перейшов навіть не в клуб першої ліги, а вже майже прем’єр-ліги. Принаймні, з літа цього року, я переконаний, так і буде.

— Чи плануєте шукати йому заміну?

— Так, хоча тренери говорять, що незамінних гравців немає. Але як замінити, приміром, Мессі, Неймара чи Суареса? Тому будемо перебудовувати гру команди, сподіваючись, що в нас є достойні кандидатури, які зможуть замінити Зубкова. Наприклад, в нещодавній товариській грі з «Миколаєвом» добре себе проявив Степанишин. Він дуже хороший виконавець. Загалом, досвідчених гравців, які би змогли взяти на себе функції лідера, в нас вистачає. Але все залежатиме від них самих. Вони мають усе, щоби проявити себе в другому колі.

— До речі, стосовно суперників. Цього року підібралася солідна компанія з п’яти-семи клубів, які претендують на підвищення в класі. Хто вам запам’ятався із суперників найбільше?

— Аби відповісти на ваше запитання, розпочну ось із чого: як уже казав до цього, ми зустрічалися днями з МФК «Миколаїв». Коли виграли перший тайм із рахунком 2:0, я запитав у тренера: «Не можу зрозуміти, це ми такі сильні чи це такий рівень першої ліги?». Як ми знаємо, «Миколаїв» нині посідає п’яту сходинку в першій лізі. Ми, у свою чергу, на шостій сходинці в другій лізі. Не хочу сказати нічого поганого про «корабелів». Розумію, що вони не форсують темпи набрання оптимальних кондицій. Але нам удалося виграти ту зустріч. Так ось, на мою думку, перші сім-вісім клубів другої ліги не поступаються ні в чому, як мінімум, першим семи-восьми командам першої ліги. Можливо, трохи осторонь — «Зірка», яка справді сильніша за всіх. Як сказав хтось із нашого тренерського штабу: «Потрапити до першої ліги справді складно, але грати там…» Виступати в другій лізі тяжче, люди хочуть бодай якось пробитися вище. У першій же лізі склалася така ситуація, що є команди, які розуміють, що нижче вони не опустяться, але й вище не піднімуться. Немає для цього передумов. Коли в команди немає мотивації й турнірних завдань, це несприятливий ґрунт. Прогрес народжується лише в боротьбі. У свою чергу, сама ліга повинна створювати для цього певні умови.

— Що саме маєте на увазі?

— Візьмемо для прикладу чемпіоншип. Переможець цієї англійської ліги отримує шалену суму грошей, яких потім вистачає на кілька років виступів у прем’єр-лізі. Саме тому там відбувається справжня м’ясорубка в нижчому дивізіоні за право піднятися вище. У нас же такого стимулу немає й близько. А там сама ліга створює якісь передумови для розвитку, стимуляції команд розвиватись. А що у нас? Заробити самим на якомусь маркетингу у наш час дуже тяжко. Одверто кажучи, ця сфера в нас і не розвинена. На Заході ж на продажах клубної атрибутики, квитків й іншого заробляються величезні гроші. Що вже казати про те, що в західних країнах, коли людина вкладає кошти у спорт, вона звільняється від сплати податків на таку ж суму. У нас такого немає. Тому дуже складно заробити гроші на утримання команди, функціонування клубної структури тощо.

— Відтак повернімося до справ футбольних: чи варто чекати на якісь нові імена найближчим часом?

— Так, зараз ми укладаємо угоду з Олександром Машніним. Це колишній гравець «Миколаєва», «Жемчужини». Із ним плануємо підписати короткостроковий контракт. Більше придбань у нас не передбачається. Усі ті виконавці, які в нас були, залишаються в команді й надалі. Іще відкрите питання стосовно Кулішенка, який нині травмований. Великі надії покладаємо й на нашу молодь. Загалом, хочу сказати, що нам удалося стабілізувати склад, досить продуктивно попрацювавши на зборах. Але, як каже Руслан Забранський, якого я дуже шаную: «У товариських матчах не можна перемагати. Коли програєш, завжди є над чим працювати, що аналізувати. Але варто виграти всі товариські матчі, й на полі в офіційних зустрічах футболістам вже нічого не пот­рібно доводити». Згоден, що товариські матчі для того, щоби переглянути нових гравців, на що вони здатні. Збірна СРСР була свого часу неофіційним чемпіоном світу за товариськими матчами, а у серйозних турнірах, окрім чемпіонату Європи, так нічого й не виграла…

Володимир БОБИР.