Олександр Андрієвський: «Коли Україна переможе у війні, вип’ю келих шампанського – це буде перший алкоголь у моєму житті»

Переглядів 14190
Олександр Карпенко
Олександр Карпенко
8 голосів
Олександр Андрієвський: «Коли Україна переможе у війні, вип’ю келих шампанського – це буде перший алкоголь у моєму житті»
Олександр Андрієвський. Фото: ФК Динамо
Півзахисник Динамо Андрієвський дав ексклюзивне інтерв’ю для «УФ».

Олександр Андрієвський перші кроки у футболі робив у дитячій школі Динамо, але шлях до першої команди «біло-синіх» виявився довгим та тернистим. У складі киян півзахисник виступає з 2018 року, будучи гравцем ротації ‒ цього сезону провів 11 матчів у всіх турнірах, а загалом за Динамо ‒ 75 ігор (1 гол, 5 асистів). 

В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» динамівець поділився враженнями від першої частини сезону, назвав можливі причини провалу в єврокубках, згадав віхи своєї кар’єри до повернення в рідне місто в 2018-му, а також розповів, що зробить, коли Україна переможе у війні.

«Дніпро-1 – несподіваний лідер, а гра Шахтаря після відходу легіонерів не стала гіршою»

- Давайте для початку про підсумки та враження 2022 року. Дніпро-1 – несподіваний лідер після першої частини сезону? Або дніпряни по праву очолюють турнірну таблицю?

- Особисто для мене – несподіваний, не очікував такої спритності від них. Але при цьому мені сподобалося, як вони грали в першій частині сезону, та й удача була частенько на їхньому боці. Тепер цікаво буде подивитися на команду та результати навесні.

- Шахтар із початком війни втратив практично всіх легіонерів та головного тренера. Чи сильно змінилася гра гірників, якщо дивитися зі сторони?

- Так, змінилася, але при цьому аж ніяк не в гірший бік. Особливо по матчах Ліги чемпіонів було помітно, що у гірників зараз згуртована злагоджена команда, яка здатна вирішувати серйозні задачі.

- Загалом, що скажете про рівень чемпіонату України? Він став слабшим після масового відтоку легіонерів або, навпаки, конкурентнішим?

- Думаю, рівень усе ж таки трохи впав, але з часом, думаю, легіонери будуть повертатися, також досвіду набиратимуться молоді вітчизняні футболісти, тож чемпіонат ставатиме лише сильнішим.

- Динамо стартувало з двох поразок у чемпіонаті України – від Дніпра-1 та Зорі. Які настрої були всередині команди на той момент?

- Звичайно, не найкращі. Усі були знервовані від нерозуміння, чому так відбувається. На тренуваннях усі викладалися на повну, готувалися, розбирали суперників, але на полі все йшло шкереберть. Тим не менш, підтримуючи один одного, нам урешті-решт вдалося подолати цю ігрову кризу, яка не могла тривати довго.

- У матчі із Зорею перемогу супернику взагалі принесли ексдинамівці – зокрема, голи забили Русин та Бражко. Очікували від них такої «підстави»?

- Не те щоб очікували… Знаючи їхні сильні якості, для мене в їхньому виступі нічого дивного немає. А от те, що ми програли на своєму полі, насправді і здивував, і засмутив.

- Для вас матчі із тими же Зорею чи Чорноморцем є принциповими, враховуючи досвід виступів за ці команди?

- Ні, взагалі жодних подібних настроїв ніколи не було. У мене дуже хороші спогади залишилися і від Чорноморця та Одеси, і від Зорі та Запоріжжя, де базується луганський клуб. Тому коли наші команди грають одна з одною, завжди радий бачити всіх, із ким працював раніше.

- Загалом, поточне третє місце з відставанням у п’ять очок від лідера – це прийнятний результат із перспективою боротьби за чемпіонство?

- Перспектива, звичайно, є, але прийнятним такий результат для Динамо не можна назвати, оскільки ми завжди маємо бути першими. Друге коло все розставить по своїх місцях, і, впевнений, уся боротьба ще попереду.

«Хотіли грати в Лізі чемпіонів, а на ділі не змогли здобути жодної перемоги в Лізі Європи»

- Чи можна назвати провальним виступ у єврокубках у цьому сезоні? Або на такий підсумковий результат вплинули об’єктивні причини?

- Зараз важко сказати, що саме стало причиною такого негативного результату. Перш за все, у нашій країні триває війна, через що ми багато часу змушені були провести в дорозі, і від цього, безперечно, страждав тренувальний процес, підготовка була не такою якісною, як могла бути в рідних стінах, на своїй базі в Кончі-Заспі. Також морально було важко, оскільки всі хлопці переживали за свої сім’ї, дітей та батьків – і це теж дуже сильно впливало.

- Чи можливо було пройти Бенфіку в тих фізичних та психологічних кондиціях, в яких перебувала команда на той момент? Чого не вистачило в першу чергу?

- До фізичних кондицій на той момент жодних нарікань не було – ми були дуже добре підготовлені, проводили інтенсивні тренування, і жодних проблем із фізичною формою не було. А от психологічний стан, зважаючи на новини, які надходили з України, залишав бажати кращого. 

При всьому цьому Бенфіка – дуже сильний опонент, якого за рівнем можна порівняти з Аяксом, проти якого ми грали за тренерства Олександра Хацкевича, а потім у тому сезоні амстердамці дійшли до півфіналу Ліги чемпіонів. Так от, враховуючи, як Бенфіка виступила на нинішньому груповому етапі (лісабонці посіли перше місце у групі з ПСЖ, Ювентусом і Маккабі з Хайфи. – прим. «УФ»), то лісабонцям цілком до снаги повторити шлях «Аякса» кількарічної давнини.

- У групі Ліги Європи Динамо набрало лише одне очко. Те, що команда не могла проводити домашні матчі в Києві та Україні загалом, сильно впливало психологічно?

- Звичайно, наших уболівальників не вистачало – це 100%. Але це не має бути виправданням. Нашою метою було грати в Лізі чемпіонів, а на ділі вийшло, що ми не змогли здобути жодної перемоги навіть у Лізі Європи. Як на мене, на це є свої причини, але не хочеться виправдовуватися за такий виступ.

- Як загалом оціните прийом у Польщі, де Динамо проводило домашні матчі в єврокубках?

- До прийому жодних претензій, усе було на найвищому рівні. Загалом, у Польщі дуже тепло прийняли як футбольні команди, так і наших громадян-біженців, які вимушені були втекти з України. І за це велика подяка Польщі за таку гостинність.

- Чи заходив після матчів президент клубу до роздягальні, спілкувався з футболістами та тренерським штабом?

- Так, президент завжди був разом із командою, часто заходив до роздягальні, причому як після перемог, так і після незадовільних результатів.

«Коли хотів піти, тренери казали, що потрібен у Динамо»

- Ви провели в нинішньому сезоні не так багато матчів. Враховуючи, що ви вже не перший рік у команді, наскільки задоволені своїм статусом гравця ротації?

- Звичайно, граю не так часто, тому не можу сказати, що задоволений своїм становищем. Хочеться більше грати, але при цьому є свої нюанси.

- У зв’язку з цим немає думок про зміну команди в пошуках ігрової практики?

- Загалом, я на постійному зв’язку зі своїм агентом, і якщо будуть цікаві варіанти, то будемо підходити та розмовляти з керівництвом, тренерським штабом. Я хочу грати у футбол, а не сидіти на лавці запасних.

- Скільки у вас ще діє контракт із Динамо? Чи є наміри продовжувати його?

- Контракт діє до 2025 року, тож поки рано думати про його продовження. Звісно, я щасливий бути в такому клубі, як Динамо, і якщо бути грати, то із задоволенням залишився би в Києві. Якщо ж ні, то буду думати, що робити далі.

- Починаючи з 2018 року, коли ви повернулися до Динамо із Зорі, чи були варіанти для продовження кар’єри в іншому клубі?

- Варіанти були хіба що на рівні розмов, і таке траплялося нерідко. Я підходив до тренерів, аби відпустили задля отримання ігрової практики, але мені завжди казали, що я потрібен у Динамо.

- Зараз багато українських футболістів вирушають за кордон, виступаючи в чемпіонатах Чехії, Угорщини, Бельгії. Хотіли би спробувати свої сили в Європі?

- Якби була пропозиція від клубів із Бельгії чи Чехії, я би із задоволенням її розглянув. І в мене були варіанти за той час, що я граю в Динамо. Але, знову ж таки, аби справа перейшла від слів до конкретики, потрібна була згода тренерського штабу та президента…

«Перша ліга – хороша школа для молодого футболіста»

- Ви є корінним киянином, але випускалися з футбольної школи Металіста, грали за дубль харків’ян. Як взагалі опинилися в Харкові?

- Перші кроки у футболі робив у дитячій школі Динамо, але, мало граючи, перейшов до іншої столичної ДЮФШ – Атлета. Уже там мене помітив селекціонер Євген Кучерявцев і запропонував мені та моїм батькам з’їздити на перегляд до Металіста. Ми погодилися, і врешті я потрапив до академії харків’ян, а звідти – до дублюючого складу Металіста.

- Вважаєте, що правильно зробили, поїхавши з Києва?

- Думаю, так. Потрапити з Атлета до Металіста – це було дуже добре на той час. Тим паче, не було особливо інших варіантів, та й багато хороших людей зустрів у Харкові, які згодом сильно допомогли мені.

- Металіст грав у вищій лізі, виступав у єврокубках, але вам довелося піти в оренду до першої ліги. Виступи за Гірник-Спорт пішли на користь?

- Безсумнівно. Дуже сильно допоміг мені адаптуватися в команді тодішній тренер Гірника-Спорту Ігор Жабченко, плюс дуже хороший колектив підібрався на той момент. Усі радили мені погоджуватися на пропозицію Гірника-Спорту, щоб відчути по-справжньому чоловічий футбол. За той час, що провів у першій лізі, вдавалося і забивати, і гольові паси віддавати, тож, думаю, у футбольному плані я точно став дорослішим там.

- Загалом, Перша вітчизняна ліга – це хороша школа для молодого футболіста? Або, навпаки, там можна поламати кар’єру?

- Безперечно, це дуже хороша школа, і Перша ліга, як на мене, на порядок вища за рівнем, ніж колишній чемпіонат дублюючих складів. Але при цьому всьому тренер справді має відчувати момент, коли підпускати молодого гравця до складу, аби не нашкодити становленню футболіста.

- Можна сказати, що по-справжньому футбол найвищого рівня ви відчули, виступаючи у складі Зорі в сезоні-2017/18?

- Напевно, так, оскільки з луганцями я грав у Лізі Європи, а нашими суперниками були такі команди, як німецька Герта, іспанський Атлетик, шведський Естерсунд, який на той момент тренував нинішній наставник лондонського Челсі Грем Поттер. Тоді завдяки Юрію Миколайовичу Вернидубу я відчув якісний футбол, і мені дуже сподобалося. А от у чемпіонаті нам не вдалося завоювати бронзу, і через це дуже прикро: поступившись Ворсклі в останньому турі, ми пропустили полтавців на третє місце, а самі залишилися четвертими.

- Який Юрій Вернидуб у тренувальному процесі, коли його не бачать вболівальники – такий самий експресивний?

- Так, один в один – що у тренувальному процесі, що під час матчів. Як на мене, це його плюс – він відкрита людина, нічого не приховує й завжди каже в обличчя, що думає.

- Переходячи до Динамо в 2018-му, відчували, що повертаєтеся додому?

- Так, звичайно, адже я корінний киянин і дуже хотілося бути вдома. Тим паче в такому легендарному клубі, як Динамо (Київ). Це була велика честь.

- Як сприйняли цю новину ваші батьки-кияни?

- Позитивно. Мій батько – давній уболівальник Динамо, і йому було приємно, що мене запросили до клубу. Але для нього також важливо, щоб я грав, мав практику, а коли я сиджу на лавці запасних, то нервуємо обидва.

- Загалом, у вас спортивна родина? Є ще професіональні спортсмени, окрім вас?

- Професіональних немає. Батько свого часу грав на аматорському рівні, і любов до футболу прищепив мені. Хоча, пам’ятаю, на свої перші тренування в дитячій школі я приходив, так би мовити, з-під палиці, зі сльозами на очах, але з кожним тренуванням мені подобалося все більше і зовсім скоро вже з радістю їздив на тренування.

«Містер дав нам упевненість у власних силах – як результат, виграні чемпіонство, Кубок та Суперкубок»

- Вам 28 років, самий розквіт для футболіста. Як вважаєте, чи є шанс потрапити до національної збірної, до складу якої ви викликалися раніше та зіграли один матч?

- Звичайно, дуже хочеться, адже це честь для кожного футболіста. Але час покаже, і зараз не хочу давати якихось далекоглядних обіцянок. Буду старатися та робити все від себе залежне.

- Для того, щоб отримувати виклик до збірної, потрібно стати основним у Динамо. Хто є вашим основним конкурентом по позиції у клубі і в чому потрібно додавати вам, аби вигравати конкуренцію?

- Серед моїх конкурентів можна назвати Сидорчука, Шапаренка, Шепелєва, і у нас у команді здорова конкуренція. Щодо того, у чому потрібно додавати, то напевно це краще запитувати у тренера. Особисто я знаю про свої недоліки, над якими ретельно працюю, але казати про них не буду.

- Загалом, наскільки цікаво працювати з Містером?

- Це без сумніву легендарний тренер, який за свою кар’єру завоював велику кількість трофеїв, тож у нього точно можна багато чому навчитися.

- Що нового він привніс у тренувальний процес, які його основні вимоги в матчах?

- Перш за все, не бити бездумно м’яча вперед, намагатися розігрувати комбінації через пас, до тонкощів розбирає нашу гру та суперників на теоретичних заняттях. Також у нас має бути максимальна концентрація – як у матчах, так і на тренуваннях, навіть у найпростішій вправі на тримання м’яча. Але найголовніше, що він нам дав – це впевненість у власних силах. У першому сезоні після приходу Містера ми стали чемпіонами, а також володарями Кубка та Суперкубка України, і за це ми маємо завдячувати саме йому.

«24 лютого у моєї сестри день народження, але цього року було не до святкувань…»

- Зараз Україна та всі українці переживають страшні часи. Згадайте, як ви зустріли 24 лютого, коли розпочалося повномасштабне вторгнення?

- Як я пам’ятаю, ми мали приїхати з Туреччині на два-три дні пізніше, але тренерський штаб вирішив повертатися додому 21 лютого, оскільки в нас і так був важкий тренувальний збір. Щодо ранку 24-го, то, як і більшість людей, прокинувся від звуків вибухів. Чесно кажучи, не знав, що робити. Визирнув у вікно, побачив величезні затори на дорогах, тому вирішив нікуди не їхати й чекати вдома, які будуть повідомлення з клубу. Примітно, що 24 лютого ще й у моєї сестри день народження, але тоді було не до святкувань…

- Наскільки я знаю, клуб організував трансфер для рідних футболістів, які бажали виїхати за кордон у безпечне місце…

- Так, я вивіз маму та сестру за кордон, щоб не переживати за них, – за це величезна подяка керівництву Динамо. Ми же з батьком перебували на клубній базі в Кончі-Заспі – у разі чого, якби ворог наступав на Київ, то могли з ним і в ліс втекти.

- У деяких футболістів рідні та близькі тривалий час перебували в окупації – наприклад, батьки Караваєва залишалися весь час у Херсоні…

- Так, і це насправді дуже страшно. Слава Богу, всі мої родичі в Житомирській області, і там усе більш-менш спокійно було.

- Хтось зі знайомих пішов захищати країну зі зброєю в руках?

- Буквально на днях дізнався, що мій однокласник загинув на фронті. Звичайно, читаю новини, скільки наших хлопців гине. Причому якщо з нашого боку рідну землю захищає цвіт нації, то з протилежної сторони йде на нас лише біосміття – зеки, наркомани, крадії тощо.

- Які побажання маєте для народу України в цей непростий час?

- Найголовніше – мирного неба нам усім над головою, здоров’я близьким та перемоги на фронті. Віримо у Збройні Сили України та нашого Президента. Я вже пообіцяв рідним, що коли Україна переможе у війні, то з такого приводу я вип’ю келих шампанського – це буде перший алкоголь у моєму житті (посміхається, ‒ прим. «УФ»). Сподіваюся, це станеться якомога швидше.