Легенда Ворскли, вірменський Марадона, якого зламав Лужний: 10 січня — цей день в історії українського футболу
65826 
10 січня 1965 року у місті Запоріжжя народився Олег Моргун – легендарний воротар, що разом з полтавською Ворсклою вийшов до Вищої ліги. Розпочавши свій футбольний шлях у запорізькій ДЮСШ, вже у 1981 році він покинув «материк» та відправився до сімферопольської Таврії. У кримському клубі Моргун провів три роки, після чого встиг пограти за СК ФШМ, СКА Одеса та побути в структурі московського ЦСКА.
У 1987 Моргун став гравцем донецького Шахтаря, однак не зіграв за «гірників» жодної гри та покинув клуб того ж року, перебравшись до полтавської Ворскли. Саме у Полтаві Моргун зумів осісти вже надовго. З 1987 по 1991 рік саме Моргун захищав ворота Ворскли, яка на той момент грала у чемпіонаті УРСР (друга ліга, третя за ієрархією). Разом з полтавським клубом у 1988 році Моргун стане срібним призером чемпіонату УРСР.
А вже за три роки Олег покине Полтаву, підписавши контракт з болгарським ФК Етир, що був чинним чемпіоном країни. Саме у складі цієї команди Моргун дебютував у єврокубках, зігравши проти німецького Кайзерслаутерна у першому раунді КЄЧ (0:2, 1:1). За два роки перебрався до Левскі, у складі якого виступав у матчах Ліги чемпіонів. У складі цього болгарського клубу він двічі стане чемпіоном Болгарії та завоює Кубок країни.
У 1995 році відбулося повернення Моргуна до Ворскли. Сезон 1995/96 виявився історичним для полтавців, адже вони набрали рекордну кількість очок (103), ставши переможцем Першої ліги. А вже у наступному сезоні ворскляни стануть бронзовими призерами Вищої ліги. Після появи у клубі ексворотаря київського Динамо та донецького Шахтаря Андрія Ковтуна Моргун втратив місце у стартовому складі, завершивши кар’єру в 1999 році.
Олег Моргун, фото: ФК Ворскла Полтава
Після завершення футбольної кар’єри розпочав тренерську діяльність на вже рідній йому Полтавщині. Наразі є тренером воротарів у Ворсклі (U-19). До речі, син Олега Анатолійовича Валентин – на контракті в Динамо та знаходиться в розташуванні першої клубної команди. На FanDay виходило вогняне інтерв’ю Олега Моргуна.
10 січня 1955 року у місті Єреван народився Хорен Оганесян – найвидатніший вірменський футболіст 50-річчя (1954-2003) за версією УЄФА, легенда Арарату, півзахисник збірної СРСР та екснаставник сімферопольської Таврії.
Практично всю свою футбольну кар’єру Оганесян провів у рідній Вірменії, зокрема 11 років свого футбольного життя він віддав єреванському Арарату. З 1974 по 1985 атакувальний хавбек провів 339 матчів за рідний клуб, в яких відзначився 110 забитими голами. Разом з Араратом він ставав срібним призером чемпіонату СРСР (1976) та володарем Кубка СРСР (1975).
У 1985 році через конфлікт з керівництвом залишає клуб. Хорен не грав майже два роки, оскільки на нього діяла в негласна республіці дискваліфікація за обвинуваченням у нібито здачі матчу бакинському Нефтчі (0:1). З 1987 по 1988 рік був граючим тренером заводської єреванської Іскри, а в 1989 взяв участь у прощальному матчі Олега Блохіна.
За два роки став гравцем Пахтакора (47 матчів, вісім голів), разом з яким вийшов до Вищої ліги. 13 травня 1991 року у матчі проти київського Динамо наприкінці гри захисник біло-синіх Олег Лужний у підкаті травмував Оганесяна. У підсумку – розрив ахіллового сухожилля, що завадило йому перебратися до грецького Іраклісу.
Як гравець, вирізнявся своєю технікою, здатністю забивати красиві голи, а також заслужив порівняння з Дієго Армандо Марадоною. У складі збірної СРСР (1979-1984) Оганесян провів 34 матчів, забивши шість голів. Був учасником ЧС-1982 року, бронзовим призером ОІ-1980, а також переможцем молодіжного Євро-1976.
Хорен Оганесян і Леонід Буряк, фото: з відкритих джерел
У 1991 році працював головним тренером сімферопольської Таврії, хоча офіційно команду очолював Анатолій Заяєв, проте весь тренувальний процес вів саме Оганесян. Зрештою команда завершила сезон на шостому місці у Першій лізі СРСР. А вже за рік Таврія увійде в історію, як перший чемпіон незалежної України!
Ось як Оганесян пояснював, чому не лишився у команді головним тренером на той чемпіонський 1992-й рік.
«10 січня у мене День народження. На початку 1992 року відпросився на пару днів, щоб відзначити його в Єревані. Потім разом із Таврією повинні були летіти на збори. Але вирішив залишитися вдома. З нуля створили команду ВЗСС (Вірменський загальний спортивний союз). Умовили, щоб з нею працював. Ми стали першими чемпіонами Вірменії у 1992 році, а наступного сезону повторили цей результат».
Після Таврії Хорен очолював низку вірменських клубів, працював з національною збірною, ліванським Оменетменом, а також був селекціонером грецького Олімпіакоса.
10 січня 2021 року помер Олександр Васін – вихованець рівненського футболу, вінгер донецького Шахтаря, срібний призер чемпіонату СРСР. Протягом п’яти років від початку своєї футбольної кар’єри він захищав кольори рівненського Колгоспника, львівського СКА, полтавського Будівельника.
Олександр Васін, фото: ФК Шахтар Донецьк
Вже у 1971 році Васін став гравцем Шахтаря, у складі якого пройдуть найяскравіші роки його футбольної кар’єри. Наставник «гірників» Олег Базилевич вже за рік запросив до клубу колишнього одноклубника Васіна по Будівельнику Віталія Старухіна, які мали чудову хімію в атаці. У складі Шахтаря вони продовжили прекрасну взаємодію біля воріт суперників, а сам дует Васін-Старухін вважається одним з найкращих в історії донецького клубу.
За шість років у Шахтарі Васін пройшов шлях від Першої ліги до срібних медалей чемпіонату СРСР (1975). Вирішальним у боротьбі за друге місце був матч проти єреванського Арарату. Зрештою український клуб святкував розгромну перемогу 3:0: дубль Старухіна, гол Васіна.
Разом з Шахтарем у наступному сезоні дійшов до 1/8 фіналу Кубка УЄФА, де команда поступилася Ювентусу (0:3, 1:0). Саме матч-відповідь проти туринців став останнім для Васіна у футболці «гірників». Олександру довелося покинути Шахтар через конфлікт з головним тренером Володимиром Сальковим. Загалом за Шахтар Васін провів 169 ігор, у яких відзначився 37 голами.
Сезон 1977/78 провів у складі мінського Динамо, яке на той момент очолював вже добрий знайомий Васіна – Базилевич. Після закінчення футбольної кар’єри працював у таких клубах, як Дніпро (Могильов) та Кристал (Дятьково). Повернувшись до Донецька, був дитячим тренером футбольної школи при міській Федерації футболу.
