Легендарний адміністратор Динамо, знаковий захисник Зорі: 28 квітня — цей день в історії українського футболу
632 
8 квітня 1938 року у селищі Лугини (Житомирська область) народився Віктор Банніков – легендарний воротар київського Динамо та московського Торпедо, триразовий чемпіон СРСР, срібний призер Євро та бронзовий медаліст чемпіонату світу, а також перший президент УАФ (тоді ФФУ).
Віктор Банніков. Фото: Google
На початку кар’єри голкіпер виступав за Авангард (Житомир), Шахтар (Коростишів) та Десну (Чернігів). Проте по-справжньому відомим Банніков став під час своєї гри за київське Динамо, кольори якого він захищав з 1962 по 1969 рр.
У складі динамівців воротар провів 170 матчів: 136 пропущених голів та 74 гри «на нуль». Разом з киянами Банніков тричі ставав переможцем чемпіонату та двічі Кубка СРСР. У 1964-му вперше став «Воротарем року».
Банніков є автором рекорду за найдовшою «сухою» серією в чемпіонатах СРСР, що становить 1127 хвилини без пропущених м'ячів у сезоні 1967/68.
Останні три роки своєї кар’єри провів у московському Торпедо, де завоював ще один Кубок СРСР та знову отримав нагороду «Воротар року» – 1970 рік.
У складі збірної СРСР провів 14 матчів: 13 пропущених голів, п’ять «сухих» ігор. Брав участь на ЧС-1966 та ЧЄ-1972 – не провів жодної хвилини в поєдинках обох турнірів, де його команда виборола бронзові та срібні медалі відповідно.
Після завершення ігрової кар’єри був начальником команди Зоря (Ворошиловград) та головним тренером Спартака (Житомир). У 1991 році очолив Федерацію футболу України, ставши першим президентом в історії організації. З 1996-го та до самої смерті обіймав посаду першого віцепрезидента ФФУ.
З 1998 року проводиться турнір пам’яті Віктора Баннікова, а у 2005 році неподалік НСК «Олімпійський» був відкритий стадіон, що має ім’я легендарного воротаря.
Помер у Києві 25 квітня 2001-го у віці 62 років.
28 квітня 1943 року у місті Узин (нині Київська область) народився Олександр Чубаров – легендарний адміністратор Динамо та збірної України, тренер ДЮСШ та жіночої команди біло-синіх.
Олександр Чубаров. Фото: Google
Ігрову кар’єру розпочинав у київському СКА, проте не зумів заграти через важку травму в ранньому віці. Виступав за різні аматорські колективи, у віці 26 років був граючим тренером однієї з кубанських команд.
Шукав себе поза футболом, працюючи агентом Держстраху СРСР. Після успіху на чолі однієї з ЖЕКівських команд Києва отримав пропозицію виховувати гравців для київського Динамо.
Працював з перехідною групою футболістів, також під його керівництвом займався легендарний Олександр Шовковський. Про те, як СаШо робив перші кроки у футболі читайте в ексклюзивному матеріалі «УФ».
У 1985 році отримав завдання від Валерія Васильовича Лобановського привести в Динамо талановитого півзахисника кишинівського Ністру Ігоря Добровольського.
«Я переговорив із тренером команди Анатолієм Полосіним і самим Добровольським, який із благословення наставника одразу ж написав заяву про перехід у київське Динамо. На стадіон «Динамо» я встиг до п'ятої години – часу від'їзду команди в Конча-Заспу. Зайшов до Лобановського: «Ваше доручення виконано, ось заява Добровольського. Я з ним розмовляв, за кілька днів Полосін привезе його до Києва».
Васильовича важко було здивувати, але, схоже, мені це вдалося. А присутній при цій сцені Пузач сказав: «Сучков давно проситься в селекціонери. А ось вам готовий адміністратор». Моє майбутнє було визначено наперед», – згадував Чубаров.
Добровольський дійсно обрав Динамо, проте московське. Чубарову ж це не завадило отримати посаду адміністратора в київському клубі. Через розбіжності з тодішнім президентом біло-синіх Віктором Безверхим покинув свою посаду та очолив жіночу команду Динамо. Вже у дебютному розіграшу чемпіонату України серед жінок оформив «золотий» дубль, ставши переможцем ліги та Кубка.
«Про ті роки я кажу, що в кращому разі про мене запам'ятають як про адміністратора команди Лобановського, а в гіршому – як про жіночого тренера».
Після розформування жіночого колективу Динамо був очільником селекційного департаменту в клубі, працював над поверненням в команду Лобановського. Згодом повернувся на посаду адміністратора столичного гранда, яку обіймав аж до 2016 року.
Сам Валерій Васильович вважав Чубарова фартовим, і ось чому:
«У липні 1985-го грали ми в Москві з Торпедо. То був один із перших моїх матчів як адміністратора. Щойно я сигарету вийняв, тодішній начальник команди Володимир Веремєєв на мене цикає. Я кажу: «Ну, одну, на фарт. Ось побачите, не встигну докурити, наші заб'ють».
І точно – ми відкриваємо рахунок. Через якийсь час усе повторюється: я закурюю, Веремєєв обурюється, Динамо» забиває. Тоді Лобановський мені й сказав: «На фарт дозволяю тобі курити завжди!».
Пізніше Лобановський під час складних матчів напряму просив Чубарова закурити.
«Восени того ж року Зеніт приймав нас у своєму манежі. Час іде, а голу немає. Васильович у мій бік: «Закурив би, чи що». Я й задимів у кулачок. І тут Євтушенко забиває.
Лобановський: «Ну, ось, а то сидиш тут – тільки штани даром протираєш». А в перерві ми дізналися, що осічка мінчан у Донецьку робить нас чемпіонами Союзу...», – пригадував Чубаров.
За Чубарова Динамо тричі ставало чемпіоном СРСР, 15 разів здобувало золоті медалі першості України та стало переможцем Кубка володарів кубків-1986.
Донька Олександра Федоровича – Ілона – була заміжня за екснападником київського Динамо Сергієм Юраном. Другою дружиною Чубарова стала його підопічна з жіночої команди біло-синіх – Олена Боришполець. Доньку легендарний адміністратор назвав на честь ВВЛ – Валерія.
Помер Олександр Федорович 18 травня 2021-го у віці 78 років.
28 квітня 1970 року у місті Красний Луч (Ворошиловградська область) народився Володимир Микитин – легенда луганської Зорі, захисник львівських Карпат і донецького Шахтаря, двічі срібний призер чемпіонату України.
Володимир Микитин. Фото: Металург Запоріжжя
Розпочинав дорослу кар’єру в Стахановці, звідки у 1989 році потрапив у Шахтар. Тоді у складі «гірників» закріпитися не зумів, повернувшись до їхніх лав аж у 1998-му. Разом з донеччанами двічі завоював срібні нагороди чемпіонату України. Загалом за Шахтар Микитин провів 31 поєдинок.
Найбільше матчів у власній кар’єрі (169) зіграв за Зорю. Був одним з лідерів луганського колективу, за який виступав у два періоди: з 1991 по 1996 рр. та з 2003 по 2004 рр.
Заслужити на повернення в Шахтар Микитин зумів завдяки своїм вдалим виступам у складі львівських Карпат (1996-1998). У зелено-білій футболці провів 60 матчів, забивши два голи. Разом з «левами» став бронзовим призером чемпіонату України за підсумками сезону 1997/98.
Також Володимир грав за СКА (Одеса), полтавську Ворсклу та Ростельмаш. Свою кар’єру закінчив у 2005 році в складі дніпродзержинської Сталі.
За національну збірну України захисник дебютував 15 липня 1998-го, коли команду очолював Йожеф Сабо. Загалом у складі синьо-жовтих зіграв 13 матчів.
З 2007 по 2020 рр. очолював дубль луганської Зорі, після чого став головним тренером МФК Металург (Запоріжжя). У сезоні 2022/23 брав участь у стикових матчах за вихід до УПЛ, проте поступився рівненському Вересу (1:0, 1:6). Усього ж на чолі «металургів» провів 52 гри: 20 перемог, 17 нічиїх та 15 поразок. Припинив співпрацю з запоріжцями в середині березня 2023-го, коли Металург попрощався також із більшістю досвідчених гравців.
На FanDay виходило вогняне інтерв’ю Володимира Микитина.
28 квітня 1999 року у місті Верхньобогданівка (Луганська область) народився Андрій Кулаков – вихованець харківського Металіста, нападник донецького Шахтаря, Маріуполя та Олександрії.
Андрій Кулаков. Фото: Шахтар
На рівні ДЮФЛ вирізнявся небиякою результативністю, забивши 62 голи за 61 поєдинок. У 2016 році перебрався в Шахтар. Провів 12 матчів за «гірників» у Юнацькій Лізі УЄФА, записавши на свій рахунок три м’ячі. За першу команду донеччан так і не дебютував.
На правах оренди з Шахтаря виступав за Маріуполь і турецький клуб Тузласпор. У складі приазовців провів 50 матчів: 10 голів та шість результативних передач.
Від лютого 2023 року захищає кольори Олександрії. Цього сезону за команду Руслана Ротаня зіграв 20 матчів, оформивши 1+1 за системою гол плюс пас.
Також Кулаков у власному активі має участь у півфіналі юнацького чемпіонату Європи-2018, в якому команда Олександра Петракова розгромно програла Португалії (0:5). На тому турнірі форвард провів 80 хвилин у двох матчах.
На «УФ» виходило велике інтерв’ю Андрія Кулакова про виступи за олександрійців.
1902 — засновано футбольний клуб «Манчестер Юнайтед».
1907 — нар. Раймон Брейн (Бельгія) — легендарний форвард, чемпіон Бельгії та Чехословаччини, його першим назвали «червоним дияволом».
1910 — перший пенальті в історії фіналу Кубка Англії. «Ньюкасл» — «Бернлі» — 2: 0
(Шеферд, 52, 62, пен.).
1923 — вперше фінал Кубка Англії проводився на «Уемблі».
1938 — нар. Віктор Банников (Україна) — найкращий воротар СРСР 1964, 1970 рр. Упродовж 1127 хвилин не пропускав м’ячів у свої ворота — це один із найкращих результатів у світі.
1940 — нар. Валерій Маслов (Росія) — був капітаном збірних СРСР із футболу та хокею з м’ячем.
1948 — нар. Кабіньо (Бразилія) — 8 разів ставав найкращим бомбардиром чемпіонату Мексики.
1957 — нар. Антоніу Соуза (Португалія) — переможець КЄЧ-1987 у складі «Порту».
1960 — нар. Вальтер Дзенга (Італія) — легенда «Інтера» та збірної Італії, тричі визнавався найкращим воротарем світу, 518 хвилин не пропускав м’ячів на ЧС.
1970 — нар. Дієго Сімеоне (Аргентина) — один із найкращих аргентинських футболістів, зіграв 106 матчів за збірну, зараз успішно працює тренером мадридського «Атлетико».
1970 — матч-відповідь фіналу XII розіграшу Кубка Ярмарок: «Арсенал» (Англія) — «Андерлехт» (Бельгія) — 3: 0 (Келлі, 25; Редфорд, 75; Самейс, 76). Перший матч — 1: 3.
1973 — нар. Педро Паулета (Потугалія) — в недавньому минулому лідер атак збірної Португалії (47 влучень).
