Володимир АРЖАНОВ: «Варіанти з України навіть не розглядав»

Переглядів 8
UkrFootball.ua
UkrFootball.ua
0 голосів
Екс-гравець запорізького «Металурга», київського «Арсеналу», «Волині» та «Чорноморця» дав перше розгорнуте інтерв’ю в якості гравця «Атирау»

Узимку одеський ФК пережив сильне кадрове потрясіння: з команди пішла більшість основних гравців, певна частина з яких послідувала прикладу головного тренера, та, зрештою, перебралася в азербайджанську «Габалу». На відміну від решти партнерів, Аржанов був оригінальніший: він обрав інший закордонний варіант — казахський «Атирау». Усе відбулося настільки швидко та раптово, що з вихованцем запорізького футболу в пресі не з’явилося жодного інтерв’ю. Згодом, після переїзду до однойменного з клубом міста, до українського півзахисника неодноразово зверталися з приводу відвертої бесіди, проте Володимир не хотів бути багатослівним до свого влиття в тамтешній колектив. Отож, витримавши паузу, «УФ» зв’язався з Володимиром, аби той детально розповів, як у зимове міжсезоння змінив прописку з Одеси на Атирау, якими він бачить місцеву першість і нову команду, як побудував свій побут на чужині.

Про прощання з Одесою та процес переходу

— Володимире, готуючись до інтерв’ю, помітив, що останнім часом із вами в українських ЗМІ не було жодного інтерв’ю. На Батьківщині про вас забули чи самі відмовилися розповідати про останні зміни в кар’єрі?

— Насправді, це було моє бажання, тож усім відмовляв у інтерв’ю. Насамперед, хотів зосередитися на футболі. Тим паче, перебуваю в новій команді та вперше набуваю досвід виступів за кордоном. Отож мав на меті створити атмосферу, коли мені нічого не заважає.

— Що цього разу дозволило вам змінити позицію щодо спілкування з пресою?

— Уже минув певний час: подолав із новою командою всі збори, розпочався чемпіонат. Можу сказати, що вже втягнувся на новому місці, тож маю право розповісти про це.

— Подробиці вашого переїзду в Казахстан досі залишаються невідомими. Чи можете пролити світло на це питання?

— Мене особисто запрошував головний тренер «Атирау» Володимир Никитенко. Зізнаюсь, у моїх послугах він був зацікавлений іще раніше: кликав у Казахстан, коли очолював інший клуб. Зараз в Україні та в моєму попередньому ФК («Чорноморці». — Є.Д.) сформувалася така ситуація, що виникло прагнення змінити обстановку. Відтак відгукнувся на пропозицію «Атирау».

— Які у вас залишися спогади про одеський етап, і те, як він завершився?

— Вочевидь, це був той момент, коли опинився в команді не в той період існування клубу. Усім відомо, яке зараз становище в Україні, зрозуміло, що це негативно позначається на вітчизняному футболі. На противагу додам, що у «Чорноморці» створені всі умови для розвитку, тож команда має у своєму розпорядженні чудову інфраструктуру. Окремого епітету заслуговують місцеві вболівальники, котрі завжди підтримували наш колектив. Думаю, їм варто пережити цей період разом із командою й набратися терпіння. Хоча скажу, що молодим гравцям наразі випав чудовий шанс проявити себе.

— У січні було дивно стежити, що Григорчук і кілька ваших колег перебралися в азербайджанську «Габалу», а ви опинилися в казахському «Атирау». Хіба Роман Йосипович не кликав за собою?

— Скажу, щоби конкретно «кликав» — такого не було. Ми з Григорчуком справді розмовляли на цю тему, проте на той момент я вже вирішив переїхати в Казахстан. Чесно, навіть не розглядав інші варіанти, позаяк уже знайшов бажану можливість змінити обстановку та спробувати сили в іноземному чемпіонаті.

— Загальновідомо, що наставник «Зорі» Юрій Вернидуб — прихильник вашої гри, котрий неод­норазово запрошував до себе. Чи цього разу Юрій Миколайович також виявляв зацікавленість у ваших послугах?

— Юрія Вернидуба знаю особисто, з його сином Віталієм також тісно спілкуємося. Із повагою до нього ставлюся, проте повторюю: варіанти з України навіть не розглядав. Отож такої бесіди, щоби я перейшов у «Зорю», не було.

— Інших іноземних можливостей вистача-
ло?

— Та особливо розповідати нічого. Отримав конкретну пропозицію, тренер хотів мене бачити, тому зразу дав свою згоду на перехід. Усе швидко було. Значну роль відіграв Никитенко, кот­рий іще влітку запрошував до себе.

Про Казахстан і місцевий футбол

— На вашу думку, чим можна пояснити тренд останнього часу — переїзд у колишні союзні республіки? Імовірно, впливає на вибір заможність місцевих ФК?

— На мій погляд, усі гадають, що тут — слабкі чемпіонати, тож легко грати в футбол. Утім, це далеко не так. Насправді, в першості Казахстану зібрані сильні виконавці. Єдине, що, можливо, інфраструктура у цьому плані відстає. Проте за рівнем чемпіонат —
сильний. Щодо масової міграції: нині на Бать-
ківщині скрутна ситуація у футболі, тож усі шукають стабільні умови.

— Із вітчизняною прем’єр-лігою можна по-
рівняти?

— Знову ж таки, з побаченого роб­лю висновок, що існують проб­леми з матеріальною базою: полями та стадіонами. А так — виступають сильні команди. Аутсайдерів або колективів, які суттєво випадають із ліги, практично немає. Більшість клубів грають од оборони, прагнуть завжди набирати очки. Відтак для мене чемпіонат цікавий і по-своєму складний.

— Загалом, які цілі переслідує «Атирау»? Який футбол проповідує?

— Тутешній чемпіонат примітний тим, що на певному етапі розділяється на дві групи по шість команд. Отож перша мета — потрапити до провідного пелетону, а потім — посісти якнайвище місце. Тренер прищеплює нам комбінаційний футбол. Увесь тренувальний процес побудований на роботі з м’ячами.

— Що скажете про співпрацю з Володимиром Никитенком?

— Він — досвідчений фахівець. Багато пропрацював у Казахстані. Загалом, мені цікаво виступати під його орудою.

— А як відбулося й пройшло
знайомство з новими партнерами?

— Адаптації, як такої, не було, бо зібрався практично новий колектив — змінили 90 відсотків складу. Багато футболістів вікових і дос­відчених, отож швидко знайшли спільну мову, відтак я влився в колектив. До того ж, мав знайомого — Майкла Одібе, з яким раніше грали за київський «Арсенал».

Про побут

— Як вам Атирау?

— Цікаве місто! Це мій перший досвід, у Казахстані ще не був. Отож поступово вивчаю місто та призвичаююсь.

— Чи здивував оцей край якоюсь екзотикою?

— Перше — вже куштував конину. Раніше ніколи не доводилося її їсти. А так, у принципі, всі хлопці спілкуються однією мовою, тому проблем особливих немає.

— Окрім конини, ще коштували інші страви місцевої кухні?

— У принципі, кухня подібна до української, тільки страви називаються по-іншому. А якихось особливих тутешніх страв іще не пробував.

— Разом із собою взяли за кордон сім’ю?

— Ні, поки моя сім’я перебуває в Україні. У мене тут часто матчі, відповідно, багато перельотів із міста в місто. Відтак, навіть якби вони були поруч, я би все одно проводив із близькими небагато часу. Тим паче, мешкаю на базі, як і багато моїх партнерів.

— Як і з ким проводите дозвілля?

— У нас дружний колектив. Отож сумувати не доводиться. Переважно, навіть скажу — практично весь свій вільний час проводжу разом із командою.

— Як минає ваш звичайний день?

— Зазвичай, у день займаємося на одному-двох тренуваннях. Інший час проводимо на базі. Можемо пограти в карти чи побавитися на приставці PlayStation, а ввечері прогулятися містом.

— Уже ознайомилися з культурою та місцевими звичаями?

— Думаю, ще все попереду. Я з повагою ставлюся до країни, в якій працюю, тому мені все цікаво. Поки лише роблю перші кроки у цьому напрямі.

— Чи була можливість за цей час повернутися додому?

— Так, зараз у чемпіонаті була пау­за через матчі збірних. Скориставшись нагодою, завітав до України. Отож із цим проблем також немає.

— Як узагалі почуваєтеся в новій для себе ролі легіонера?

— Ставлення до мене абсолютно нормальне та шанобливе. Тим паче, в команді вистачає легіонерів, хоча я один українець. У цілому, мені цікаво набувати новий досвід.

— Чи цікавляться у вас місцеві подіями й вашим баченням того, що відбувається на Донбасі?

— Постійно питають, хвилюються. Розказую все колегам із того моменту, як приєднався до команди на зборах у Туреччині. Відтак тримаю всіх у курсі останніх подій.

Про перспективи

— Вам усього лише 29. Наскільки тривалим бачите своє майбутнє в Казахстані?

— Я би не став далеко забігати вперед. Зрештою, все залежатиме від мого здоров’я. Маю прагнення не зупинятися на досягнутому. Думаю, ще багато років віддам футболу.

— Дозвольте поцікавитися: наскільки контракт пов’язує вас із «Атирау»?

— У Казахстані прийнято укладати договори на один рік. У мене ситуація аналогічна. Відтак принаймні до зими допомагатиму нинішній команді.

— Багато хто відмовляється від переїздів за кордон, аби не зникати з поля зору тренерів національної збірної. Для вас це не має значення?

— Та я реально дивлюся на речі. Я достатньо пограв у прем’єр-лізі, й мене не викликали до лав збірної… Зрештою, якщо заслужу таке
право, то мене покличуть і з Казахстану. Та, попри все, моя справа — грати у футбол і отримувати від цього задоволення.

— Продовжуєте підтримувати контакт із колишніми колегами за виступами у «Чорноморці»?

— Авжеж. Спілкуємося та переписуємося із хлопцями, котрі перей­шли в «Габалу» чи залишилися в Україні.

— Яким би хотіли бачити продовження своєї кар’єри?

— Давайте не будемо забігати так далеко. Хоча, звичайно, прагну повернутися в Україну та знову пограти в прем’єр-лізі.

— Про цвяшок на стіні для бутсів саме в рідному «Металурзі» ще на замислювалися?

— Запоріжжя — моє рідне місто, де виступає рідна команда. Безу­мовно, кар’єру хотів би завершити в «Металурзі».

Євген ДЕМЯН.