«Умови в Баєрі кращі, ніж в Шахтарі»: юний український бомбардир Степанов розповів про виступи у Німеччині
51993 
15-річний український нападник Артем Степанов є вихованцем дитячої футбольної школи луцької Волині та академії донецького Шахтаря. Влітку минулого року гравець перейшов до леверкузенського Байєра, де одразу почав якнайкраще проявляти себе та швидко завоював місце в основному складі команди.
Юний українець восени провів 12 офіційних матчів у Бундеслізі (U-17), забив п'ять м'ячів та зробив чотири гольові передачі.
Артем ексклюзивно для сайту «Український футбол» розповів про перші кроки у футболі, роль свого батька ‒ колишнього гравця Волині ‒ в розвитку його ігрових здібностей, а також поділився планами на майбутнє.
«Спершу тренувався в Баварії, але потім сталося щось незрозуміле»
– Приємно було почути, що серед найбільш перспективних гравців у леверкузенській академії є українець. Як у тебе виник варіант з леверкузенським Байєром?
– Спочатку, в середині березня минулого року, я потрапив в мюнхенську Баварію. Там тренувався три місяці з командою U-17. Але потім трапилися незрозумілі для мене події. В середині липня, завдяки товаришу мого тата, я поїхав на перегляд в юнацьку команду леверкузенського Баєра. Після одного тижня тренувань я підписав контракт, і ми з командою поїхали на збори до Нідерландів.
– Можеш порівняти інфраструктуру та тренувальний процес в Шахтарі німецьких грандах Баєрі?
– В Шахтарі в мене все було добре, адже були всі умови, щоб тренуватися та прогресувати у футболі.
Інфраструктура тут, у Байєрі, краща. Тренувальний процес теж відрізняється, тут багато приділяють уваги тактиці. Наш тренер – іспанець, який працював з юніорською командою в Барселоні.
«Мрію грати в Бундеслізі, єврокубках, та за збірну України»
– Як тебе зустріли в Баєрі партнери по команді та тренери?
– В команді зустріли дуже добре: запитували завжди, яка ситуація в Україні, та підтримували. Але спочатку було важко психологічно – нова команда, нові люди, нове місто, іноземна мова, війна в Україні.
– Розкажи трохи про вашу команду та її успіхи.
– Колектив хороший, команда дуже сильна. Чотири-п'ять гравців 2007-го року народження завжди отримують виклик у юніорську збірну Німечини, ще двоє футболістів грають у збірній Боснії та Герцеговини.
Осінню частину сезону ми закінчили на четвертому місці в турнірній таблиці. Останні шість матчів чемпіонату Бундесліги (U-17) ми виграли.
– Яких цілей прагнеш досягти у футболі?
– Хочу показати свої найкращі якості, в майбутньому закріпитися в першій команді Байєра. Грати у Бундеслізі та єврокубках – це моя мрія!
– Чи плануєш в майбутньому повернутись до України?
– Звичайно, мені б хотілося повернутися до України, побачити родину та друзів.
– Якщо в тебе будуть серйозні успіхи в Німеччині, не вчиниш, як Ерік Шуранов, який вибрав замість України тутешню молодіжну збірну?
– Дуже мрію саме про збірну України. Мені здається, що це мрія кожного футболіста – грати за свою Батьківщину.
«Коли потрапив до академії Шахтаря – це був найкращий подарунок долі»
– Артем, давай повернемося до твоїх перших кроків у футболі.
– В футбол я почав грати у своєму рідному місті Луцьку. Мені було шість років і тато привів мене у футбольну школу Волинь, де я тренувався з хлопцями, на рік старшими за мене. Моїм першим тренером був Микола Володимирович Кльоц. Там я розпочинав виступи в Українській дитячо-юнацькій футбольній лізі.
– Твій тато – колишній професійний футболіст, гравець Волині. Як він посприяв твоєму розвитку як гравця?
– Мій тато відіграє важливу роль в становленні мене як футболіста. Його настанови та підтримка завжди доречні для мене.
– Як ти потрапив з луцької Волині до академії донецького Шахтаря?
– Тато дізнався, що проходить перегляд футболістів 2007 року народження в академії Шахтаря, і ми відразу поїхали. В день перегляду мені виповнилося 13 років [10 серпня 2020 року, – прим.А.К.]. Коли нам повідомили, що я зарахований в академію футбольного клубу Шахтар, це був найкращий подарунок долі на той момент.
«Артем в дитинстві відвідував тренування та матчі Волині»
Роман Степанов, батько Артема та колишній футболіст основної команди луцької Волині, ексклюзивно для «УФ» розповів про шлях свого сина у футболі.
– Ваша кар'єра гравця посприяла тому, що Артем захопився футболом в дитинстві?
– Коли я був футболістом, то брав Артема з собою на тренування та матчі. Після цього в нього з'явилась любов до футболу.
– Розкажіть, будь ласка, коли відчули, що з Артема вийде футболіст.
– Коли він у шість років почав займатись футболом у Волині, я не пропускав жодного турніру за його участю. Звичайно, я йому міг підказати, як краще зіграти в тій чи іншій ситуації.
Ми завжди з ним любили пограти в тенісбол. Я ще постійно водив його у басейн, на фітнес, на легку атлетику. Багато займався додатково з ним. Ми трохи приносили школу в жертву, але робили спортивний уклін, щоб це йому допомогло в майбутньому.
– Артем схожий на вас по ігрових якостях?
– У нас з Артемом схожі антропометричні дані. Зараз він навіть вже вищий за мене. Мій зріст – 1,90 метра, а в в нього вже 1,92. Тож за габаритами та позицією ми з сином схожі. Я грав в нападі, він так само форвард.
Швидкість в Артема є, з координацією в нього теж все добре, по техніці роботи з м'ячем він навіть кращий за мене.
– Розкажіть про перші кроки Артема у футболі.
– Артем завжди виділявся своїми габаритами серед однолітків. Тому коли я його привів до Волині у шість років, він одразу почав займатись з на рік старшими хлопцями.
Коли Артему виповнилося 12 років, я зрозумів, що йому потрібно рухатися далі. В Луцьку не було гідних умов для дитячого футболу. Шахтар про Артема не знав. Я дізнався від знайомих, що в Шахтарі буде перегляд дітей 2007-го року народження. Ми вирішили поїхати, показати себе.
Після першого тренування в Шахтарі нам одразу сказали, що хочуть залишити Артема. Я спочатку не дав свою відповідь, бо для мене це було дещо неочікувано, хоча я був присутнім на тому перегляді.
Все ж ми побачили, що він потрібен Шахтарю, та вирішили, що Артему треба залишатись. Тим більше, що там були всі умови для його розвитку. Він навіть додому вже не повертався, я йому потім відправив дві валізи речей.
«В Артема було запрошення від Баєра та Боруссії»
– А як Артема запросили до Німеччини?
– Після того, як почалася війна, нам запропонували поїхати в Баварію. Артем поїхав десь 10 березня туди, і вже за тиждень його перевели тренуватись з хлопцями, на рік старшими за нього. Він займався в Баварії упродовж трьох місяців, після чого нам сказали, що їм все подобається і клуб готує контракт на три роки. Але на початку червня сталася якась незрозуміла ситуація, щось з неспортивної сторони.
Нам допоміг мій давній друг, що мешкав в Німеччині. Завдяки йому Артема запросили на перегляд два клуби – Баєр (Леверкузен) та Боруссія (Менхенгладбах). В середині липня він поїхав до Байєра, одразу сподобався їм, і вже через три дні в Леверкузені запропонували контракт.
– Бачите велике футбольне майбутнє в Артема?
– Все залежить тільки від нього – як він буде ставитись до футболу, як буде старатися. Він грає зараз в дуже сильній команді – декілька гравців постійно викликаються до юніорської збірної Німеччини. Тому треба багато працювати. Я йому одразу сказав: «Все, що було в Україні – залишилось в Україні». Треба доводити все своєю працею.
Кожен футболіст мріє про збірну. Я теж трохи пограв в юніорській збірній України – після Луцьку це був зовсім інший досвід. Сподіваюсь, що Артем теж буде виступати за збірну України.
