«Менеджер збірної України, здається, підписався на мене в інстаграмі»: українець Троїцький розповів про перегляд в Вільярреалі

Ярослав Троїцький у січні цього року пройшов попередній перегляд у юнацькій команді іспанського Вільярреалу. 18-річний український воротар польського ГКС Катовіце може перейти до клубу Ла Ліги у статусі вільного агента найближчим літом, по завершенні терміну чинної угоди.

Раніше Ярослав встиг пройти через академії луганської Зорі, київського Динамо, донецького Шахтаря та харківського Металіста, але поїхав з України після початку повномасштабної війни.

В ексклюзивному інтерв'ю сайту «Український футбол» Троїцький розкрив безліч цікавих тем про себе та свою кар'єру:

• як розпочинав свій футбольний шлях в окупованому Луганську;
• як переходив до академії київського Динамо;
• як спрогресували зіркові динамівці Володимир Бражко та Владислав Ванат;
• чому не заграв у київському клубі;
• як перейшов із Динамо до Шахтаря і чому покинув «гірників»;
• як отримав запрошення до харківського Металіста від Олександра Кучера;
• як грав із вихованцем Металіста Геннадієм Синчуком, який перейшов у канадський Монреаль;
• які відчуття були у перші дні повномасштабної війни в Україні;
• як переїхав до Польщі та отримав запрошення від Вільярреала;
• які враження залишилися у тренерів іспанського клубу від його перегляду;
• коли чекати на запрошення Ярослава до юнацької збірної України.

«Ми з родиною прожили чотири роки під окупацією в Луганську»

– Ярославе, розкажіть, де та коли ви починали займатись футболом?

– Я народився в 2006 році в Луганській області, у невеликому містечку Зимогір’я. Почав свій футбольний шлях в академії луганської Зорі в 2013 році, у віці семи років.

Ми з родиною прожили в Луганську під окупацією чотири роки, там продовжувала функціонувати дитяча академія. А в 2018 році я поїхав на перегляд до академії Динамо, залишився там, після чого до мене переїхала вся родина.

– Футбольний клуб Зоря (Луганськ) мав відношення до функціонування дитячої академії в окупованому місті?

– Наскільки Зоря мала до цього відношення – я не знаю. Але емблема та назва в той час залишалися, і академія продовжувала функціонувати.

– Чи є професійні спортсмени серед ваших батьків або родичів, та як у вашій сім’ї поставилися до вашого бажання займатись футболом?

– Ні, професійних спортсменів в моїй родині нема. Лише мій брат в юному віці намагався пройти своїм футбольним шляхом. Саме він вплинув на мій вибір займатись футболом. Це була його ідея – віддати мене в академію Зорі. 

Батьки теж завжди підтримували мене в тому, чим я хочу займатись. Зараз в нашій родині лише я займаюсь професійно футболом.

– Ви одразу в дитинстві починали грати на позиції воротаря, чи пробували себе в якості польового гравця?

– Одразу на позиції воротаря. Не скажу, що відчував, що це моє призначення. Але мені просто подобалося грате саме на цій позиції. Потім я інколи грав у полі, але все одно розумів, що хочу бути голкіпером.

– Ким з відомих голкіперів захоплювались в дитинстві?

– Олександром Шовковським дуже захоплювався. Але з часом почав дивитися на воротарів трохи з іншої точки зору. Почав підмічати для себе, хто які має сильні якості. Наразі в мене немає якогось одного кумира. 

Олександр Шовковський. Фото: ФК Динамо

«Було очікувано, що Бражко та Ванат вийдуть на високий рівень»

– Як ви потрапили до академії київського Динамо?

– Був відкритий перегляд для дітей 2005-2006 років народження. Спочатку пройшов перший етап, потім тренер запросив на збори. Після зборів вже повоцінно взяли в команду, і я переїхав до Києва.

– А з ким з відомих динамівців грали, тренувались та спілкувались?

– В’ячеслав Суркіс, ми грали з ним на одній позиції, також Кирило Осипенко. З більш старших гравців, хто теж жив на базі в ті часи – Володимир Бражко та Владислав Ванат. З ними не грали, але часто перетинались, вони жили на сусідньому поверсі.

• Читайте також: «Динамо програло чемпіонат не в грі з Шахтарем»: велике інтерв'ю Владислава Ваната – найкращого бомбардира УПЛ

– Як вам зараз прогрес Бражка та Ваната?

– Ще в той час, коли вони були у віковій категорії U-17, про них ходили чутки, що в кожного з них є великий талант. Було очікувано, що вони обидва через певний час вийдуть на високий рівень. Тому я не здивований тим, що зараз Бражко та Ванат є одними з лідерів першої команди Динамо.

«Мене попросили з Динамо через проблему з зором»

– Чому ви залишили Динамо та як перейшли до Шахтаря?

– В той час мені було 12 років, і в мене на медичному огляді помітили проблему з зором. Тренери почали так ставитись, були до цього питання… Можна сказати, через це мене з Динамо «попросили». Хоча грати це мені ніяким чином не заважало. Всього я пробув в академії київського клубу десь сім місяців.

Після цього я пішов на відкритий перегляд до Шахтаря і потрапив до їхньої академії в 2019 році. А проблему з зором на той час ліквідували.

– А в Шахтарі з ким із відомих гравців перетинались?

– Віктор Цуканов, Богдан Будко, який зараз грає в АЗ Алкмар, Артур Бакай, він нині в Австрії.

– Що можете сказати про Цуканова, який вже зіграв чотири офіційні матчі за першу команду Шахтаря?

– На відміну від Бражка та Ваната, про талант яких ходили розмови і це можна було особисто побачити, то навколо Цуканова такого не було. Те, що він зміг досягти такого прогресу – це його велика праця на тренуваннях.

• Читайте також: Продавати Судакова не страшно – є Цуканов. Ось розповідь про супер-таланта Шахтаря з уст його дитячого тренера

– Скільки часу ви були в Шахтарі та чому пішли з донецького клубу? 

– В Шахтарі я пробув майже рік. Там була така ситуація, що я зламав руку напередодні перегляду. І на той момент знайшлися інші гравці на мою позицію. Так склались обставини.

«Кучер зателефонував та запросив на перегляд у Металіст»

– Як далі розвивалася ваша кар'єра?

– Потім в моїй кар'єрі був харківський Металіст. На той момент клуб мав назву Метал, а головним тренером першої команди працював Олександр Кучер. Саме Олександр Миколайович особисто зателефонував мені та запросив на перегляд.

В юнацькій команді харківського клубі я був у 2020-2021 роках, загалом – близько одного року. Але я не мав достатньої кількості ігрової практики, тому сам вирішив піти та перейшов у київський РВУФК.

– В Металісті ви грали разом з вашим однолітком Геннадієм Синчуком, який нещодавно перейшов до канадського Монреалю?

– Так, з Синчуком ми вчились в одному класі, жили в одній кімнаті, грали разом. Загалом, в мене з ним дуже теплі стосунки. Він 100% має велике майбутнє. В нього є дуже хороший дриблінг, велика швидкість, контроль м'яча. Він вже гарно проявляє себе в юнацькій збірній України. Бачу в нього великі перспективи.

– А хто ще з гравців Металіста виділяється?

– Майже всі гравці, які тоді були у віковій категорії U-15, зараз є гравцями основної команди Металіста, що в цьому сезоні виступає в Першій лізі. Це Кирило Влага, Даніїл Приходько, Даніель Вернаттус, Данило Кайдалов. Загалом, зараз у Металісті багато високоякісних гравців. 

– Як вважаєте, Металіст з таким молодим складом може поборотися за повернення до УПЛ?

– З урахуванням трансферу Синчука, зараз у Металіста фінансове становище покращиться. Тому думаю, що в них є всі шанси вийти в Прем'єр-лігу.

Ярослав Троїцький (у центрі). Фото: особистий архів Я.Т.

«На початку повномасштабної війни було відчуття хаосу»

– Розкажіть про ваш період у київському РВУФК.

– Після того, як я перейшов з Металіста в 2021 році, мене заявили за РВУФК за команду 2005 року народження, тобто я грав з хлопцями, на рік старшими від мене. Там я вже стабільно отримував ігрову практику. На той час я був задоволений цим.

– Хтось з відомих нині гравців виступав з вами разом за РВУФК?

– Данііл Ващенко, який зараз виступає за Олександрію та має вже декілька матчів в УПЛ та юнацькій збірній України (U-19). Його сильні ігрові якості вже в той час були помітними для всіх.

– Початок повномасштабної війни ви застали в якості гравця РВУФК?

– Так, ми поїхали на турнір до Вінниці і зустріли війну там. Турнір, звісно, дограний не був. Тоді було відчуття якогось хаосу. Не було зрозуміло, що робити далі. Неможливо було дивитися в завтрашній день. 

Хлопцям у команді було по 15-16 років, всі почали роз’їзжатися. Тоді команду розпустили. Через деякий час повідомили, що хто хоче – може повертатися. Але не було ніякої ясності, чи буде взагалі проводитись чемпіонат, всім було не до футболу. Наскільки я знаю, більшість хлопців залишились у тих країнах, куди вони виїхали.

– Як далі розвивалася ваша кар’єра?

– До мене приїхали батьки та відвезли в Польщу. Я переїхав до знайомих моєї мами і жив у них перший час. 

Натомість тренери, з якими я працював в Україні, допомогли мені знайти команду, вона називається «Академія Рейсса». Тоді ставлення до українців було таке, що майже всіх одразу брали і надавали шанс. 

З часом я став повноцінним гравцем цієї команди, а потім, у 2023 році – потрапив на перегляд до ГКС Катовіце та перейшов туди. Це клуб Екстракляси, найвищої польської ліги. Там спочатку грав за U-19, а також тренувався з першою, дорослою командою. Потім мене перевели в дубль, ГКС-2, і наразі я є гравцем цієї команди.

Ярослав Троїцький. Фото: ГКС Катовіце

«Вільярреал може запропонувати контракт влітку»

– В Польщі ви маєте достатньо ігрової практики?

– У першій команді ГКС Катовіце є чотири голкіпери. Зазвичай когось з них відправляють грати за дубль, щоб вони мали ігрову практику. 

Я розумів, що не маю багато ігрового часу в Польщі. Тому я поговорив зі своїм агентом, Іваном Іщенком, який багато років живе та працює в Іспанії та має там зв'язки. Запитав в нього, чи має він якісь варіанти. Він домовився з Вільярреалом про перегляд та запропонував мені поїхати туди на початку січня цього року, на один тиждень.

– Що сказали тренери Вільярреалу за підсумками перегляду?

– Їм сподобалася моя гра. Вони мене запросили до третьої команди клубу, Вільярреал-С, на перегляд, який відбудеться влітку. Там на мене будуть дивитися вже інші тренери. Після цього буде відповідь від них. Якщо вирішать, що я їм підхожу – можуть запропонувати контракт. Влітку якраз закінчується моя угода з ГКС Катовіце, і я стану вільним агентом.

– Які особисто ваші враження від перегляду в клубі іспанської Ла Ліги?

– Я був вражений тим, що іспанці майже не втрачають м'яч на полі. В порівнянні з українським та польским футболом, стиль гри там дуже відрізняється. Все побудоване на контролі м'яча. Всі технічні, намагаються грати короткими та середніми передачами.

– Чи відрізняються тренування воротарів в Україні, Польщі та Іспанії?

– В Іспанії головний акцент роблять на тому, як голкіпер грає ногами, а також як діє за межами штрафного майданчика та підстраховує оборонців. Я не можу сказати, що іспанська воротарська школа сильніша за польську та українську, просто це трохи різні погляди.

– Розкажіть про інфраструктуру Вільярреала.

– Там є одна велика база. Здається, дев'ять полів – як натуральні, так і зі штучним покриттям. На цій базі тренуються всі команди Вільярреала – перша, друга, третя та U-19. 

– Перетинались там з гравцями першої команди Вільярреала?

– Так, тренування відбувалися на сусідніх полях. Можна побачити всіх основних гравців. Вдалось сфотографуватися з Жераром Морено, Раулем Албіолем, Дані Парехо.

– В Іспанії зараз багато молодих українських голкіперів – не лише досвідчений уже Лунін у Реалі, а й Владислав Крапивцов в Жироні, Ілля Волошин в мадридському Реалі, Гліб Удовиченко в Атлетіко. Завдяки чому відбувся такий бум?

– Іспанські воротарі, здебільшого, не виділяються антропометрією. Коли до них приїзжають українці з високим зростом, це їх вражає. Загалом, зараз українських голкіперів багато не тільки в Іспанії, а й по всій Європі. Це свідчить про якість нашої воротарської школи.

– Якісь ще клуби, окрім Вільярреалу, проявляють до вас інтерес?

– Найближчим часом планую поїхати на перегляд ще в дві команди – фінський КТП та литовський Джюгас. В останній день перегляду в Вільярреалі я отримав травму, через яку пропустив деякий час, і тільки 1 лютого відновив тренування.

Ярослав Троїцький (ліворуч). Фото: особистий архів Я.Т.

«Менеджер збірної України, здається, підписався на мене в інстаграмі»

– Хотіли би отримати виклик до юнацької збірної України?

– Звичайно, хотів би отримати шанс показати себе. Поки чекаю, тому що треба вийти на відповідний рівень, щоб мене помітили.

– Не знаєте, чи слідкують за розвитком вашої кар'єри в тренерському штабі юнацької збірної?

– Не знаю, можу тільки здогадуватись про це. Але в інстаграмі менеджер збірної України, здається, підписався на мою сторінку. Можливо, хтось там про мене таки знає.

– Ви вже згадували про В'ячеслава Суркіса. Саме він зараз є основним голкіпером юнацької збірної України (U-19) та вже потрапляє до заявки Динамо на офіційні матчі. Що скажете про нього?

– На той час, коли ми були в Динамо, я б не сказав, що Слава був на якомусь дуже високому рівні, але з часом він спрогресував. Я не бачив його п'ять років, але думаю, що зараз він відповідає тому рівню, на якому знаходиться.

– Тобто в Динамо він грає не через прізвище?

– Звичайно, це грає якусь роль. Але він працює над собою і думаю, що зараз знаходиться на високому рівні.

– Наостанок, хотів би запитати – які глобальні цілі ви ставите перед собою в футболі?

– Це така мрія, яка поступово переростає в ціль – стати професійним футболістом та зіграти в Лізі чемпіонів.