«Керівництво Кременя не ставило завдання потрапити до топ-4»: Фальковський – про головну сенсацію Першої ліги

Переглядів 140824
Павло Клименко Павло Клименко
9 голосів
«Керівництво Кременя не ставило завдання потрапити до топ-4»: Фальковський – про головну сенсацію Першої ліги
Данило Фальковський. Фото: ФК Кремінь
Рубрика «Гра в особах» на «УФ»: півзахисник ФК Кремінь Данило Фальковський розповів нашому сайту про сенсаційний успіх його нової команди, призупинення виступів МФК Миколаїв і прощання Зірки з професіональним статусом.

Кремінь – відкриття Першої ліги, а його півзахисник Данило Фальковський – одне з відкриттів самого кременчуцького футбольного клубу. Незважаючи на те, що Кремінь ‒ наймолодша за середнім складом команда дивізіону (21,6 років пересічно), а 36-річний Роман Локтіонов, який ще з минулого сезону очолює Кремінь, є наймолодшим головним тренером цього сезону, кременчуківці продемонстрували хороші спортивні результати. З третього місця на першому етапі вони пробилися в «Чемпіонський раунд», і на другому етапі стартують у групі з найкращими командами Першої ліги. 

Фальковський же, граючи центрального півзахисника, в 14 матчах оформив шість результативних дій (по три голи та асисти). У футбольній біографії цього 23-річного гравця ‒ Зірка (Кропивницький), ФК Олександрія, МФК Миколаїв, Кремінь (Кременчук), аматори та навіть міні-футбол. «Гра в особах» попросила Данила розповісти про свої виступи та результати кременчуцької команди в сезоні 2022/23. 

«Новий формат Першої ліги додав Кременю шаленої мотивації»

‒ Кремінь сенсаційно пробився до Чемпіонського раунду. Перед початком сезону керівництво ставило таке завдання? Були відчуття, що вам може щось таке вдатися, адже в минулому чемпіонаті Кремінь був аутсайдером? 

‒ Перед початком чемпіонату у нас виникла цікава ситуація. З одного боку, керівництво клубу не ставило завдання потрапити до чемпіонського раунду, але з іншого ‒ ми, гравці та тренерський штаб, зібравшись разом, поставили собі завдання потрапити до топ-4. Ми туди хотіли потрапити, і вдячний, що наше керівництво та вболівальники підтримали колектив у його боротьбі.

Довідка «УФ»

У поточному сезоні Першої ліги застосовано експериментальний формат: по вісім команд, розділених на дві групи. По чотири кращих виходили в Чемпіонський раунд, по чотири гірших – у Раунд на вибування. Так от, Кремінь з третього місця в Групі «Б» вийшов у Чемпіонський раунд, де на старті має лише 2 очки (на другому етапі враховуються тільки очки першого етапу з топ-4).

‒ Ваш склад ‒ наймолодший у Першій лізі. Також у вас наймолодший тренер. Доводилося раніше грати в настільки молодому колективі? Які в цьому плюси та мінуси?

‒ Коли грав за резервний склад МФК Миколаїв у Другій лізі, там також були молоді футболісти й тренер. Із плюсів ‒ це досвід, коли розпочинаєш грати на професійному рівні у досить юному віці, з часом це додає впевненості у собі, у своїх діях, ти швидше ростеш і прогресуєш. Серед мінусів відзначу, перш за все, психологію. Після серії невдач важливо не зациклюватися на них і не заганяти себе у глухий кут.

‒ Перед новим сезоном клуби проголосували за зміну формату Першої ліги. Наскільки цікавою вона вийшла й чи подобається, що після першого етапу починають враховуватися матчі проти конкурентів, а не аутсайдерів?

‒ Зважаючи на сьогоднішні реалії – це оптимальний варіант. Цікава ідея, адже якщо брати нашу команду, то цей формат додав шаленої мотивації потрапити до чемпіонського раунду і грати там із найсильнішими командами. Вважаю справедливим, що враховуються матчі проти конкурентів, а не аутсайдерів.

«Ідея «УФ» ‒ цікава, провести спільний захід на футбольному полі чи то на льоду»

‒ Головний тренер Роман Локтіонов – володар Кубка України. На тренуваннях стає з вами в квадрати, грає в двохсторонках? Може ще «повозити» суперників?

‒ Роман Борисович [паpалельно з тренерською роботою в Кремені] грає тут за місцеву команду. До речі, разом із помічником головного тренера – Валерієм Вікторовичем Куценком, який також пограв у «великий футбол». Ми часто спостерігаємо за ними на полі у цих матчах. Там вони демонструють свій клас та майстерність, а в тренувальному процесі вони загалом не беруть участі як гравці. Лише іноді Вікторович може пограти з нам в квадрат.

‒ Президент вашого клубу раніше займався іншими видами бізнесу – в тому числі медіа-бізнесом, торгівлею та вантажними перевезеннями. Сергій Ковнір ‒ це такий поважний чоловік зі сторони, чи відвідує команду, спілкується з вами, гравцями?

‒ Президент спілкується з командою, коли це необхідно, але загалом є спортивний директор ‒ Андрій Віталійович Філь. Він і є ланцюгом між гравцями та президентом.

‒ Кременчук – місто, де є також хокейний клуб і кілька інших помітних команд і майстрів інших видів спорту. Футболісти з ними спілкуються, знайомі? Можливо, боксер Вихрист або хокеїсти приходили з вами побігати в «дир-дир»?

‒ Ми відвідуємо матчі наших місцевих хокеїстів, підтримуємо їх на всі 100%! Але далі поки що [до товариських матчів між футболістами та хокеїстами] справа не дійшла. Загалом це цікава ідея ‒ провести якийсь спільний захід на футбольному полі чи то на льоду. Сподіваюся, керівники наших клубів зроблять це. І не лише вболівальникам, але й нам буде дуже цікаво.

Пропозиція «УФ»

Наш сайт готовий стати інформаційним спонсором товариських матчів ФК Кремінь – ХК Кременчук на газоні та льоду.

‒ А взагалі, як ви опинилися в Кремені? Хто запросив, чи мали сумніви?

‒ Я міг опинитися у Кремені, ще коли грав за Миколаїв. Це було літо 2021 року. А за рік так склалося, що я опинився тут. Поспілкувався зі спортивним директор та головним тренером (Андрій Філь і Роман Локтіонов, ‒ прим. «УФ»), приїхав до клубу та через кілька днів уклав контракт із Кременем.

«Нинішня Зірка – це не сором»

‒ Із чого починалась ваша футбольна кар’єра у дитинстві? 

‒ Розпочинав займатися футболом у рідному місті – Кропивницькому, у віці 6 років. Перший тренер – Андрій Олександрович Антонов. З дитинства грав на позиції атакувального півзахисника або нападника. Закінчив академію Зірки разом із Антоновим. З цієї команди на професійному рівні також грають і інші мої одноклубники – Данило О. Сидоренко, який грає зараз зі мною в Кремені, Дмитро Касімов (ФК Минай), Кирило Павлюк, який зараз грає у Данії (команда Тістед) і Микола Сираш (ФК Чернігів).

‒ Ви ‒ вихованець Зірки. Застали часи, коли клуб запросив купу легіонерів і іноземного тренера? Чим запам’яталися Смалійчук і Друді?

‒ Я не застав цей час. Після випуску з академії поїхав грати за Олександрію U19. Тому не пересікався ні з Смалійчуком, ні з Друді.

‒ Чому ваш рідний клуб потрапив у занепад? Що спричинило до того, що Зірка знялася з Першої ліги? 

‒ Мені важко про це казати, адже я тоді ще був дуже молодим, грав за U19 та дубль. Є своя суб’єктивна думка. Вважаю, що Максим Станіславович Березкін довірився не тим людям. Піднялись із Першої ліги до УПЛ, була сильна команда, і я знаю, що склався дуже сильний колектив на чолі з головним тренером – Сергієм Дмитровичем Лавриненком. Натомість далі пішли зміни, і що було після цього – відомо.

‒ Нинішня Зірка, яка всім програє, це сором Кропивницького чи добре, що і така команда є?

‒ Та команда, яка є зараз – це не сором. За цю команду грають хлопці, яким по 15-17 років, їм важко. Мені дуже прикро спостерігати за тим, що у Кропивницькому зараз немає команди на професійному рівні. Сподіваюся, що у Максима Станіславовича знову з‘являться можливості та бажання тримати клуб на гідному рівні.

«Коли переходив із Зірки до Олександрії, не переймався цим»

‒ Ви певний час грали в на маленьке поле під закритим небом ‒ за футзальні команди Металург (Соколівське), ФК Новоукраїнка, ОКВП Дніпро-Кіровоград (Кропивницький). Чому й навіщо? Наскільки це цікаво й корисно футболісту з великого поля?

‒ Завжди граю у футзал, коли перебуваю в Кропивницькому у відпустці. Це корисно для підтримання форми. Гроші невеликі, це все на місцевому рівні, але у Кропивницькому досить непоганий рівень футзалу, завжди цікаво грати, отримую задоволення.

‒ Із Зірки ви потрапили в ФК Олександрія. Це клуби-сусіди, між ними – дербі. Бувало до вас ставлення, як до гравця з «ворожого клубу»?

‒ Коли переходив до Олександрії, не переймався цим. Хоча, коли ще був дитиною, знав що таке дербі Зірка – Олександрія. Але все було нормально.

‒ Чому не заграли в Олександрії? 

‒ Дивлячись назад, розумію, що на той час я був не готовий психологічно до переходу від дитячого футболу на більш високий рівень. Згодом, коли я вже був справді готовий грати та приносити користь команді, я отримав травму меніска, через неї я пропустив три місяці, та повернувся у Зірку. 

‒ Чи ви працювали в Гури? Здивовані, що він так непогано працював в УПЛ і регулярно відбирав очки в Шахтаря? Ваша думка, чому його звільнили й призначили Ротаня – і чи це правильно?

‒ Я не працював з Гурою, тому не можу міркувати на тему причин його звільнення. Тоді головним тренером Олександрії U19 був Ігор Павлович Костиря, хоч я і не зіграв жодного матчу за Олександрію, поважаю цього тренера.

Що стосується призначення Ротаня, то він на відмінно відпрацював з молодіжною збірною. Як піде клубна робота – покаже час. «За три роки в МФК Миколаїв я не чув нічого щодо договірних матчів»

‒ Ви пограли за МФК Миколаїв, який спікірував у Другу лігу. Чому так сталося й чи не було відчуття, що клуб нікому з керівництва не потрібен?

‒ У клубу не було коштів, щоб тримати команду у Першій лізі. Було ухвалено рішення об‘єднати першу та другу команду і грати у Другій.

‒ Миколаїв – футбольна команда з негативними традиціями договірних матчів. При вас таке було?  Що розказували місцеві?

‒ Я прийшов до МФК взимку на початку 2019 року. Чув, що раніше Миколаїв грав підозрілі матчі, і читав про це в пресі. Але це було при колишніх власниках клубу. Коли я прийшов до команди – власники були вже інші і ні разу за три роки я не чув нічого подібного.

‒ Яке ставлення у команді було до керівництва клубу Миколаїв? У мережі було безліч інформації, що клуб недостойно відносився до травмованих гравців.

‒ Специфічне ставлення, якщо можна так сказати. У мене була ситуація, коли президент клубу не дотримався свого слова переді мною. На той час я потрапляв під вікову категорію компенсації. Коли клуб намагався перейти на баланс міста, зі всіма працівникам було розірвано контакти. Президент дав слово, що якщо клубу не стане, відпустить безкоштовно. Але цього не сталося, клуб зник, а компенсація залишалась.

‒ МФК Миколаїв грав за якоюсь незвичайною схемою. 3-5-2 чи 3-4-3. Наскільки це було важко й чому в захисті тренерський штаб ставив колишніх півзахисників і атакувальних гравців?

‒ Спочатку було нелегко. Але згодом, коли ми зрозуміли принципи та вимоги головного тренера грати стало набагато легше. Мені дуже подобалася ця схема. Коли був з м‘ячем завжди було декілька адресатів для передачі. Ще плюс – багато суперників не могли підлаштуватися до неї. 

У цій схемі для розвитку атаки потрібні були футболісти, які здатні добре розпочати атаку, тому деякі атакувальні гравці грали на позиції номінальних захисників.

«Я б ніколи не подумав, що Сергій Шевченко буде тренувати сепарський фрегат чи як його там»

‒ Головним тренером МФК Миколаїв був Сергій Шевченко. Що він говорив про Україну, вітчизняний футбол і політичну ситуацію

‒ Ми ніколи не чули від нього чогось негативного в бік України або вітчизняного футболу. 

‒ Чи стало сюрпризом, коли він взявся за скандальний сепарський клуб Фрегат (Херсон) й отримав дискваліфікацію за співпрацю з окупантами? 

‒ Так, це стало неприємним сюрпризом. Наче грім серед ясного неба. Я б ніколи не подумав, що ця людина буде тренувати сепарський фрегат чи як його там, це був шок. Після цього вчинку  ставлення до людини змінилося повністю, на жаль.

Сергій Шевченко. Фото: Google

‒ Станом на 24 лютого 2022 року ти ще був гравцем Миколаєва. Де перебував на початок війни?

‒ За три тижні до початку війни стало зрозуміло, що клуб припинить своє існування. Тому станом на 24 лютого я вже не був пов’язаний контрактом та знаходився вдома, у Кропивницькому. Ніхто не розумів, із чим ми зіткнулись. Я постійно підтримував зв’язок із хлопцями, які зашились у Миколаєві. Вони пережили вибухи, арт-обстріли…

‒ 27 червня 2022 року російські терористи завдали ракетний удар по торговому центру «Амстор» у Кременчуку. Де ви були у цей час?

‒ Тоді я ще не був гравцем Кременя, підтримував форму у рідному Кропивницькому. Те, що трапилось 27 червня, важко навіть згадувати. Коли вже приїхав у Кременчук, побачив місце трагедії власними очима. Важко уявити, що тоді переживали свідки ракетного удару та постраждалі люди…

‒ Які завдання керівництво Кременя ставить перед командою у Чемпіонському раунді? Чого чекаєте від весняної частини змагань?

‒ Поки що керівництво не поставило якихось конкретних завдань, можливо, згодом. Але можу сказати, що для колективу нічого не змінилося. Ми й надалі будемо грати тільки на перемогу. У нас молода команда, і ми хочемо проявити себе як конкурентний клуб.