Не вельми талановито, але відзняли

Друзі, ви ще не втомилися від вітань одне одному? Я також — ні. Але на власні вболівальницькі пристрасті в мене лічені рядки, треба викладати суть репортерську. Й тут дві спокуси — чіплятися лише за гру-відповідь у Мариборі з її хеппі-ендом чи зважувати весь цикл?

Надаючи перевагу чомусь одному, ти втрачаєш принаду співставлень. Але в автора є простеньке алібі — це той самий випадок, коли в 96 (чи 98-ми) словенських хвилинах було зконцентровано наші сподівання та зусилля за 13 місяців відбору. З огляду на популярний детективний жанр, так наш «занадто обережний» тренер і мав би змусити нас скуштувати ще й цей плей-оф. Інакше ми б пригадали йому ті довгі розчарування, які зникали винятково подеколи — на білорусах із македонцями, й не більше.

Сьогодні вже не так критично розбирати, хто перебував ближче до капітана й центрбека господарів, коли ми пропускали, — Хачериді чи Ярмоленко? До речі, ці двоє, а ще, безумовно, Ракицький, Степаненко, Коноплянка) вважалися молодими десь позавчора. Нинішнє ставлення — як до бувалих у бувальцях. І ми чекали й чекали, коли ж вони набудуть тих рис відповідальності, впевненості, розкутості, завдяки яким виграються найважливіші матчі. А до них потроху приєднаються Сидорчук, Гармаш, Кравець, Рибалка.

У принципі, 17 листопада — дочекалися. Вочевидь, Михайло Фоменко попереджав підопічних, що суперник не гребуватиме провокативними засобами впливу. Тож спробуйте, хлопці, уникати конфліктів, у яких арбітр може розібратися з точністю до навпаки. Ми бачили, скільки разів гостям діставалося й по ногах, і по обличчю. Проте вони терпіли. Якщо ж, не віддячити ставало неможливим, то принаймні жестами не перетинали бар’єр вилучення. Зрештою, турок утомився від тих перевірок нас на стійкість до бандюганства й відправив геть саме одного з балканців.

Згоден: за цілісністю малюнку позавчораші «синьо-жовті» поступалися собі суботнім. Як тільки, повівши 1:0, парубки Сречко Катанеця відчули присмак здобичі, ми випустили м’яч з-під контролю. Й мені не було дивно, коли наприкінці першого тайму, образно кажучи, шукали відповідь, як пройти — ні, не до бібліотеки, а до бомбосховища? Це в природі наших опонентів — згадайте куплет з репертуару Валерія Леонтьєва — «Югославський солдат та англійський матрос…» Вийти з отих, майже британських лещат — ось якою, мені здається, була тематика розмови в роздягальні. Й те, що по перерві картина почала перелицьовуватися на нашу користь — найдорожчий урок звітного поєдинку.

Якби бажані 1:1 виникли відразу по перерві, то суперечка б завершилася достроково, адже планка на відстані 4:1 об’єктивно недосяжна. Ну, не забили на тому відрізку дистанції, але хіба це буває «на замовлення”? Катанець проводив заміни, щоб отримати овертайм. Фоменко — щоб овертайму не було. Хто вгадав — дивіться на табло. Й чесно кажучи, ми все-таки заслужили на той фінальний рейд а-ля буліт, ще й гуртовий. Така собі комп’ютерна графіка українського шляху до Франції.

… Припускаю, що хтось не в захваті від звивистої стежки, якою довелося пройти. Але, гляньте, з ким ми в компанії листопадових обранців. Збірна Республіки Ірландія (саме на такій назві наполягає ФІФА), дійсно, в жодних призерах ніколи не ходила. Втім, тамтешня футбольна асоціація веде відлік з 1921-го. Угорці поготів переживають певний ренесанс (світове віце-чемпіонство-1938 та 1954 лишилося в архівах, як і олімпійське «золото»-1952 та 1964). Знов-таки, футбольну спілку мадяри створили далекого 1902 року. Соромитися сусідства зі шведами так само дивно. Навіть сучасні відвідувачі українських стадіонів тримають у пам’яті третю сходинку ЧС-1994 у США. До 90-річчя своєї федерації, до речі! Ще набагато раніше «Тре Крунур» виходили до головного фіналу-1958 (здолала їх тільки славетна тогочасна Бразилія).

Ви не забули, що через «російське правонаступництво» в тому числі, ми вперше зрозуміли, що воно таке — заявити національну команду й не пробитися, аж восени 1995-го.
Невже ті три явно досвідченіші за стажем збірні з теперішніх «стиків» не прагнули кваліфікуватися напряму? Будьте певні, будапештська чи стокгольмська преса нагадає своїм гравцям про дуже демократичний сучасний регламент УЄФА, яким варто скористатися хоча б крізь друге місце в групі. Наша ж команда, побачивши Іспанію та Словаччину, застосувала девіз героїв давнього фільму «Айболить-66» — нормальні герої завжди йдуть у обхід.

Ну а коли ми торкнулися кіно, то ще один епізод зі свіжішої багатосерійної «Відлиги». Прибулий на майданчик «з устатку» режисер (у блискучому виконанні Михайла Єфремова) на подив колективу — «Як, знімаємо вже за три хвилини?» — коротко вказує: «Талановито!». Що ж, ми вирішували завдання ЧЄ-2016 довго й не вельми талановито, але свій бойовик усе-таки відзняли!

Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ.