«Після війни Агробізнес повернеться у футбол»: легендарний Чижевський ‒ про Димінського та Собуцького

Переглядів 1399
Андрій Піскун
Андрій Піскун
3 голоса
«Після війни Агробізнес повернеться у футбол»: легендарний Чижевський ‒ про Димінського та Собуцького
Олександр Чижевський. Фото: ФК Агробізнес
В ексклюзивному інтерв’ю ukrfootball.ua легендарний Олександр Чижевський розповів про роботу з Маркевичем, Кварцяним і Димінським, пригадав свій єдиний матч за збірну та розповів як грав за Шахтар і як перемагав «гірників» в якості головного тренера.

Головний тренер волочиського Агробізнеса Олександр Чижевський дав ексклюзивне інтерв’ю для сайту «Український футбол». Легенда українського футболу поділився своїми очікуваннями від нового сезону, розповів про ситуацію в Агробізнесі, пригадав, як розпочинав свою футбольну кар’єру та ще багато цікавого у нашому інтерв’ю. 

“На сьогоднішній день – я головний тренер Агробізнесу”

– Олександр Арсенійович, розпочався новий сезон в українській Прем’єр-лізі та лігах ПФЛ. Як вважаєте, це правильно ‒ грати у футбол в Україні під час воєнного стану?

– Зрозуміло, що це буде проблематично, але розпочинати грати – потрібно. Якби УПЛ не розпочала змагання, то згодом би наші команди виключили з єврокубків. Також варто відзначити, що багато людей залишилось би без роботи, а футболісти – без ігрової практики. Тому це важливо. 

Повномасштабна війна триває вже шість місяців, а футбол стане розрадою для людей, тим паче, що будуть прямі трансляції. Глядачі матимуть змогу подивитися матчі чемпіонатів України та трошки відволіктись. 

– Які у вас очікування від нового сезону?

– Прем’єр-ліга практично не змінилась, я думаю, що по ажіотажу вона така й залишиться. За Першою лігою мені буде цікаво спостерігати, тому що, наскільки мені відомо, деякі команди зараз навіть не в змозі укомплектуватися нормально до чемпіонату, тому буде цікаво поглянути, як вони покажуть себе. 

Я думаю, що там не буде сильної інтриги, а виділятись будуть лише кілька команд, а саме: Карпати (Львів), Полісся (Житомир), ЛНЗ (Черкаси) та Нива (Тернопіль).

До інших клубів у мене велике питання щодо рівня їхньої гри.

– Ви надалі залишились головним тренером Агробізнесу?

– Так, я залишився головним тренером. Керівництво прийняло рішення взяти паузу на рік. Та через рік ми повернемося, якщо все буде нормально. Зараз загадувати на рік вперед дуже важко, тому що не знаєш, що станеться завтра. На сьогоднішній день – я головний тренер Агробізнесу. 

 
 
 
 
 
Посмотреть эту публикацию в Instagram
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Публикация от FC Agrobiznes Volochysk (@fc_agrobiznes)

– Агробізнес не братиме участі в новому сезоні – чому? 

– Президент прийняв рішення, що наразі важливіше вкладати кошти для нашої перемоги, тому допомагає Збройним Силам України. На першому плані у нього зараз військові, які воюють з ворогом, і згодом вже у мирний час грати у футбол.

– Ви підтримуєте зв’язок з Олегом Собуцьким? 

– Так, ми постійно на зв’язку по телефону. Олег Собуцький зараз допомагає нашій армії. Безпосередньо більшість нашого персоналу – сам Собуцький, віце-президент, тренер по воротарях, всі служать у ЗСУ.

– Перемога над Шахтарем у Кубку України – це був ваш найкращий матч з Агробізнесом? 

– Я би не сказав, що це найкращий матч. Ми просто грали на той час проти однієї з кращих команд Європи. Шахтар завжди ставить перед собою високі цілі. Мені, як тренеру, та футболістам було дуже приємно перемогти. 

Однак я не можу сказати, що це була найкраща гра, тому що чимало хороших поєдинків було протягом чемпіонату.

У перший мій сезон у Агробізнесі нам не вистачило показнику в забитих м’ячах, аби вийти в УПЛ.

Хоча у нас і не було такого завдання – підвищитись у класі. Команда показувала досить цікавий футбол. У наступному сезоні добре відіграли у першому колі. Тому в нас було багато хороших матчів. 

Поєдинок проти Шахтаря – це окрема історія. На матч у Кубку України та проти такого суперника не потрібно було додатково налаштовувати хлопців. Нам вдалося показати гру та перемогти і так ми вписали цей поєдинок у історію Агробізнесу. 

– На YouTube-каналі “Футбол 1/2/3” є відео, як ви налаштовуєте команду перед матчем із Шахтарем. Це була традиційна установка, чи перед Шахтарем потрібно було додатково мотивувати гравців?

– Нам тоді зателефонував телеканал і запитав, чи можна операторам бути присутніми. Я сказав, що у нас немає жодних таємниць. А для футболістів у майбутньому буде що згадати. Тому мотивувати їх додатково не було потреби, вони добре знали проти кого грають. 

“Після завершення війни Агробізнес повернеться у професійний футбол”

– 28 лютого Агробізнес мав вирушати зі зборів до України. Повернулись ви, тренерський штаб, персонал та троє футболістів. Особисто ви були здивовані, що лише троє гравців повернулось? 

– Якщо чесно, то був здивований. Квитки для повернення в Україну ми шукали на всю команду, а коли оголосили на зборах, що 28-го числа вилітаємо двома групами, то чимало футболістів заявили, що не будуть повертатись. Для мене це був шок. 

Тому що для мене трохи дико було, що футболісти, які мають в Україні сім’ї з маленькими дітьми, залишаються за кордоном.

У першу чергу, я здивувався рішенню хлопців, у яких є сім’я, а холостяки ‒ то зрозуміло, що їх нічого не тримає, вони можуть їхати куди хочуть. Кожен сам собі вибирав дорогу, я свою думку висловив, але нікого не звинувачував.

– Ви спілкувались з гравцями? У них була сильна паніка чи ні?

– Для кожної людини початок повномасштабної війни це був шок і стрес. Зрозуміло, що була паніка, тому що в Агробізнесі зібралися футболісти і з Києва, і з Бердянська. Коли це все розпочалося о 4:30 ранку, я прокинувся вночі, читав новини та відразу написав у групу, що почалась війна. Ми зранку зібрали всіх футболістів та поговорили. 

У першу чергу, дав завдання адміністраторам, щоб шукали найближчий рейс на повернення в Україну. Був рейс на післязавтра, проте там було мало місць. От ми й почали планувати на 28 лютого. А тут виявилося, що велика кількість гравців не повернеться. І тут прикро: ми могли 26-го вилітати, там був рейс, якби знали, що стільки буде «відмовників». 

– Олег Собуцький доволі різко висловився про те, що гравці не повернулися з Туреччини. Підтримуєте його думку? 

– Я не був здивований, бо, знаючи його, що він з 2014-го року підтримував хлопців у АТО та завжди проводив великі свята із військовими. Тому я його розумію, що для нього це був шок.

– У 2020 році Олега Собуцького довічно дискваліфікували за побиття арбітра Іванова після матчу з Минаєм. Розкажіть про цю ситуацію. Як вважаєте, чи варто було КДК вживати такі суворі міри? 

– Детальніше я не можу нічого розповісти, тому що треба було бути присутнім при цій ситуації. Те, що дискваліфікували, то це ще треба довести. Тому що, наскільки я знаю, то зараз там апеляція. Чим воно завершиться, ніхто не знає. Чи справедливо? Ми ж не знаємо до кінця, чи це був він, чи ті, що на охороні стоять. 

Якщо ми так будемо дискваліфіковувати людей, які вкладають кошти в український футбол, то при будь-якій ситуації можна когось знайти та дискваліфікувати ‒ і тоді буде гріш ціна для нашого чемпіонату. Якщо людей, які вкладають власні кошти у футбол, забирати з футболу, тоді у нас будуть проблеми. 

Олег Собуцкий

– Якщо порівнювати Собуцького та Димінського, то яка їхня головна різниця?

– Головна різниця, що в Агробізнесі в мене абсолютна довіра від президента та завжди є контакт з ним. У Карпатах такого я не знав, що буде завтра, чи буду працювати, чи ні. Не було впевненості у завтрашньому дні. У Агробізнесі я знаю, що маю контракт на певний термін і я його відпрацюю. 

– Після завершення війни, Агробізнес повернеться у професійний футбол? 

– Однозначно, так мене завірив президент.

– Чи були у вас зараз пропозиції від інших клубів, щоб очолити їхні команди, знаючи, що зараз Агробізнес на паузі? 

– По-перше, я не розглядав і навіть не шукав варіанти. Ми поговорили з президентом і я сказав, що рік буду чекати та, відповідно, тема закрита. Мені ніхто не телефонував і я не займаюся пошуком роботи.

“Коноплянці треба зробити крок назад, щоб потім зробити два вперед”

– Зараз ви активно їздите та граєте у футбол разом із ветеранами Карпат. Розкажіть детальніше, як часто та з ким граєте? 

– Нещодавно їздили у Смигу (Рівненська область) та грали з ветеранами Кременця. Там є людина, яка вкладає кошти у дитячий футбол, є дуже хороше поле та стадіон. Загалом хочуть зробити там цілий комплекс, якщо чесно, то був здивований. 

Ветерани Карпат цього літа багато благодійних матчів зіграли на підтримку ЗСУ. От недавно теж грали в Дублянах, там організували матч на підтримку 62-ї військової бригади. Поки є можливість і є запрошення, то ми нікому не відмовляємо та їдемо грати благодійні матчі.

– Львівські Карпати незабаром розпочинають виступати в Першій лізі. Як вам гра Карпат минулого сезону та що очікуєте від нового? 

– Я вважаю, що Карпати зараз підписали кількох хороших футболістів. До прикладу, брати Іван та Микола Когути грали в Агробізнесі ‒ я їх знаю та вважаю, що це якісні гравці. Також львів’яни підсилились Дмитром Махнєвим із Вереса, двома хлопцями з Волині: Артуром Рябовим і Олександром Климцем. 

Думаю, що цього року Карпати будуть боротися за вихід в УПЛ.

Зараз буде такий рівень Першої ліги, що є серйозний шанс відразу ж після виходу з Другої ліги поборотися за вихід у Прем’єр-лігу. 

– На жаль, збірна України не зуміла вийти на чемпіонат світу, але вже у вересні хлопці будуть грати у Лізі Націй. Чого очікуєте від матчів збірної? 

– Усе буде залежати від того, як буде проходити чемпіонат України. Тому що, наприклад, як буде повітряна тривога, то матч зупиняється, як це ми бачили в поєдинку Рух – Металіст. А якщо взагалі перенос? Це впливає на графік чемпіонату.

Є більше питань, ніж відповідей. Добре, що розпочнеться чемпіонат, бо у футболістів буде ігрова практика. 

– Якщо говорити про українських легіонерів у Європі, то влітку відбулись певні зміни: Ярмоленко поїхав на Близький Схід, Зінченко в Арсеналі, Яремчук у Брюгге, Зубков повернувся в Україну, а з Малиновським все ще невідомо, де він продовжить кар’єру. Як прокоментуєте такі зміни? 

– Я думаю, що це не вплине на їхню гру, тому що вони всі мають ігрову практику за кордоном і це вже такий вік, що це не молодий, що його треба навчити. Як у нас говорять – майстерність не проп’єш. Вважаю, що вони зі своїм досвідом допоможуть збірній України у осінніх матчах.

Євген Коноплянка у Краковії

– Колишній лідер збірної України Євген Коноплянка зараз у Польщі, як думаєте, йому вдасться реанімувати кар’єру? 

– На мою думку, йому треба трошки спуститись вниз, аби заграти, бо він вже довгий час без ігрової практики. Потрібно знайти команду знайти, де б він зміг показати себе та грати.

Аби повернутися до збірної України, він повинен презентувати свою гру та постійно грати. 

Останнім часом Женя постійно у запасі. Я вже забув, коли Коноплянка востаннє грав на якомусь рівні, щоб усі матчі проводив. Треба зробити крок назад, щоб потім зробити два вперед. 

“Сидіти у Шахтарі не було сенсу”

– Ви розпочинали свою кар’єру у відроджених Карпатах. Розкажіть, як вам надійшла пропозиція? 

– Нас було п‘ятеро: я, Руслан Забранський, Вадим Герасименко, Микола Сич та Володимир Шаран і ми тоді ще в спортінтернаті були. В останньому класі вже взимку нам сказали, що нас беруть у Карпати та ми їдемо на збори з командою. Так ми і потрапили у клуб. 

Хтось швидше заграв: наприклад, Забранський, як прийшов, то відразу почав грати, забивати, тому на хорошому рахунку був. Шаран більше грав за збірну СРСР, то його практично не було у команді. Я чекав, тренувався та «пихтів», тому що з такими футболістами, як Степан Юрчишин, Василь Леськів, Анатолій Саулевич, Віктор Рафальчук, В’ячеслав Лендел, треба було постійно доказувати, що ти маєш грати у основному складі. 

Коли поїхали в Америку на початку 90-х, Лендел залишився там на постійне проживання, то з того часу при поверненні в Україну я й розпочав грати в основному складі. 

Олександр Чижевський в Карпатах

– У Карпатах ви здобули чимало досягнень, яке з них для вас найцінніше? 

– Думаю, що бронза 97/98. Зрозуміло, що коли ми виграли золото Другої ліги СРСР, то тоді був зовсім інший чемпіонат. Тому що це Радянський Союз – велика держава була та зовсім інший рівень команд. Коли розпочався чемпіонат України, то був не той рівень, вже з часом він набрав обертів та міцнів. Коли був чемпіонат Союзу, то у той час це був супер-чемпіонат і його виграти дорого коштувало. 

Ми, як «западенці», як нас ще сьогодні називають ‒ «Бандери», виїжджати кудись за територію, особливо коли ми поїхали грати у Карабах, було рідкісним явищем. Туди жодна команда не їздила, лише ми полетіли з Карпатами, бо ми з якоюсь командою йшли очко в очко і не мали права не поїхати, інакше нам би записали поразку. Ми поїхали та привезли одну нічию та одну перемогу, бо це два виїзди були. Туди, коли команди приїжджали, то ноги ніхто “не уносив”, а у Львові вже їх ганяли по повній на футбольному полі. 

– Влітку 1999 року ви перейшли до Шахтаря. Яким був донецький клуб наприкінці 90-х - початку 2000-х? 

– Шахтар так само, як і Динамо, завжди був брендом. Там завжди були хороші футболісти. Згодом вже з’явились легіонери, фінансова сторона підвищилась. На той момент футболіст не отримував великі гроші, як зараз. Зрозуміло, що в Карпатах трішки менше отримували, у Шахтарі – більше. 

Я тоді вже 10 років був у Карпатах і треба було щось змінити. Хотілося спробувати себе на вищому рівні. Але, як говорять – треба ще знайти свою команду. Я побув у Шахтарі півроку та взимку перейшов у Запоріжжя до Мирона Маркевича. Бо він знав мене, а я знав, що буду грати. А сидіти у Шахтарі не було сенсу. 

– Розкажіть про особливості Мирона Маркевича. На вашу думку, він один із найкращих футбольних тренерів України? 

– Зрозуміло, що людина заробила собі ім’я та це не просто так, а своїми футбольними результатами, зокрема, у Карпатах, Металісті та Дніпрі. 

“Ледь не завершив кар’єру гравця у Луцьку”

– Ви також перебували в оренді у луцькій Волині. І чомусь швидко її завершили…

– Коли перед початком чемпіонату в 2003 році Карпати віддали мене в оренду до Волині, то я думав, що закінчу грати у футбол у своєму рідному місті. Тоді так майже сталось – зіграв два матчі та не ледь завершив кар’єру гравця. 

– А що сталось? 

– Я, Роман Толочко та Любомир Вовчук приїхали за декілька днів до матчу проти київського Динамо. Мені ж тоді не дозволяли тренуватись з першою командою Карпат, я займався з Карпатами-2, коли можна було. 

Олександр Чижевський в Таврії

Я приїхав до Волині у розібраному вигляді, та мене поставили відразу в основний склад. Зрозуміло, що за такий короткий проміжок часу я не міг вийти на той фізичний рівень. Були помилки, ми програли з рахунком 0:4. Потім поїхали в Одесу й там програли також.

Віталій Кварцяний після цих двох матчів подякував за роботу та ще потім статтю написав, що я тренувався з якоюсь “шостою банею”. Після таких слів я дійсно вже міг закінчити з футболом, хотів це зробити у рідному місті та дійсно міг. Але Слава Богу, що Таврія знала мої можливості, зателефонували мені влітку, тож я поїхав у Сімферополь та провів там кілька сезонів. 

“У Карпатах було так, що приїжджаєш додому і не знаєш, чи ти завтра працюєш, чи тебе звільнять”

– Багато футболістів кажуть, що Димінський дуже складна людина і з ним важко говорити – це правда? 

– Мабуть, десь так і є. Людина бачила всіх внизу, а він був зверху. Що у футболістів, що у тренерів була якась боязнь при зустрічі з ним. Він просто людину з’їдав поглядом. 

– У 2019-му році ви врятували Карпати від вильоту з УПЛ, зіграли кілька турів з сильнішими суперниками, команда виглядала добре, просто не пощастило з суперниками у перших турах. У підсумку, Карпати очолив Роман Санжар, а ви пішли. Багато людей досі не розуміє, чому так сталось, можете розповісти про цю ситуацію?

– Я про все дізнався з Інтернету та сам не знав, що до чого. Ми приїхали з матчу проти Десни, а перед тим я зустрічався з Вадимом Шаблієм у Києві, де він запевнив, що все нормально. Я ніяк не очікував, що після Десни я приїду, а мені скажуть покинути команду. Тим паче, що команда набирала хід – привезла з Чернігова нічию, а Десна тоді була єврокубковою командою. 

Я бачив, що у нас дуже хороший колектив був, коли так є, то можна гори звернути. Якраз починалися такі матчі, де ми мали набирати поступово очки. Але є на це власник клубу, який приймає рішення.

Коли я приходив у Карпати, то там не сильно хотіли, щоб я очолював Карпати, не знаю чому.

Можливо, інші перемовини велися та чекали, коли я остаточно уступлюся. Або була домовленість, але не хотіли відразу брати нового тренера, бо бачили який календар був важкий. 

Якщо запросиш будь-якого тренера, він подивиться у розклад поєдинків, скаже, що прийде зараз на три-чотири матчі та йому скажуть до побачення. Ймовірно, потім думали, що після п’яти турів, що я провів, прийде новий тренер і заїде на коні та почне вигравати всі матчі. Якщо підняти історію, то лише виграли у полтавської Ворскли та на цьому перемоги завершилися. 

Я не засуджую нікого, це таке тренерське життя. Є різні власники – є президент, який довіряє до кінця, так, як у мене в Агробізнесі, є довіра від власника, ми знаходимо спільну мову навіть після невдалих матчів і життя продовжується. У Карпатах було так, що приїжджаєш додому і не знаєш, чи ти завтра працюєш, чи тебе звільнять.

Олександр Чижевський в Карпатах

– Ви завершували ігрову кар’єру у Закарпатті та провели там більше 100 матчів. Задоволені цим? 

– Задоволений, тому що мене тоді запрошував віце-президент. Шаран тоді був тренером, я був впевнений, що є довіра від клубу та я буду мати ігрову практику. Хоча вже і вік був не молодий. 

Я взагалі задоволений своєю футбольною кар’єрою, про жодну команду не можу сказати нічого поганого. Я всюди мав ігрову практику, крім Шахтаря. Мені гріх жалітися. 

Я зіграв більше 400 матчів, дякуючи Богу, що без травм. Ще вдалося вписатися в історію, спочатку 300 матчів, а потім 400. Зрозуміло, що потім люди обійшли мене, зігравши більше матчів, однак це життя. Дай Боже, щоб хтось клуб 500 матчів відкрив. 

– Але ви стали першим, хто провів 400 матчів у чемпіонаті України? 

– Так, 400 матчів це лише по Прем’єр-лізі, якщо ще брати Другу лігу, кубкові матчі, то буде ще більше поєдинків.

– Також ви провели один матч за збірну України у 1998 році, пам’ятаєте його? 

– Так, зіграв з поляками перший тайм. Ми не дуже добре зіграли перший тайм, бо вийшли футболісти, які не мали досвіду у збірній та нам дали шанс себе проявити. У другій половині зустрічі вже вийшли гравці, які стабільно викликалися до збірної. Дебют у мене був не надто вдалий. У підсумку тоді поступились з рахунком 1:2. 

“Сезон буде інтригуючий, бо не знаєш, хто стане чемпіоном і хто буде боротися за єврокубки”

– Яка у вас була перша зарплата у футболі? 

– Ми тоді, як прийшли у Карпати у 89-му році, коли ще навчалися, то в нас було 160 карбованців на двох. Для молодого футболіста це було достатньо. Можна було на таксі їздити щодня. 

– Назвіть найкращого тренера, який вас тренував?

– Мирон Маркевич. 

– Чому вирішили бути футбольним тренером? 

– Тому що я багато років провів у футболі та бачив себе лише там. Зрозуміло, що важко було перебудуватися на тренера в перший час. Я ще у Закарпатті коли закінчував, то був граючим тренером. Коли прийшов Ігор Гамула, то я вже практично завершував при ньому. Потім я у Карпатах був у дублі, потім в Академії, пройшов і дитячий футбол, і дубль, і так дійшло до дорослого футболу. 

– Які перспективи у Шахтаря в новому сезоні?

– Зараз буде більша конкуренція у чемпіонаті України, Шахтар вже не йтиме одноосібним лідером. Я думаю, що зараз нав’яжуть боротьбу і Зоря, і Кривбас, і Дніпро-1 втрутиться. Вже не буде так, що Шахтар легко виграє усі матчі. 

Гравці Шахтаря святкують гол у ворота Кривбасу (1:0)

Зараз багато молодих футболістів, які не мали достатньої ігрової практики і тепер вони мають шанс себе проявляти та доводити, що вони гідні грати.

Певною мірою ми повернулись до часів 90-х років, коли грали лише українці та не було легіонерів. Це було дуже добре, бо грали свої.

Тому що коли приїжджають легіонери, то вони забирають хліб в українців, у вихованців клубів. Тим паче, коли це така академія, як у Динамо та Шахтаря. Вихованці ростуть, а на виході вони не потрібні, бо легіонери займали їхні місця. А зараз по-іншому. 

Київське Динамо швидше перейшло до цієї схеми, вони вже роки три-чотири роблять нахил на своїх вихованців і їм буде трішки легше. Також їхній склад зберігся, лише Вербич пішов, а інші легіонери не стали кістяком команди. Їм буде легше, бо вони зіграні. Шахтарю буде важче, бо фактично твориться новий склад. У Ігоря Йовічевича буде серйозний виклик, якщо він зуміє склеїти з цих молодих футболістів, які у нас вважаються перспективними, то для нього це великий плюс і він підніме суттєво свій рейтинг у футбольному світі. 

– Хто виграє УПЛ у цьому сезоні?

– Перевагу треба надавати Динамо, бо вони вже два роки грають у тому складі та сильно не змінилися. Шахтар теж буде претендувати, бо там теж хороші футболісти. Ще відзначу Дніпро-1, Ворсклу та Кривбас, який теж зіпсує нерви суперникам, але це нова команда та ще щось говорити важко. Сезон буде інтригуючий, бо не знаєш, хто стане чемпіоном і хто буде боротися за єврокубки. 

Ігор Градський, Український футбол