Феєрична перемога Динамо над Спартаком, білоруський геній пасу: 27 січня — цей день в історії українського футболу

Переглядів 52110
Владислав Лютостанський Владислав Лютостанський
3 голоси
Феєрична перемога Динамо над Спартаком, білоруський геній пасу: 27 січня — цей день в історії українського футболу
Валентин Белькевич, фото: Getty Images
«УФ» — часопис, який кожен день представляє вам найкращих українських футболістів і тренерів, пригадує пам'ятні події та матчі. Отже, хто святкує сьогодні день народження, що цікавого сталося в цей день в минулому?

27 січня 1927 року у місті Гайсин (Вінницька округа) народився Геннадій Жиздик – ветеран німецько-радянської війни, легендарний начальник команди Дніпра та запорізького Металурга.

У 1943-му 16-річий Жиздик  вступив у танкове училище, завищивши свій вік на два роки. Отримавши звання молодшого лейтенанта, відправився на фронт. Брав участь в бойових діях в Східній Пруссії, Польщі та Німеччині. Наприкінці січня 1945 року у боях на річці Одра його танк був підбитий, внаслідок чого Жиздик отримав 80% опіків тіла, залишився без руки та однієї легені. Отримав низку нагород та відзнак.

До футболу повернувся вже після війни. Якщо раніше він грав на позиції воротаря, то життя змусило перекваліфікуватися у нападника. За свою кар’єру виступав за Спартак (Сталінбад), Динамо (Прокскурів) та Динамо (Вінниця).

Прославитися у футболі зумів у ролі функціонера. З 1958 по 1969 рік працював директором стадіону, адміністратором і тренером таких клубів, як Трубник (Нікополь) та Кривбас (Кривий Ріг).

Геннадій Жиздик, фото: з відкритих джерел

Пізніше працював начальником команди у Сахаліні, який зрештою здобув перемогу у Східній групі Класу «Б». Далі перейшов на роботу в нікопольський Колос, де познайомився з тренером Володимиром Ємцем. Під їхнім керівництвом команда неабияк прогресувала: перемога у першості області, у першості України серед КФК, виграш української зони Другої ліги та п’яте місце у дебютний сезон у першому дивізіоні СРСР.

У 1981 році дует Жиздик-Ємець почав працювати в Дніпрі, який на той момент тільки повернувся до Вищої ліги. За роки їхньої роботи середняк перетворився на команду, що двічі завойовувала бронзові нагород елітного дивізіону, а у 1983 році стала чемпіоном Союзу. Ці золоті медалі стали першими в історії клубу, а подібний успіх дніпрянам вдасться повторити лише одного разу вже за п’ять років. На момент другого чемпіонства Жиздик ще перебував у команді, а ось Ємець до цього моменту не дожив, померши у листопаді 1987 року в ролі головного тренера кишинівського Ністру.

У 1989 році Жиздик на тлі кризи на комбінаті «Запоріжсталь» створив перший в історії Союзу госпрозрахунковий футбольний клуб – Металург (Запоріжжя). Гравці почали працювати за контрактом, а клубу було дозволено вести самостійну господарську діяльність відповідно до власного статуту. У 1990 році запоріжці вийшли до Вищої ліги, де в наступному сезоні посіли 13 сходинку.

Помер Геннадій Опанасович Жиздик 23 грудня 1991 року по дорозі із Запоріжжя до Дніпропетровська у віці 64 років.

27 січня 1973 року у місті Мінськ народився Валентин Белькевич – легендарний півзахисник київського Динамо, один з найкращих білоруських гравців в історії.

Вихованець мінського Динамо протягом чотирьох років виступав за білоруський клуб. За цей раз він п’ять разів ставав чемпіоном країни та двічі вигравав Кубок Білорусі. Загалом за мінський клуб провів 158 поєдинків, у яких провів 60 голів та оформив 52 результативні передачі.

У 1996 році разом зі своїм одноклубником Олександром Хацкевичем перейшов до київського Динамо. Забігаючи наперед слід відзначити, що дует Белькевич-Хацкевич взяв участь у 275 матчах, враховуючи поєдинки за збірну Білорусі.

Олександр Хацкевич і Валентин Белькевич, фото: ФК Динамо Київ

В київському клубі майстерність Валентина вийшла на ще вищий рівень. Протягом п’яти років поспіль він визнавався найкращим легіонером чемпіонату. Разом з Динамо вісім разів завойовував золоті медалі, сім разів здобував Кубок країни та три рази ставав переможцем Суперкубка України. У 1999 році дійшов до півфіналу Ліги чемпіонів, де «динамівці» вилетіли від мюнхенської Баварії (3:3, 0:1). В тому розіграші Белькевич взяв участь в 9/10 матчів, відзначившись двома гольовими передачами. Усього ж за киян провів 344 поєдинки, забив 69 голів та оформив 22 результативні передачі.

Зі збірною Белькевичу відверто не пощастило. За всю свою кар’єру він так і не зіграв з національною командою Білорусі на хоча б якомусь міжнародному турнірі. Загалом за білоруську збірну провів 56 матчів, забив 10 м’ячів та оформив вісім результативних передач.

Свого часу Валентин взяв під крило молодого Артема Мілевського, нагородивши етнічного білоруса прізвиськом «Круччіні» (за постійні спроби нападника закрутити м’яч у ворота). Абсолютно усі партнери по команді Белькевича відгукувалися про нього не лише як про неймовірно сильного футболіста, а й відзначали його людські якості.

Колишній адміністратор київського Динамо Олександр Чубаров розповідав про стосунки Валентин з нападником Максимом Шацьких:

«Валік був футболістом від Бога. Він говорив Максу Шацьких: «Узбеку, я тебе прошу, не сіпайся туди-сюди. Стань у воротарській, я тобі в голову потраплю – і виграємо».

Белькевич реально зробив передачу прямо в лоб, і Макс забив. Вони дуже добре розуміли один одного. Шацьких – заводний, він комусь іншому подібні слова не пробачив би. Але Валіку було дозволено».

Після Динамо Валентин трохи пограв за азербайджанський Інтер, після чого в січні 2009 році оголосив про завершення кар’єри та перейшов до тренерської роботи. З 2010 по 2014 рік працював головним тренером молодіжних та юнацьких команд Динамо. У свій останній сезон молодіжка під керівництвом Белькевича посіла лише дев’яте місце, після чого білоруса на посаді замінив іспанський фахівець Вісенте Гомес.

Олександр Хацкевич і Валентин Белькевич, фото: ФК Динамо Київ

Друг Валентина – Олександр Хацкевич – через декілька років зізнався, що це звільнення дуже підкосило Белькевича. Колишній півзахисник почав зловживати алкоголем, впав у глибоку депресію.

«Валіка звільнили, у нього закінчився контракт, і хтось із ним не захотів продовжувати. Я знаю, хто, але не говоритиму. Можна сказати, що Белькевич після цього впав у яму, і я його не зміг витягнути.

У мене був контакт із президентом клубу, з його братом, але не вистачило трохи часу. Ми вже домовилися про все і Белькевич знав, що повернеться назад. Але він так глибоко заліз у яму, що, мабуть, для себе вирішив, що не повертатиметься. В яку яму? Депресія, алкоголь тощо. Але цього вже не повернеш». 

Помер Валентин Белькевич 1 серпня 2014 року від тромбоемболії у віці 41-го року. Похований у місті Києві, яке за стільки років стало для нього рідним. Читайте на FanDay ексклюзивне інтерв’ю-спогад із Олександром Хацкевичем про свого друга та одноклубника.

27 січня 1998 року у місті Кривий Ріг (Дніпропетровська область) народився Тимур Стецьков – вихованець Дніпра, лідер оборони Кривбасу, який очолює Юрій Вернидуб.

Розпочинав в структурі Дніпра (2011-2015), однак за першу команду так і не провів жодної гри. Після випуску з академії виступав за криворізький Гірник та Кривбас, який на той момент грав у Суперлізі Дніпропетровської області.

У 2016 році підписав професійний контракт з Олександрією. У складі «містян» за шість років провів 53 поєдинки: три голи, одна результативна передача. Грав переважно на позиції лівого захисника, а вже у Кривбасі частіше став використовуватися в центрі оборони.

Тимур Стецьков, фото: ФК Кривбас

До команди з рідного міста Стецьков приєднався влітку 2022 року, у дебютний сезон криворіжців після повернення до УПЛ. Наразі в активі Тимура 44 гри за Кривбас, в яких він забив два м’ячі та оформив п’ять результативних передач. Стецьков є одним з ключових футболістів команди Юрія Вернидуба, хоча й залишається в тіні популярнішого Данила Бескоровайного.

27 січня 2002 року у місті Москва у манежі СК «Олімпійський» київське Динамо обіграло московський Спартак та стало володарем Кубка чемпіонів співдружності (був такий виставковий неофіційний турнір у т.зв. СНД).

На груповому етапі «динамівці» здобули три перемоги з трьох, обігравши литовський Каунас (2:1), азербайджанський Шамкір (3:0) і таджикистанський Регар-ТадАЗ (3:0). На шляху до фіналу була пройдена туркменська Ніса (3:2) та латвійське Сконто.

Що стосується шляху «спартаківців», то вони легко розібралися з узбекистанським Нефтчі (3:0), молдавським Шерифом (6:1) та вірменським Пюніком (6:2). У чвертьфіналі та півфіналі московський клуб переміг грузинське Торпедо (3:1) та литовський Каунас (4:0).

Хоча ніхто про це не говорив відкрито, але у фіналі абсолютно всі чекали саме на протистояння Спартака з Динамо. Сам матч команди Валерія Лобановського та підопічних Олега Романцева за видовищністю перевершив усі очікування.

Рахунок вже у дебюті зустрічі відкрив українець Едуард Цихмейструк, проте за три хвилини Олександр Хацкевич все ж зрівняв рахунок. На перерву команди пішли за нічийного результати, обмінявшись голами Олександра Данишевського та Георгі Пеєва.

Вивів «динамівців» вперед іменинник – Валентин Белькевич, якому цього дня виповнилося 29 років. Останній гол біло-синіх у поєдинку забив нігерієць Лакі Ідахор вже під кінець гри. За хвилину Дмитро Сичов відквитав один гол, але на більше червоно-білі не спромоглися. У підсумку Динамо вирвало перемогу у принципового суперника, ставши чемпіонами ювілейного, десятого Кубка чемпіонів співдружності. Загалом для киян цей трофей став четвертим та першим за останні три турніри, в яких перемогу святкував Спартак. 

Кубок чемпіонів співдружності. Фінал

Спартак (Москва) – Динамо (Київ) – 3:4 (2:2)

Голи: 0:1 Цихмейструк (4), 1:1 Хацкевич (7), 1:2 Данишевський (45), 2:2 Пєєв (45), 3:2 Белькевич (63), 4:2 Ідахор (85), 4:3 Сичов (86).

  • Динамо: Рева, Головко, Ващук, Боднар, Несмачний, Пєєв (Кардаш, 76), Гусін, Косовський (Гіоане, 59), Белькевич, Хацкевич (Гавранчич, 89), Ідахор (Шацьких,90). Головний тренер: Валерій Лобановський.
  • Спартак: Левицький, Стрельцов (Мітрескі, 68), Ковтун, Парфьонов, Кебе, Павленко (Сичов, 51), Баранов, Данишевський, Титов, Цихмейструк (Мукансі, 74), Бесчастних. Головний тренер: Олег Романцев.

27 січня 2003 року у місті Житомир народився Максим Хлань – вихованець Карпат, що зі скандалом покинув Зорю заради виступів у європейському чемпіонаті.

Наразі цей молодий атакувальний хавбек та вінгер відомий не стільки своєю грою, скільки трансферними чутками навколо нього. Коли Максим перебував в академії львівських Карпат, то інтерес до нього приписували донецькому Шахтареві та київському Динамо (з якого він і перебрався до зелено-білих). 

Однак, у 2021 році, зігравши один матч за першу команду Карпат, Хлань підписав контракт із луганською Зорею. Відіграв у восьми матчах, оформив дві гольові передачі після чого раптово випав з обойми команди. Пізніше з’ясувалося, що Хлань не захотів продовжувати контракт із Зорею, а керівництво луганців вирішило покарати Максима, відправивши у дубль. Причина відмови Хланя підписувати новий контракт – бажання грати в Європі. 

Максим Хлань, фото: ФК Лехія

Зрештою там він й опинився у вересні 2023-го, уклавши угоду з першоліговою Лехією (Гданськ). Цього сезону на рахунку в Максима два голи та одна результативна передача у 12 поєдинках.