«Хотів конкретну відповідь, але не отримав»: українець Петренко з Баєра – про пошуки нового клубу й Вердер
Олександр Петренко починав займатися футболом у рідній Полтаві, після чого пройшов через академії донецького Шахтаря та київського Динамо.
Після початку повномасштабної війни в України юний голкіпер транзитом через Угорщину опинився в топ-клубі німецької Бундесліги – леверкузенському Баєрі. Олександр навіть неодноразово тренувався з першою командою під керівництвом головного тренера Хабі Алонсо, який влітку цього року очолив мадридський Реал.
Однак зараз Петренко, який в 2023-2024 роках провів сім матчів за юнацькі збірні України вікових категорій U-16 та U-17, зайнятий пошуками нового клубу. 18-річний воротар в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» розповів про причини ймовірного прощання з Баєром, а також розказав про:
- перші кроки в футболі та мотиви свого переходу з Шахтаря до Динамо;
- перший день повномасштабної війни в Україні;
- недовгий період в угорській Кішварді;
- запрошення від Баєра;
- тренування з першою командою леверкузенського клубу та враження від Хабі Алонсо;
- пошуки нового клубу в нинішнє міжсезоння;
- причини скандальної ситуації навколо його одноклубника по Баєру, українського форварда Артема Степанова.
«Ми спілкувалися одночасно з Динамо та Шахтарем – це тривало півтора місяці»
– Олександре, розкажіть, будь ласка, де ви розпочинали займатись футболом у дитинстві.
– Я народився в Полтаві. Починав займатись футболом у місцевій команді Молодь. Це була маленька футбольна школа. Зараз вони, здається, грають у ДЮФЛУ, але я вже не дуже слідкую. Там я провів декілька років.
– А чому не пішли до Ворскли?
– Коли я був маленьким, то мені не одразу подобався футбол. У мене просто був найкращий друг, який дуже любив грати у футбол і постійно кликав із собою. Тому я просто пішов до свого друга в команду, і там і залишився.
Звісно, я міг потім перейти до Ворскли. Але в ті часи, коли мені було приблизно 11-12 років, не було великої різниці, грати за Ворсклу чи за якусь іншу команду. Я би не сказав, що Ворскла сильно чимось виділялась. Деколи ми програвали їм, але іноді й вигравали.
– Ви одразу почали грати на позиції воротаря, чи спочатку були польовим гравцем?
– Я спочатку грав у полі, але протримався недовго. Сказав, що не хочу багато бігати. А на початку десь два місяці я був півзахисником. Потім я сам попросився у ворота, й мені сподобалось.
– За ким із відомих воротарів слідкували в той час?
– Звісно, я стежив за легендою Ворскли, Андрієм Пятовим. Він був одним із головних моїх кумирів дитинства, разом із Джанлуїджі Буффоном.
– У вашій родині є професійні спортсмени?
– Не знаю, на жаль чи на щастя, але немає.
– Як ваші батьки поставилися до того, що ви захотіли в дитинстві займатися футболом?
– Це було тяжко для моєї родини. Спочатку мене не хотіли віддавати на футбол. Я був не надто в супер-фізичній формі. Моя мати боялася, що коли мене не візьмуть – я буду сильно засмучуватися. Спочатку це було важко, я кожного дня по десять разів просив маму, щоби мене віддали на футбол. Це тривало десь півроку або рік.
– Як на вас звернули увагу в академії Шахтаря?
– Ми поїхали на турнір, я був у команді на два роки старшій. Там були скаути Шахтаря. Але вони навіть на мене не дивилися, бо думали, що я 2005 року народження, хоча насправді – 2007-го. Тоді мій тренер підійшов до знайомого скаута. Шахтар якраз набирав команду 2007 року народження. В підсумку мене запросили на перегляд.
Перегляд тривав декілька днів. І в підсумку мені сказали, що я полечу з командою на турнір до Литви.
– Згадайте, як ви перейшли з академії Шахтаря до Динамо – це ж головні конкуренти в українському футболі.
– Я провів у Шахтарі десь два роки, може трошки більше. Потім я вирішив відкрити щось для себе нове. Динамо запросило, я вирішив перейти. Так, це два конкуренти, але на той час я дивився на те, щоби більше грати.
До того ж, у Шахтар взяли ще одного воротаря з Одеси. Я опинився під загрозою того, що буду грати менше. А в Динамо мені пообіцяли, що буду в основному складі. Напевно, це для мене було ключовим фактором.
– В академії Шахтаря намагалися втримати вас від переходу до Динамо?
– Так, намагалися. Це тривало місяці півтора. Ми спілкувалися одночасно і з Шахтарем, і з Динамо. Але в підсумку вирішив таки перейти. Це було влітку 2021 року.
– З ким із відомих тренерів ви встигли попрацювати в академіях українських грандів?
– У Динамо головним тренером нашої команди був Юрій Дмитрулін, тренером по воротарях – Володимир Іконніков.
– Що скажете про Дмитруліна – легенду київського клубу?
– Дуже класний тренер. І як людина він дуже хороший, і як фахівець – має великий досвід, йому є що розказати та чому навчити.
– Чи відрізнялись академії Шахтаря та Динамо в побутовому та інфраструктурному плані?
– Було все топ – як у Динамо, так і в Шахтарі. Мені все подобалося. Незважаючи на те, що Шахтар був і залишається не вдома. Може, в Донецьку у них було не гірше, але я вважаю, що вони дуже гарну альтернативу знайшли у Щасливому.
«Нас розбудили, кажуть, вставайте – війна! Ми не повірили»
– Згадайте про перший день повномасштабної війни в Україні. Де знаходились в той момент?
– Напередодні ми якраз зіграли півфінал Кубку України проти Руха на їхній базі під Львовом. Виграли 1:0, виїхали в ніч додому. Були задоволені та радісні після гри. Потім дивимося – тренери сидять якісь схвильовані, розмовляють з приводу того, що путін там дав якесь інтерв'ю та сказав, що росія розпочинає повномасштабну атаку. Але ніхто з нас не вірив у це.
Приїхали до Києва близько першої години ночі, на базу на Нивках. Я тоді жив з Олександром Драганом та Богданом Редушком. Нас розбудили, кажуть, вставайте – війна!
Ми тоді не повірили. Потім дивлюсь – пропущені виклики від батьків. Я навіть почув якісь гучні звуки. Мені здається, що навіть було чутно вибухи бомб.
Нам видали паспорти, бо коли ми жили на базі – у нас їх забирали. Сказали – їдьте додому. Пообіцяли написати пізніше, що робимо далі.
Мій хрещений тоді працював у Києві. Він зранку того ж дня відвіз мене додому, до Полтави.
«В Угорщині у більшості матчів я міг сісти біля воріт та відпочивати»
– Як потім повернулися до футболу?
– У Динамо сказали, що ті, хто має змогу – можуть приїхати до Львова. І звідти команду повезуть до Угорщини, до клубу Кішварда. Кого змогли – вивезли туди.
– Ви були в Угорщині з квітня по червень 2022 року. Що можете згадати про той період?
– Спочатку у нас не було ніякої ігрової практики. Ми грали лише проти Кішварди, навіть зіграли на головному стадіоні клубу. Потім у Кішварді сказали, що хочуть взяти до себе декількох гравців. Мене взяли до команди U-19. Динамо на той момент було не проти віддати нас, щоби ми мали офіційну ігрову практику.
Я зіграв за юнацьку команду Кішварди всього п’ять матчів. Але це була їхня перша ліга, рівня там взагалі нема, якісь шкільні команди. Там одна така гра була, що я навіть гол забив. Ми виграли 33:0, я пішов і пробив пенальті, без різниці було вже – хто забиває.
Була лише одна гра, яку ми виграли 6:0, коли було декілька ударів по моїх воротах. А в решті матчів я міг сісти біля воріт та відпочивати.
– Саме через це ви вирішили залишити Угорщину?
– Я просто поїхав до Німеччини разом із мамою. Вже не хотів залишатись в Угорщині, а війна в Україні не закінчувалася. Мені потрібно було їхати в більш стабільну країну.
Олександр Петренко в матчі проти Шальке. Фото: x.com/bayer04
«Якщо хочеш грати в Німеччині – треба бути реально на три голови сильнішим за конкурентів»
– Як виник варіант із леверкузенським Баєром – топ-клубом німецької Бундесліги?
– У мене є один родич, який давно живе в Німеччині та займався футболом. Він допоміг домовитись про перегляди – у Баєрі, Фортуні (Дюссельдорф), Боруссії (Менхенгладбах), Фортуні (Кельн).
Було не дуже легко. Спочатку я був на перегляді в Баєрі. Все було нормально, але потім вони сказали, що мене не беруть. Я спробував піти в інші команди. Пропонували залишитись у Дюссельдорфі, але там не було де жити.
А вже за три дні до кінця трансферного періоду моєму родичу подзвонили з Баєра і сказали, що таки запрошують мене, і надають житло.
– З якими труднощами зіткнулись в Німеччині після переїзду?
– Перші три-чотири місяці я чекав на документи з Кішварди. Їх було дуже складно зробити, тому що я вже виїхав до Європи, і було питання – чому я вирішив переїзжати з Угорщини до Німеччини. Я пояснив це тим, що хочу навчатись у стабільній країні з великими можливостями.
Але довелося почекати, бо в Німеччині завжди все дуже довго з оформленням документів.
– Після цього швидко адаптувалися в команді?
– Коли я отримав документи, мене поставили у склад Баєра U-17 на матч проти Шальке, яке йшло на першому місці. Ми програли 0:1. Я добре зіграв, але отримав травму та вилетів на три з половиною місяці.
Коли відновився – то грав вже за Баєр U-19, хоча мені було тоді 15 років. Зіграв за команду півсезону, але знову отримав травму та вибув на декілька місяців. Повернувся до складу вже на останню частину сезону.
– Чи складно було адаптуватися в іншому мовному та культурному середовищі?
– Якщо знати англійську мову, то проблем нема, а я її знав, на щастя. А взагалі – тут зовсім інші люди, інший менталітет. В цьому плані було трохи складно.
І якщо хочеш грати – треба бути реально на три голови сильнішим за конкурентів.
– Наскільки сильно відрізняється юнацький футбол в Україні та Німеччині?
– Дуже відрізняється. І тактично, і фізично – мені здається, це різний рівень. Але такі команди як Динамо та Шахтар можуть конкурувати з німецькими.
Загалом, в Європі інший підхід. Тут дуже багато інформації, якихось тактичних речей. Все дуже професійно.
Хабі Алонсо. Фото: x.com/bayer04
«Хабі Алонсо розповідав, а в залі сиділи Вірц та інші зірки – це взагалі було космічно!»
– Ви тренувалися з першою командою Баєра під керівництвом Хабі Алонсо?
– Так, мене багато разів запрошували до тренувань з першою командою. Як на зборах, так і під час сезону. Це топ-рівень. Я відчував, що ніби дивлюсь якийсь фільм!
Перед матчем проти Інтера в Лізі чемпіонів минулого сезону зламався третій воротар Баєра. І ми тоді разом із Артемом Степановим тренувалися з першою командою, та були на теоретичному розборі гри Інтера. Хабі Алонсо розповідав все, а в залі сиділи Флоріан Вірц та інші зірки – це взагалі було космічно!
– Розкажіть про Хабі Алонсо – який він тренер та людина? Довелося поспілкуватися з ним?
– Звісно, спілкувалися. У нього дуже професійний підхід до всього. Під час тренування Хабі Алонсо міг також зайти, пограти з нами – щось показати та підсказати. Він не просто стоїть десь збоку та наказує, що робити. Дуже відкритий до спілкування з гравцями.
Мені здається, Алонсо заслужив очолити зараз Реал (Мадрид). Як тренер – він віддається справі на 100 відсотків.
– Згадайте сезон 2023/24, коли Баєр сенсаційно став чемпіоном у Бундеслізі.
– В тому сезоні за Баєр у Німеччині вболівали вже не тільки в Леверкузені, а й фанати інших команд. На всіх матчах не лише були розпродані всі 30 тисяч квитків на стадіон, а ще й поза його межами по декілька тисяч людей кожного разу збиралося.
«БайАрена» – хоч і маленька, але дуже атмосферна. Особливо фанатський сектор, який постійно співає. Після чемпіонства Баєра вулицю біля стадіону перейменували на честь Хабі Алонсо. Таке сталося вперше в історії.
«Я багато працював, але інформації від тренерів Баєра U-19 не отримував»
– Чому на початку сезону 2024/25 ви втратили місце у складі Баєра U-19?
– На початку сезону я зіграв лише один матч за Баєр U-19, а потім мене чомусь перестали ставити у склад. Я питав – чому я не граю, що мені треба покращити. Хотів почути якусь конкретну відповідь, але не отримав її.
Перед тим сезоном у нас змінився тренерський штаб. Прийшли тренери з команди U-17, почали ставити своїх гравців. А ті, хто був у U-19 до цього – або пішли з команди, або потрапили в запас, як я.
Я працював на додаткових тренуваннях, але інформації від тренерів не отримував. Не думаю, що я був технічно якось неоснащений. Мені здається, я не все розумів тактично – наприклад, кому і чому я маю віддати передачу, коли м'яч у мене. Але я нічого не міг зробити, бо скільки би щось не запитував – відповідей не було.
– Німецьку мову ви на той час вже добре вивчили, це вже не могло стати проблемою?
– Так, німецьку мову я давно вже добре вивчив. Тому це точно не через мову. Мені навіть зараз іноді важче підібрати слова українською, бо частіше я спілкуюсь вже саме німецькою.
– Згадайте останні півроку, які ви провели в оренді в команді третьої Бундесліги – Вікторії (Кельн).
– Я така людина, що ніколи не піду до команди, де не буду грати. Це мої амбіції. Можливо, це не дуже розумно, але я так відчуваю. Якщо взяти, наприклад, Андрія Луніна – на його місці я би краще пішов у Вальядолід і грав би там, ніж сидів би в Реалі (Мадрид).
Коли я не граю – мені краще поставити пряме питання та почути чесну відповідь. Тому я попросив знайти мені можливість піти кудись в оренду. У Баєрі запропонували варіанти з Вікторією та Дуйсбургом.
У підсумку пішов до Вікторії, де я був третім воротарем першої команди, яка грає в третій німецькій лізі, та провів лише шість матчів з 12-ти за U-19 за півроку. Коли ти в оренді, то всі розуміють, що ти підеш, але зобов’язані надати тобі ігровий час. Але вони не могли дати мені грати постійно, бо у них були й свої воротарі. У будь якому разі, це було краще, ніж сидіти в Леверкузені, тому що там вже не було перспективи для мене у цьому сезоні.
«Активно шукаю клуб – хотів би ще спробувати себе в Європі»
– Які маєте плани на найближче майбутнє?
– Зараз я активно шукаю клуб. У Баєрі сказали, що відпускають багато гравців із U-19 – як основних, так і запасних. З воротарями вони, здається, зі всіма закінчують співпрацю. Вони хочуть набрати новий склад – це така політика клубу.
Я вже був на перегляді в дублі Айнтрахту (Франкфурт), пробув там три дні, показав хороший рівень, вони мене хотіли взяти. Але команда вилетіла, на жаль, з Четвертої до П’ятої німецької ліги. Я поспілкувався з агентом – ми поки не бачимо перспективи там.
Також я був на перегляді у бременському Вердері протягом тижня. Мене не взяли, але причина дивна – сказали, що я не підхожу атлетично чи фізично, хоча в цьому плані я був там найкращим. Мабуть, так сказали, аби хоча б щось сказати. Я не зрозумів цього, трохи засмутився, бо мені здавалося, що я показав хороший рівень.
Зараз я спілкуюся ще з деякими клубами, але називати їх поки не можу.
– Це переважно німецькі клуби?
– Деякі – в Німеччині, ще деякі – в інших країнах Європи. Це або перші команди, або дублі та U-19 – зараз будемо дивитися.
– Ваш контракт із Баєром розрахований до червня 2026 року. Клуб пропонує його розірвати?
– Так, вони відпускають гравців у статусі вільних агентів. Баєр – хороший клуб, дають можливість знайти нову команду, нікуди не пришвидшують. Я сподіваюсь, що скоро мені вдасться знайти новий клуб.
– А якщо би надійшла пропозиція від одного з клубів української Прем'єр-ліги?
– Не знаю, дуже складно. Я би хотів ще трохи спробувати себе в Європі, поки є такий шанс. Але якби з української Прем'єр-ліги була зацікавленість, і була би можливість грати – звісно, що я сів би та подумав. Тому я не відкидаю такої можливості.
Олександр Петренко у складі юнацької збірної України. Фото: особистий архів О.П.
«Мені здається, що я кращий за деяких воротарів, яких викликають до юнацької збірної України»
– Які враження у вас були від дебюту та гри за юнацькі збірні України?
– Враження завжди дуже позитивні. Кожного разу, коли їду до збірної України – почуваю себе, ніби приїхав додому. Але, на жаль, мене вже давно не викликали.
– Як вважаєте, чому так сталося, що вас перестали викликати до збірної?
– Не хочу зараз називати прізвища, але мені здається, що я кращий за деяких воротарів, яких викликають до юнацької збірної України. Однак я зараз в таких умовах, що не можу показати це. Якби я був у якійсь команді, яку постійно переглядають, або хоча б дебютував за Вікторію (Кельн) в третій Бундеслізі зараз – то можливо б я був у збірній. Але так вже вийшло.
Звісно, я дуже хочу поїхати в збірну, тренуюсь та роблю все можливе для цього. Але не завжди все відбувається так, як хочеш. Чекаю, коли настане мій час, і я знову отримаю виклик.
– Ви дебютували за юнацьку збірну України (U-16) та грали за (U-17) під керівництвом головного тренера Володимира Єзерського. Що можете згадати про нього та роботу з ним?
– У мене були робочі стосунки із ним. Він казав, що треба робити – я робив, от і все. Коли приїзжаєш до збірної – то не думаєш, гарний тренер чи ні, а думаєш тільки про те, як виграти та зробити щось для своєї країни якнайкраще.
Артем Степанов. Фото: x.com/bayer04
«Артем Степанов не хоче багато розмовляти на цю тему»
– Ваш одноклубник по Баєру, форвард Артем Степанов, нещодавно потрапив у скандальну ситуацію – нібито, він не хотів приїджати до юнацької збірної України через конфлікт із тренерським штабом. Чи спілкувалися ви з ним на цю тему?
– Бачив, що там наче все вже врегулювалось, все нормально. Але я не знаю, що це було – чи просто вкид, чи щось ще. Я спілкувався з Артемом, він це все бачить, але сам цього не розуміє. Він до цього дуже лояльно відноситься, але не хоче на цю тему багато розмовляти.
Артем казав мені тільки, що дуже хоче грати за збірну.
Можливо, в нього й були якісь маленькі конфлікти з тренером, але я цього не бачив.
– Які цілі та завдання поставили собі на професійну кар'єру?
– Завдання – найвищі. В мене ще є час. Я ще свою професійну кар'єру навіть не розпочав. Взагалі – хочу виграти Лігу чемпіонів. Найближчим часом – треба дебютувати десь на професійному рівні, а далі подивимось.