Олександр «Папа» Поворознюк: «Мою картину діаспора продала в Канаді за 47000 доларів. Гроші пішли на ЗСУ»

Переглядів 23060
Антон Терехов Антон Терехов
9 голосів
Олександр «Папа» Поворознюк: «Мою картину діаспора продала в Канаді за 47000 доларів. Гроші пішли на ЗСУ»
Олександр Поворознюк, фото: ФК Інгулець
Олександр Поворознюк в ексклюзивному інтерв'ю для «УФ» розповів про плани Інгульця на повернення до УПЛ та нові принципи формування команди.

ФК Інгулець з 2014 року тільки підвищувався у класі. Аматори, Друга ліга, потім Перша, фінал кубка України, а з сезону 2020/2021 – УПЛ. І лише після стиків сезону 2022/2023 команда вперше пройшла шлях у зворотному напрямку. Зараз клуб грає у Першій лізі та за підсумками осені у своїй групі посів перше місце.

Олександр Григорович Поворознюк залишається одним із найвідвертіших президентів клубу в українському футболі. Засновник Інгульця за словом у кишеню не лізе, і має думку щодо кожного важливого футбольного питання. Насамперед ми хотіли дізнатися, коли зможемо команду з Петрово знову побачити в УПЛ. Але, звичайно ж, поговорили й про весь український футбол, УПЛ, збірну та економічний бік роботи наших клубів.

В ексклюзивному інтерв'ю для сайту «Український футбол» президент Інгульця Олександр Поворознюк розповів про те:

  • Чого очікує від Шевченка в УАФ й де саме потрібно прибрати корупційну складову
  • Чи є у Реброва в складі блатні футболісти
  • На яких гравців робитиме ставку Інгулець
  • Чому шлях Мудрика правильніший, ніж у Луніна
  • Через яке випробування президент приймає до команди нового воротаря 
  • Чи добре працює зерновий коридор
  • Чому він продовжує підтримувати президента Зеленського
  • Чому Олександр Григорович заблокував на телефоні 10 824 абонентів
  • Чи подобається футбол Інгульця за Владислава Лупашка
  • Чи готовий знову прокоментувати фінал Ліги чемпіонів
  • Чи потрібно мобілізувати футболістів

«В Першій лізі поки не бачу суддівської упередженості, може, краще стало з переляку, що Павелка посадили»

– Олександр Григорович, вам подобаються зміни у нашій футбольній владі? Постать Андрія Шевченка викликає у вас позитивні сподівання? 

– Тільки час покаже. Ми ж, як українці ,завжди сподіваємось на краще. 

– А ви на які саме зміни сподіваєтесь? Що потрібно змінити у нашому футболі? 

– Найголовніше – це прибрати корупційну складову в арбітражі. Просто грати в чесний футбол, без усіх цих закулісних ігор. І тоді він буде набагато цікавіший. 

Андрій Шевченко, фото: УАФ

– Інгулець зараз знову грає у Першій лізі. Там більший безлад щодо суддівства, ніж в УПЛ?

– Не помічав цього. Напевно, ні. Трошки воно налагодилось. Може, з переляку, що Павелка посадили. Нема такої упередженості, нема вбивчих рішень. Розумію, що кожна людина має властивість помилятися. У роботів також інколи програма збивається. Але зараз немає такої упередженості, коли тебе хочуть вбити, загнати. Так інколи було раніше. Маю надію, що воно все змінюється. 

– Ви маєте на увазі кваліфікацію арбітрів, чи саме упередженість?

– Дивіться, коли у арбітра є упередженість, ну воно ж видно, ми всі футбольні люди. Ось як ми можемо визначити: це кваліфікація чи це йому купюри очі запиляють? Як ми це можемо визначити? Догадками якимось, ми ж не можемо бути на 100% впевнені. 

Ви ж пам'ятаєте гру Полтави і Геліоса, коли гравець вибив м'яч рукою? Іванов дивиться в іншу сторону, нібито нічого не бачить. І ще червону картку дає за те, що до нього гравець підбігає та сперечається. І так Полтава пішла в УПЛ тоді. Вона насправді не захотіла там бути. Але, тим не менш, дуже багато збігів. То, я вважаю, не помилка, тут точно є то, на що заплющували очі. 

Тим не менш, той арбітр й досі є поважний суддя та судить матчі УПЛ. Значить, є якась упередженість та неправильні рішення з боку того самого Лучано Лучі. Тут треба розбиратися в кожній ситуації. Я вважаю, що за такі помилки треба арбітрів довічно позбавляти кваліфікації. Воно ж видно, коли людина просто помилилася, а коли це упередженість. Треба цю складову, яка зветься упередженість, прибрати. Й грати у футбол.

– У стикових матчах Інгульця з ЛНЗ у червні 2023 року суддівство було об'єктивним?

– Все по ділу, жодних претензій. Точка – то точка, вона була у першій грі (1:1, пенальті на користь ЛНЗ було призначено за фол Сергія Копила, – прим. А.Т.). Я реаліст і називаю речі своїми іменами. Ця точка була на розсуд арбітра – 50 на 50, її дали. Отже, немає претензій.

«Ми граємо у футбол. М'яч круглий, поле – квадратне»

– Інгулець завершив осінь на першому місці у своїй групі. Команда за підсумками сезону збирається повертатися до УПЛ?

– Ми граємо в футбол. М'яч круглий, поле квадратне :-) Ми все зробимо для того, щоб повернутися. Це тільки той може сказати, що він уже в УПЛ, хто використовує нефутбольні методи. Але не ми. «Ми вже в УПЛ» – значить той, хто так говорить, на щось розраховує. На мішок із грошима, або ще на щось. Ну, як можна розраховувати, що ми вже в УПЛ? Те, що ми йдемо на першому чи другому місці, це нічого не означає. Ще півсезону грати. Ми робитимемо все, щоб повернутися до УПЛ, все.

Гравці Інгульця, фото: ФК Інгулець

– Ви вважаєте формат турніру у Першій лізі, у два етапи, правильним?

– Я б так не сказав. Думаю, ні. Мені більше подобалося, коли у дві групи. Перші місця виходять до УПЛ, другі місця грають у перехідні матчі. І є матч за чемпіонство у Першій лізі, ось це було б гарно. Щоб було виявлено переможця Першої ліги, це важливе звання.

Я поясню чому ця формула не має права на існування. Ось добре, що Нива (Бузова) залишилася. А якби вони чи інша команда втратили спонсора під час сезону і пішли. Що це означає? Хтось має зайти, Буковина, допустимо. А на яких підставах, адже є регламент? Тут багато питань. Це добре, що всі дограють. А якщо не всі дограють, то як очки потім рахувати? Тобто у нашій групі усі мають отримати плюс три? Там дуже багато питань, я вважаю, що не треба продовжувати за цією схемою.

– Витрати на команду у Першій лізі менші, ніж в УПЛ?

– Є трохи, але несуттєво.

– Ви готові до того, щоб повертатися до УПЛ та знову підвищити рівень витрат?

– Так.

«Всі бачать, що за Реброва будь-який футболіст може потрапити до збірної, немає ні крутих, ні блатних»

– Головний тренер збірної Сергій Ребров запропонував повернути чемпіонат між командами U-21. Це гарна ідея?

– Я думаю що ні. Одна має бути команда, і там мають грати гравці і до 19 років, і до 21. Якщо 19-річні гратимуть у команді з 21-річними, то вони швидше мужатимуть. І конкуренція буде вищою.

– Як вам виступи нашої збірної у 2023 за нового тренера? Чи досягнутий оптимальний результат?

– За Реброва збірна стала зовсім інша. Той же Піхальонок та ще деякі гравці зараз у складі, здається, що за колишніх тренерів вони нікому не були потрібні. У нас звикли, Коноплянка та Ярмоленко, і тільки вони мають бути. А для Реброва немає крутих, блатних, сірих чи білих. У нього тільки є людина, яка нормально грає у футбол. І це величезний плюс. Усі бачать, що при Реброві будь-який футболіст із чемпіонату України, будь-який українець може потрапити до збірної. Якщо добре грає. Це не може не радувати.

А те, що Ребров може розкривати футболістів – це також великий плюс. Те, що він має тренерський талант – безумовний плюс. Я вважаю, що це найкращий тренер України.

Сергій Ребров, фото: Getty Images

– У Петракова чи за інших тренерів футболісти потрапляли до складу не за спортивним принципом?

– На мою думку – таке було. Деякі футболісти грають добре і не потрапляють до складу. А Коноплянка без практики у своєму клубі, де він двічі на заміну вийшов, був викликаний до збірної. Я вважаю, що це несправедливо стосовно решти футболістів.

– В Інгульці були гравці, яких могли б викликати до збірної?

– Думаю, Артем Смоляков, ми його продали на Поліссі. Він уже грає у молодіжній збірній. Якщо він не втратить інтерес до футболу, і ставитиметься так, як він зараз ставиться, то в майбутньому – це гравець збірної.

Зараз є в команді кілька молодих футболістів, які мають велике майбутнє. Але я не хотів би називати зараз їхні прізвища, щоб вони носа не задерли.

Але я вважаю, що Рух – перший клуб, який пішов дуже правильним шляхом, яким зараз хочуть йти всі. Хоча всі сміялися. Молодь, молодь та молодь – і тоді ми матимемо велике майбутнє у збірній.

– Шлях Інгульця теж такий – вирощувати власну молодь?

– Тільки так. Подивіться, ким ми посилюємось. Ми беремо лише молодь, молодь та ще раз молодь. До нас, якщо приїдуть зараз африканці чи бразильці, то лише молодь.

– Чи має значення те, що молодого гравця потім можна продати?

– Ну звичайно. Тільки так.

«Я мрію, щоб Інгулець став самоокупним. Для цього потрібно йти шляхом Руху»

– Ви хотіли б, щоб Інгулець став самоокупним?

– Я тільки про це мрію. І зрозумів лише одне, що це все має йти з академії. З молодих пацанів, як це робить Рух. Ще раз скажу, це єдиний клуб, який зробив усе правильно із самого початку. Тільки так і треба йти, тільки такий клуб має шанси вийти в майбутньому на самоокупність. Молодь, молодь та молодь. Ви дивіться, скільки гравців Руху вже зацікавили інші клуби. Далі й казати нічого не потрібно. Щоб там про президента Руху Козловського не говорили, але це дуже правильна дорога, і йому честь і хвала.

Григорій Козловський, фото: з відкритих джерел

– Якщо Інгулець на наступний сезон вийде в УПЛ, ви поміняєте склад чи гратимете тими ж хлопцями?

– Саме вони і тільки вони гратимуть. Максимум, ще пару молодих пацанів візьмемо грати. Команда буде молодою.

– Вам подобається, як грає Інгулець за тренера Владислава Лупашка?

– Це, напевно, було моє єдине здивування після призначення його головним тренером. Я ж із футболістами розмовляю, ситуацію повністю контролюю у всьому. Навіть тренування по-іншому проходять, грають по-іншому. Тільки вперед і тільки вперед. Це те, що я хотів усе своє життя. Чомусь у нас не виходило – чи боялися, чи не знаю що.

Пам'ятаю, ми влітку останню контрольну гру з Лупашком поїхали грати з Чорноморцем, 15 липня (4:3). Я дивився гру по телефону, а в мене зір трохи поганий. Фігурки дрібні. Я дивлюся, одна команда тисне, тисне, не дає супернику перейти половину поля. Я не зрозумію, хто у якій формі грає. Думаю, ну у моїх точно синьої форми немає. У нас червоно-жовта. Невже ми могли так Чорноморець загнати за Можайськ? Я приїхав додому, переглянув цю гру. Ну, реально, не дали навіть супернику підняти голову.

– Але три м'ячі пропустили? 

– Два м'ячі самі собі привезли. Один – воротар точку привіз. Ще один – воротар між рук пропустив. А ми забивали таке, що просто неможливо. Після гри з Лупашком переговорив. Він сказав: «Головне, щоб вони вірили й надалі, що ми можемо так». Нині зовсім інша гра. Мені дуже подобається його стиль роботи. Я не очікував. Думав, що буде те саме, як і з іншими. Але в нього інший підхід, і тренування інші.

«У команді має бути один «папа» – президент»

– Ви хотіли б, щоб ваша команда грала в атакуючий видовищний футбол?

– Ми зараз так і граємо. Я все життя цього хотів, а зараз дивлюся – ось воно. Ми можемо програти, але ми не поступимося нікому.

– Владислав Лупашко нещодавно написав у своєму блозі, що українським клубам не вистачає спортивних директорів. Це так?

– Абсолютно ні. Це хтось собі ціну набиває. Спортивний директор – це посередник між богом та людьми. Це той, хто хоче заробити на якомусь футболісті і не дає йому розвиватися. У команді має бути один тато – президент. Все, крапка. А коли надто багато людей...

Олександр Поворознюк, фото: з відкритих джерел

Я зараз зіткнувся, ми з Металурга брали пацана. Ох, скільки там командирів, директорів, нема кого нах*й послати :-) І всі хочуть бабла. А до президента я так і не дістався.

– Встигаєте стежити за УПЛ цього сезону? Вам цікаво спостерігати за цим чемпіонатом?

– Постійно стежу. Це найцікавіший сезон, де кожна гра не знати, як закінчитися. В цьому щось є.

– Хто стане чемпіоном навесні?

– Найбільші шанси є у Полісся, Кривбасу та Шахтаря. Можливо – Динамо. Дніпра-1 не вистачить на всю дистанцію, я гадаю. А з таким посиленням, як іде зараз у Поліссі, все може бути.

– Те, що зараз Шахтар знову витрачає значні суми на бразильців, за умов війни це правильно?

– Хазяїн-барін. Якщо є за що, то чого б і ні? За рахунок таких новачків Шахтар вистрілить. Все-таки, хоч як крути, українські футболісти виграють і виходять кудись перш за все за рахунок самовіддачі. А у бразильців – техніка зовсім інша, прийом м'яча зовсім інший. Хто розуміє, той бачить.

– Тим більше, що Шахтар і продає дорого своїх гравців того ж Мудрика. Якщо у команди позитивний трансферний баланс, то все правильно?

– Ну звичайно. Продають, купують, це ж є нормальна практика.

– Може Шахтареві варто було продати Мудрика в клуб, який би більше приділяв уваги його розвитку. Як гадаєте?

– Шлях Мудрика нормальний. Я не вітав і не вітаю шлях Луніна. Розпіарений чувак, Реал (Мадрид). Краще б він пішов до іншої команди, де б він грав. А те, що він пробув у Реала і двічі вийшов, коли був травмований основний воротар, це несерйозно. Він не чекає на свій шанс і не доводить, що найсильніший, а просто розслабляється. Чекає, коли Куртуа отримає травму.

– Луніну варто йти туди, де він гратиме постійно?

– Звичайно. Ось Мудрик пішов. Просто зчіплюй зуби та доводь. Тобі дають шанс, зчіпляй зуби та доводь. Все від футболіста залежить. Уперед. А на продажі Луніна заробили грошей, але всі чудово знали, що грати він не буде. Усі це знали.

Андрій Лунін, фото: Getty Images

– А робити, як Трубін, йти не до найсильнішого чемпіонату, це правильно?

– Ну звичайно. Трубін – це зовсім інше. Трубін у Бенфіці, це так воно й має бути.

– Вам подобається те, як Довбик б'є пенальті? Він дивиться на воротаря і б'є в протилежний кут. А ось колишній гравець Інгульця Євген Запорожець розповідав, що ви б'єте на точність, а не по воротарю. Це так?

– Потрібно буде уважно подивитися на те, як Довбик б'є, щоб порівнювати. Я завжди б'ю на точність і на техніку. І б'ю з двох ніг. Мені що правою, що лівою – однаково. При тому б'ю босою ногою.

«Згадую слова Шевчука: «Травма у футболіста, це коли зламана нога»

– Ви обома ногами володієте однаково?

– Так. Можу все робити і правою, і лівою. Колись я грав у футбол і потягнув передній м'яз. Це зараз футболісти одразу кричать: «ой, ай». Я згадую слова В'ячеслава Шевчука: «Травма футболіста, це коли поламана нога». Нині трохи інакше. Кажуть іноді: «Я, здається, відчуваю, що задня натягнулася». Щоб у мій час було таке?.. Так от, трохи біль відчував у правій нозі, тож почав більше працювати лівою. І зрозумів, що не гірше виходить, ніж правою. І поки хворіла права, я почав грати лівою, і виявилося, що вона не гірша, ніж права. Тому пенальті б'ю з лівої та з правої. І Богдану Шусту чотири з п'яти забивав.

– А ви зараз граєте?

– Ці два роки війни – ні... Мені точно не до того було. Займався своїм батальйоном. Все робив для того, щоби хлопцям допомогти. Щоби швидше прийшла перемога. А потім уже гратимемо у футбол і все інше. Я рідко навіть на тренування Інгульця їжджу. Майже не їжджу, хоч раніше я постійно приїжджав на тренування. І бив пенальті. Якщо приходив новий молодий воротар, доки я його не перевірю за пенальті, його не приймали до команди. Зараз час інший, треба виграти війну.

Олександр Поворознюк, фото: скріншот

– Чи можете розповісти про той батальйон, який ви фінансуєте?

– Ні, не потрібно. Тільки щось розкажеш про допомогу армії, як тобі дорікають, що ти піаришся. Я всім відповідаю: «Ви зробіть хоча б 10% того, що зробив Поворознюк, і піартесь далі». Прийде час, і всі про все дізнаються.

– Як зараз ваш аграрний бізнес? Зерновий коридор працює?

– Все нормально, все працює. Всупереч усьому, Зеленський – красавчик. Все зробив. Навіть русаки проти, а він усе зробив. Красава. І все працює, все крутиться, все вертиться. Все нормально.

– Все, як у тій пісні, яку заміксували на ваші слова?

– «Вова, *баш їх бл*дь»? Так. Вова – красавчик. Тільки тоді я говорив «Вова», а зараз – «Володимир Олександрович», з повагою.

«Мою картину діаспора у Канаді продала за 47 000 доларів, гроші пішли на ЗСУ»

– Ваше ставлення до президента Зеленського не змінилося за ці два роки?

– Тільки так. Все, що він робить, він робить правильно. Просто йому треба не заважати. Якщо не можеш йому допомогти, просто не заважай. Закрий хлебало і лежи, плюй у потолок. І сопи у дві дірки. Він знає, що робити.

– У вас вистачає часу дивитися топ-чемпіонати? Чи є у вас улюблений гравець з наших?

– Зараз дуже рідко. Є, звичайно. Але казати не хочу. Це ж українець. Назвеш прізвище, він ніс задере. Нехай грають у футбол.

– У вас є бажання ще раз прокоментувати фінал Ліги чемпіонів?

– Да без проблем. Я готовий у всьому брати участь, де можна допомогти нашим військовим. Мою картину, з моїм фото та написом «Вова, *баш їх бл*дь» українська діаспора в Канаді продали за 47 тисяч доларів. Я радий, що це все пішло на ЗСУ, на дрони.

Ми тоді з Романом Бебехом, коли коментували фінал Ліги чемпіонів, зібрали донатів два з половиною мільйони гривень. Я також радий. Я готовий всюди брати участь, де можна допомогти армії.

– Ваша популярність зростає завдяки Інгульцю та іншим факторам. Вам це подобається чи вже втомлює?

– Для мене це абсолютно природно. За мною ж немає депутатів чи міністрів. За мною совість, честь та люди. Я сам завжди працював та зробив себе сам. І знаю собі ціну. А хто її не знає, хай нах*й шукає. Його проблеми.

– Ваша суперечка з Дмитром Гордоном була досить гарячою. Ви вже все сказали одне одному?

– Та забудьте це капловухе нещастя. Просто нах*й забудьте. Він недостойний навіть, щоб про нього говорити. На мою думку це реальна фсб-шна х*йня. Просто фсб-шна х*йня. Подивіться, як перед війною він хотів зробити переворот у країні. Він думає, що йому пробачили? Та до нього ще руки не дійшли. Всьому свій час. Так я думаю. Гумовий нацюцюрник та реальна фсб-шна х*йня, я так про нього думаю.

Дмитро Гордон і Олександр Поворознюк, колаж: з відкритих джерел

«Дмитро Поворознюк – «негодяй», збрехав заради хайпу»

– Ви дивитеся українських футбольних блогерів? Дмитро Поворознюк вам симпатичний?

– Він «негодяй». Тому що він мене обдурив. Він просто взяв та хайпанув на одному моменті. Приїхав до мене брати інтерв'ю, і каже: «Мене тут при виїзді з Олександрії зупиняють «гаішники», я їм показую паспорт, де моє прізвище Поворознюк, говорю, що я їду до Олександра Григоровича, і мене з мигалками провели прямо до вас на стадіон». Тільки я мигалок тих не бачив. 

Сказав і сказав, ми посміялися та розійшлися. А потім він видає це в інтерв'ю Трибуні. Через місяць інший журналіст із Трибуни пише: «Поки українським футболом керуватимуть такі президенти, як Поворознюк… Це справжній Дон Корлеоне, він роз'їжджає районом, а там його міліція, прокуратура його, поліція всюди проводить».

Дзвоню до Діми, кажу: «Діма, ти шо чудиш, ти збрехав, а на тому всьому твоєму хайпі всі розкидають цю інформацію. Вибачся публічно, поясни, що цього не було. Нах*й ти про мене ця х*йню пишеш?». Він кинув слухавку і більше трубку від мене не бере.

У Вересі стільки часу він був. Навіть президент Вереса Надєїн просив: «Можна приїхати, щоб ви дали інтерв'ю для мого ютьюба, поговоримо про футбол?». Я відповів: «За однієї умови, спочатку твій підопічний Поворознюк Діма вибачиться перед українським народом, що він нап*зд*в на Поворознюка, а потім говоритимемо». Так ніхто й не приїхав.

Дмитро Поворознюк, фото: Instagram

– Я теж читав про те, що у вас в області все схвачено. А як насправді, вас же всі знають?

– Звісно, знають. Почекай, знати це одне, а керувати поліцією та прокуратурою – це абсурд повний. Так, мене бабусі, дідусі, всі знають, заїдьте до району, вам пальцем покажуть де і що. Ну це ж маячня, я не впливаю на ситуацію ніяк там. Навіщо брехати, хайпувати на цьому? Не розумію. 

Це теж саме, що це капловухе нещастя, цей Гордон. Облив мене брудом просто з нічого. Я всі суди виграв. Давай, с*ка, вибачайся. Але виходить, як в тому анекдоті: «У тебе дочка простітутка». «А в мене й дочки немає». «А ти спробуй усьому селу тепер це довести». Отак і Діма Поворознюк.

«У разі повітряної тривоги я не готовий брати на себе відповідальність за п'ять тисяч глядачів»

– А ви зараз зі зброєю завжди?

– Та я все життя зі зброєю. Все життя.

– А як ви ставитеся до того, щоб громадяни України вільно володіли зброєю?

– Замєчатєльно.

– Вільні люди вільної країни мають право носити зброю?

– Звичайно. Звичайно, без гранат і гранатометів. А пістолети, автомати, я вважаю – це нормально.

– Повернення глядачів на трибуни, це важливо для нашого футболу?

– Це дуже важливо. Але я, скажімо, не взяв би на себе відповідальність за це. Поки ми з цими п*дарами не закінчимо і не закриємо небо, ніхто не може гарантувати безпеку людей. А за це треба відповідати. Це було б чудово, зовсім інший футбол. Інші емоції. Але поки що є, як є.

Олександр Поворознюк, фото: скріншот

– А якщо зробити бомбосховище, чи воно нічого не гарантує?

– Все є в мене. У мене стадіон із опаленням, з бомбосховищем. Все буде. Ось збереться в Петровому стадіон повний – п'ять із половиною тисяч людей. Ну й що далі? Це ж нереально. Якщо сирена, і за 7-10 хвилин прильоти. Ну, уявіть, п'ять тисяч людей завести у бомбосховища. 30 людей зайде, максимум, ну 100. Несерйозно.

«Футболісти повинні отримувати броню від військкомату за спрощеною процедурою»

– До вас у клуб не приходили повістки футболістам? Що робити у такій ситуації?

– Це має робити УАФ. Якщо у нас дозволений чемпіонат з футболу, потрібно дуже спрощену систему зробити для бронювання. Тому що те, що вони зараз пропонують – це просто на вуха не натягнеш. У командах футболісти з усієї України. Це в кожен військкомат потрібно йти, це ми більше оформлятимемо, ніж броні дадуть. Тут потрібно спростити процедуру і це має походити від УАФ.

– У вас дев'ять років відіграв Євген Запорожець, пройшов від аматорів до УПЛ і пішов узимку. Вам було сумно з ним прощатися?

– Чого сумувати. Я з гордістю дивився на нього. Я незадоволений трохи тим, як він догравав. Але він заслужив на те, щоб до нього з повагою ставився я і всі вболівальники Інгульця. Це наш ідеал, я пишаюся ним, я його взяв із заправки, він мив машини, простий пацан, з аматорів. Він пішов-пішов і зараз грає в УПЛ. І грає дуже непогано [маються на увазі контрольні матчі Оболоні]. Тільки пишаюся Запорожцем.

Я ще побачуся з ним. В останній грі осінньої частини чемпіонату 25 листопада з Гірником-Спортом була і остання гра Запорожця за Інгулець. Невдала гра, 1:1, хоча два тайми в одну «калитку», і такий рикошет пропустили. Я трохи був неправий. Треба було підійти, подякувати. Я навіть і не знав, що Женя йде з Інгульця. Я йому все одно вдячний і ще не раз подякую. І він це знає, що я до нього відношусь з повагою.

Євген Запорожець, фото: ФК Інгулець

– Нападаючий Олександр Мішуренко, який за Інгулець виступав з 2015 по 2020, він також завдяки вам потрапив у професійний футбол?

– Так, хоча він й алкоголік. Він просто прушний (від слова – пре, щастить, – прим. «УФ»). Він голи забивав задом, головою, вухом. Нормальний хлопець. Є в нього одна слабкість – його не можна одного додому відпускати, треба чи тримати на базі, чи дружині до рук передати, яка тримає його в руках. Потрібно з нею домовлятися. Тоді він грає нормально.

– Його зарплату треба було дружині віддавати, щоби не пропала?

– Та не зарплату! Його особисто. Дружині в руки.

– Чи підтримується зв'язок з легіонерами, які були в Інгульці до початку повномасштабного вторгнення? Вони можуть повернутись?

– Ой, це до клубу. Мені не до того. Я 11 місяців, як почалася війна, реально жив лише війною. У мене в підпорядкуванні було майже 500 чоловік, і треба було думати про кожного. І за ситуацію загалом. Було тупо не до футболу. Я клуб фінансував та все робив, але на відстані. Я навіть не знаю, що там із ними, як вони.

– Ви стежите за іншими командами Кіровоградської області, за Зіркою?

– А що мені Зірка? У мене є Інгулець, нафіг мені Зірка.

– Чи можу ще питання поставити?

– Якщо чесно, я вже трохи за*бався.

– Тоді останнє питання. Ви майже єдиний президент, чий телефон є у відкритому доступі. Вам це допомагає чи заважає?

– Я кайфую від спілкування з людьми. Багатьом цього не зрозуміти. І номер у мене один. Багато хто дзвонить, щоб вирішити свої питання. Але дуже багато хто дзвонить: «Ги-ги, це що, точно Поворознюк?». У мене тільки заблокованих зараз 10 824 номери. Люди не вірять, що це можу бути просто я.