«Шевченко сказав: «Якщо виникнуть проблеми, звертайся, вирішу»: Люкенс – про війну, кар’єру в Україні та Тимощука
22616 
Тренер із США Денніс Люкенс розпочав свою кар’єру в Україні у 2011 році на посаді директора зі скаутингу в ФК Севастополь. Після цього фахівець очолив херсонський Кристал, а потім миколаївський Суднобудівник, ставши першим американським тренером в історії українського футболу.
Війна застала Люкенса вдома у Миколаєві і під вибухи російських ракет йому з сім’єю довелося виїжджати з України. Редактор сайту «Український футбол» Андрій Піскун поговорив з Деннісом для своєї авторської рубрики:
- Про непростий виїзд та зустріч із російськими військовими у Придністров’ї.
- Яким бачить закінчення війни та чи повернеться в Миколаїв.
- Як опинився в Україні та як президенти футбольних клубів не хотіли брати його на роботу, пропонуючи очолити баскетбольні команди.
- Як опинився на роботі в ФК Севастополь та хто був найкращим гравцем клубу.
- Про Красільнікова та Кручера.
- Про період в Кристалі та договірні матчі в Суднобудівнику.
- Про зустріч з Шевченком, Петраковим та Ходжсоном.
- Як Тимощук просив у нього допомоги під час війни.
- За кого вболівав у товариському матчі Україна – США.
«У той момент, коли російська крилата ракета пролетіла над моєю головою, я зрозумів, що час їхати»
– Деннісе, де ви зараз та чим займайтесь?
– Ми з сином-українцем живемо в Сан-Дієго, Каліфорнія. Я директор з футболу одного з найбільших і найуспішніших футбольних клубів США – ALBION SC (грає в третьому по силі дивізіоні США, – прим. А.П.).
Денніс Люкенс. Фото: особистий архів Денніса Люкенса
– Розкажіть, де застала вас війна, що ви відчули?
– 24 лютого я був із своєю сім’єю дома в Миколаєві. Я прокинувся о 5 ранку від того, що будинок хитався та трусився від вибухів російських ракет, які влучили у військовий аеропорт. Я відразу одягнувся та поїхав до банкомату, щоб зняти готівку. Потім заправив машину. На заправці чоловіки почали вказувати на небо. Над нашими головами пролетіла російська ракета. Я подивився на годинник, була 6:30.
– Як ви виїжджали з України?
– У той момент, коли російська крилата ракета пролетіла над моєю головою, я зрозумів, що час їхати. Ми взяли два рюкзаки, замкнули двері мого великого будинку, вхідні ворота та поїхали до Польщі.
Вже в дорозі я передумав і вирішив їхати до Молдови, бо туди ближче. На жаль, нам довелося перетинати Придністров’я, яке контролює Росія.
На кордоні мене дуже ретельно перевіряли російські солдати – напевно, через мій американський паспорт, але після декількох неприємних хвилин вони все ж таки дозволили нам в’їхати у Молдову.
Ми пробули в Молдові два тижні, залишили там нашу машину BMW, а потім поїхали автобусом до Румунії, звідки полетіли до Туреччини. Там ми жили два місяці.
Після цього перебралися до Ірландії. У цій країні я працював свого часу. В Ірландії ми пробули більше року і я отримав пропозицію щодо роботи директора з футболу від ALBION SC. Тож ми з сином полетіли в США, де зараз і живемо.
– Американський конгрес не виділив багатомільярдну допомогу Україні. Як думаєте, чи зможе Байден протягнути це рішення?
– Президент Байден просуватиме останній фінансовий пакет на мільярд доларів. Він не є ідеальним президентом, але він провів усе своє життя в політиці і знає, як досягти правильних результатів.
– Якщо президентом в США стане Трамп, як серйозно це позначиться на підтримці України?
– Я футбольний тренер, а не політик, тому не можу відповісти коректно на це питання.
– Яким ви бачите кінець війни?
– Україна має виграти війну. Це суверенна нація, яка зазнала вторгнення Росії. Для мене війна може закінчитися лише тоді, коли останній російський солдат залишить нашу країну і Україна поверне кордони, які були встановлені Будапештським меморандумом, підписаним Україною, Росією, США та Великою Британією в 1994 році.
«Я найняв перекладача і дзвонив в усі клуби України. Але ніхто не хотів дати мені шанс, всі одразу кидали слухавку»
– Давайте поговоримо про вашу професійну діяльність. Чому ви стали тренером саме з соккеру, адже в США більш популярний американський футбол та інші види спорту?
– Як і багато людей в США, до закінчення середньої школи, я займався кількома видами спорту: американським футболом, соккером, баскетболом та бейсболом. Також брав участь у мотокросі та лижах. Проте я був одним із найкращих футболістів Нью-Йорка у віці 15-17 років, як гравець середньої школи. Тож я почав грати за університетську команду та зробив коротку кар’єру професійного гравця в USISL.
Потім я виступав до 37 років у аматорському футболі, який у США дуже високого рівня. Після цього я почав тренувати команду 12-річних хлопчаків у школі. Тоді важко було уявити, що я стану професійним тренером в США та Україні. Але – життя цікава штука, і ти не знаєш, що буде очікувати на тебе завтра.
– Повернемось на початок вашої кар’єри. Ви стали першим американським тренером в українському футболі. Розкажіть, як це сталося, як ви потрапили в Україну та отримали призначення в ФК Севастополь на посаду скаута?
– У мене вже був досвід роботи тренером. Я очолював два професійні клуби в США. А в Україну поїхав після роботи в національній збірній Сент-Люсії на олімпійському кваліфікаційному турнірі КОНКАКАФ 2008. Ми не пройшли кваліфікацію на Олімпіаду в Пекіні і на цьому моя робота завершилась.
Я вирішив поїхати в Україну на два тижні у відпустку. Я знав, що український чемпіонат дуже сильний і посідає дев’яте місце серед європейських ліг, тому вирішив спробувати знайти тут роботу.
Я найняв перекладача і дзвонив в усі клуби України. Але ніхто не хотів дати мені шанс, всі одразу кидали слухавку. Були й кумедні випадки.
Денніс Люкенс у Севастополі. Фото: особистий архів Люкенса
– Які?
– В трьох клубах мені сказали, що в їхніх містах є баскетбольні команди, і запропонували мені їх очолити. Напевно, американець у них асоціювався з баскетбольним тренером. Але все ж таки мені пощастило і одна людина відповіла: «Так».
«На фото був чоловік, який обіймав Кучму та Януковича. Тут відчиняються двері і до кабінету заходить чоловік з фото. Це був Красільніков»
– Хто це був?
– Президент ФК Севастополь Олександр Красільніков. Він мене вислухав і запросив приїхати в Крим. Я довго не вагався, зібрав свої речі і наступного дня вже був на півострові. Пам’ятаю, як сидів в кабінеті з перекладачем та чекав на Красільнікова і мені в око впали фотографії на стіні. Там був зображений чоловік років 30-ти, який обіймав Леоніда Кучму та тодішнього президента України Віктора Януковича. Тут відчиняються двері і до кабінету заходить чоловік з фото. Як виявилося, це був Красільніков.
– Що він вам сказав?
– Львович мене вразив своєю теплотою. Він сказав: «Деннісе, ви приїхали в Україну із США, подолавши 6000 миль, витратили чотири години, добираючись в Севастополь із Миколаєва, тому в моєму клубі ви можете отримати будь-яку роботу, але не головним тренером чи асистентом, тому що я не збираюся нікого звільняти. Прогуляйтеся в клубі кілька днів, все подивіться і скажіть, на якій посаді ви хочете працювати».
Я кілька днів провів у клубі і побачив, що в них немає скаута по європейських гравцях. Красільніков одразу сказав: «Добре. Тепер ви директор зі скаутингу ФК Севастополь». Вже у найближчу суботу я сидів на лаві запасних у складі тренерського штабу у матчі з Шахтарем, який трьома днями раніше грав з Барселоною в Лізі чемпіонів. Це була фантастика. Сидячи на лаві запасних, я подумав: а це справді гарне місце.
– Хто був найкращим гравцем ФК Севастополь того часу?
– Без сумнівів – це гравець збірної Польщі Маріуш Левандовський. У нього було практично неможливо відібрати м'яч, він міг віддати передачу на 45 метрів прямо в ногу партнеру. Такого я ще не бачив. Окрім професійних якостей, Левандовський був чудовою людиною: завжди усміхався і змушував посміхатися інших
Також відзначу Дуляя, який завжди старанно працював на тренуваннях, подаючи чудовий приклад молодим гравцям. Агахова демонстрував свій високий рівень і теж був гравцем високого класу.
На щастя, усі троє вільно розмовляли англійською, тому мені вдалося швидко налагодити з ними хороші стосунки. Левандовський, Дуляй та Агахова ставилися до всіх з повагою і ніякої зіркової хвороби у них не було.
Маріуш Левандовський. Фото: Google
– Як стався ваш відхід з ФК Севастополь?
– На жаль, після серії невдалих результатів, звільнили головного тренера Олега Лещинського, на якого я працював, і найняли Ангела Червенкова. Болгарин прийшов із власним штатом працівників і не розраховував на мене. Я повернувся додому і жив у Миколаєві.
«Мого близького друга росіяни захопили в полон. В іншого – родина загинула від російської ракети. Тому мені дуже важко не ненавидіти росіян»
– Які в той час у Севастополі були погляди? Хтось відкрито підтримував Росію?
– Коли я був у Севастополі, він був на 100% українським. У Криму в 2012 році я ніколи не стикався з проблемами, пов’язаними з росіянами. У ті часи всі жили дружно, ніяких проблем не було, сепаратистських поглядів я не помічав.
Для мене Крим залишається українським і сьогодні. Сподіваюся, півострів скоро повернеться додому, в Україну.
– Що скажете про Красільнікова, який після анексії Криму почав співпрацювати з окупантами?
– Я з ним не спілкувався, відколи покинув Севастополь у 2012 році. Олександр дав мені роботу в клубі Прем'єр-ліги України, тому я завжди буду йому вдячний за це. Звичайно, я б хотів, щоб він жив в Україні, як українець.
Я сприймаю людей як особистостей, незалежно від їхнього кольору шкіри та національності. Я намагаюся не ненавидіти людей. Але, коли я жив у Миколаєві і Росія бомбила наше місто, мені було дуже важко стриматись, щоб не відчувати ненависть до росіян.
У мене є близький друг, український солдат. 15 місяців тому росіяни захопили його в полон. В іншого мого друга родина загинула від російської ракети. Тому мені дуже важко не ненавидіти росіян. Однак ми всі розуміємо, що ця війна почалася і продовжується через одну людину на ім’я Путін та людей, які його оточують. Звичайно, я засуджую незаконне вторгнення та окупацію суверенної України, країни, яку я люблю, і де народився та виріс мій син.
«Я буквально за тиждень перетворився із нікому невідомого тренера на знаменитість»
– Давайте повернемось до вашої футбольної діяльності. Після ФК Севастополь ви очолили херсонський Кристал у Другій лізі. Як це сталося?
– Спочатку я намагався влаштуватись в МФК Миколаїв, але тодішній власник клубу навіть відмовився зі мною зустрічатися. Він не прийшов на заплановану зустріч.
Тоді зателефонував президенту Кристала Олексію Кручеру. Я зустрічався з ним кілька разів, і він погодився взяти мене на посаду спортивного директора херсонського клубу. Я провів тиждень тренувань у Кристалі, а потім поїхав на місяць до США по справах.
Поки мене не було, Кристал програв сім ігор поспіль, головного тренера звільнили і до наступних матчів команду готував я. Перші дві гри під моїм керівництвом Кристал виграв, атмосфера в роздягальні поліпшилась. Гравці пішли до Кручера і попросили його зробити мене головним тренером, він погодився.
Денніс Люкенс. Фото: Кристал
– Що ви тоді відчули?
– Здавалося, що я став суперзіркою. Я не очікував такого висвітлення в ЗМІ.
Спочатку у місцевій херсонській газеті з'явилася стаття про мене. Потім телеканал 2+2 зняв про мене сюжет, який подивилися кілька мільйонів людей. Про мене писали всі футбольні сайти України і країн колишнього СРСР. Я буквально за тиждень перетворився із нікому невідомого тренера на знаменитість.
Всі почали говорити зі мною, вітатися, починаючи від водія автобуса до дівчини-офіціантки, яка готувала мені каву вранці. Це було просто божевілля.
– Які у вас були відносини з Олексієм Кручером, що можете про нього сказати?
– Я завжди буду вдячний Олексію за те, що він дав мені можливість вперше стати головним тренером в Україні. Він мій найближчий друг з України, я його люблю і поважаю. Ми часто спілкуємось і досі.
– Як стався ваш відхід з Кристалу?
– Наприкінці сезону Кручера змінив новий президент, і мій контракт не продовжили. Покидати Кристал було морально тяжко, адже клуб став мені рідним.
Люкенс і Кручер. Фото з особистого архіву Люкенса
«Сітало був найкращим гравцем, якого я тренував. Дуже талановитий та різносторонній хлопець»
– Чи знаєте ви, що зараз відбувається у Херсоні?
– Місто потерпає від щоденних обстрілів росіян.
Спостерігаючи за нападами на Херсон і вбивствами невинних мирних жителів, моє серце кровоточить і на очі навертаються сльози. Я дуже люблю Херсон.
Це місто, яке прийняло мене як головного тренера Кристала і воно назавжди залишиться в моєму серці. У мене залишилися тільки приємні спогади про час, проведений там.
– Як стався ваш прихід до миколаївського Суднобудівника?
– Я зрозумів, що в українському футболі для мене обмежені можливості. Тож я вирішив створити власний клуб. Ним став Суднобудівник
– В нижчих лігах є така проблема, як договірні матчі. Чи було у вас таке в Україні, можливо, щось пропонували або ви бачили щось не те серед ваших гравців?
– О, так. Я дізнався, що гравці Суднобудівника організовували договірні матчі. Після цього я звільнив всю команду та тренерський штаб і найняв нових гравців і тренерів. Про це все я письмово повідомляв ФФУ та ПФЛ. Це був дуже важкий період мого перебування в українському футболі, тому я не хочу про це згадувати.
– Як оціните свою роботу у Кристалі та Суднобудівнику?
– Я б оцінив свій час у Кристалі як відмінний. Я став першим і поки єдиним американцем – головним тренером українського професійного футбольного клубу, а також у всьому колишньому СРСР. Ми виграли сім ігор і програли чотири в кінці сезону. Також була перемога у товариському матчі над командою УПЛ – Чорноморцем, 2:1.
Що стосується мого періоду у Суднобудівнику, то я охарактеризую його, як важкий.
Люкенс із гравцями Суднобудівника. Фото з особистого архіву Люкенса
– Хто був найталановитішим вашим підопічним у Кристалі та Суднобудівнику?
– Артем Сітало був найкращим гравцем, якого я тренував. Дуже талановитий та різносторонній хлопець. Він грав за херсонський Кристал на позиції центрального захисника, а у Прем'єр-лізі його перекваліфікували в нападника. Він став успішним українським форвардом, зараз грає в Інгульці.
– Підтримуєте сьогодні з кимось зв'язок із колишніх підопічних?
– Я перебуваю в постійному контакті Олексієм Кручером. Також спілкуюсь з колишнім гравцем Суднобудівника, який був моїм сусідом. Сьогодні він грає за кордоном.
«Тимощук попросив мене допомогти йому з сім’єю виїхати до Ірландії, і я подумав, що він хоче організувати прес-конференцію, на якій засудить війну і очистить своє ім'я. Але у підсумку він не приїхав»
– У вас є спільні фото з Олександром Петраковим, Роєм Ходжсоном та Андрієм Шевченком. Розкажіть про ці зустрічі та про що з ними вдалося поговорити?
– Я отримав ліцензію УЄФА категорії B і A в Північній Ірландії, а PRO – в Україні від ФФУ.
Під час тренінгового курсу я зустрівся з Шевченком і Петраковим. Ми разом отримували ліцензію PRO. Це два великих тренери, яких я поважаю.
Пам’ятаю, як Шева мені сказав: «Деннісе, ти американець, який живе в Україні. Якщо в тебе виникнуть якісь проблеми, звертайся до мене, і я їх вирішу. Ось номер мого мобільного».
Важко повірити, але це правда. Андрій – дивовижна людина. З Роєм Ходжсоном я познайомився, коли кандидати в УЄФА від України поїхали до Женеви. Рой проводив нам кілька презентацій.
Денніс Люкенс та Андрій Шевченко. Фото: особистий архів Денніса Люкенса
– Також у вас є фото з Анатолієм Тимощуком. Де ви його зробили?
– Я з ним отримував тренерську ліцензію UEFA Pro, там ми і сфотографувались.
– Як ви ставитесь до того, що після початку повномасштабного вторгнення він залишився працювати у Росії?
– Ну, це інша ситуація, оскільки Тимощук і до війни був у Росії, грав за Зеніт. У нього російська дружина і російські діти. Відносини між Росією та Україною були хорошими до війни. Війна застала його там. Що він мав робити? Вийти на вулицю і протестувати проти Путіна? Його б одразу заарештували і посадили до в'язниці.
Наскільки я розумію, Тимощук вже виїхав з Росії і живе в іншій країні.
Ми з ним товаришуємо, але не близько. Я спілкувався з ним кілька днів тому. Він опинився в дуже складній ситуації. Я бажаю йому тільки добра. Він втратив все в Україні, репутацію та свої регалії, і, як я розумію, залишив все в Росії.
Я не хотів би опинитись на його місці. Він казав мені, що він українець і любить Україну.
Я навіть намагався допомогти виїхати йому з сім’єю до Ірландії. Він сказав мені, що хоче виїхати з Росії. Він застряг в РФ ще до війни і не міг висловитися через страх бути заарештованим і засудженим до 15 років ув'язнення.
– Чому він зараз публічно не засуджує війну і не вибачається перед українцями за свою помилку? Ярослав Ракицький також грав за Зеніт, але 24 лютого покинув Росію і засудив агресію. Тимощук цього не зробив. Тому ми, українці, не розуміємо його позицію і не можемо пробачити.
– Я не можу читати думки Тимощука. Я не можу назвати його близьким другом, бо ніколи не сидів і не пив з ним навіть кави. Чи був він неправий, що залишився в Росії? Так, однозначно.
Він попросив мене допомогти йому з сім’єю виїхати до Ірландії, і я подумав, що він хоче організувати прес-конференцію, на якій засудить війну і очистить своє ім'я. Але у підсумку він не приїхав.
Будь ласка, не перетворюйте наше інтерв'ю на політичні дебати. Можливо, у мене немає української крові, але я люблю Україну, мій син українець.
Я засуджую Росію і всі дії її лідерів. Я засуджую всіх росіян за мовчання.
Я футбольний тренер, який втратив свій будинок, все своє майно, автомобіль і своє прекрасне життя в Україні. Я зараз тримаю на руках свого 9-річного сина, який плаче, сумуючи за своєю країною і всім, що він залишив позаду.
Денніс Люкенс та Анатолій Тимощук. Фото: особистий архів Денніса Люкенса
– Чи слідкуєте за українським футболом зараз? Хто вам імпонує серед українських команд?
– Мені подобається, як грає Шахтар. Також слідкую за Динамо. Коли я жив в Україні, то часто ходив на їхні матчі.
– В МЛС зараз грають Сергій Кривцов та Євген Чеберко. Хто ще з українських гравців міг би заграти в США, на вашу думку?
– Рівень футболу в Україні дуже високий, багато гравців вашої збірної виступають у топових європейських чемпіонатах, тому в МЛС більшість гравців спокійно зможуть грати.
– У Кристалі виступав вінгер Віктор Мартян, який після початку війни змінив бутси на автомат і вступив до лав ЗСУ. Як ви вважаєте, футболісти повинні йти в армію?
– Я ніколи в житті нікому не кланявся. Проте я вклоняюся всім українським воїнам, які захищають свою та мого сина батьківщину.
Звичайно, хотілося б, щоб футболістам не доводилося воювати. Я взагалі хотів би, щоб не було війни. Але війна йде, тому всі здорові чоловіки повинні захищати батьківщину, тут нічого не поробиш.
Звичайно, мені легко це сказати, сидячи тут, в США. Але кожного разу, коли я бачу новини про загибель молодих українських воїнів, у мене навертаються сльози.
«Коли Україна грала проти США, мені було все одно, хто переможе, адже я люблю обидві країни»
– В 2014 році відбувся скандальний товариський матч між збірними України та США (2:0). Спочатку гру планували провести у Харкові, але через сепаратистські заворушення взагалі ледве не відмінили, і в підсумку зіграли на Кіпрі. Чи дивилися той матч, за кого вболівали?
– Я тренер, а не вболівальник. Я дивився цей матч з великим інтересом з дуже близьким українським другом, ми посміхалися і жартували, але мені було байдуже, хто виграє. Мій син тоді щойно народився, і я дивився гру в Миколаєві. Мені було більше цікаво побачити відмінності та схожості у стилі гри команд і гравців.
– І які схожості та відмінності ви побачили?
– США — величезна країна, де мільйони дітей грають у футбол. Україна відрізняється тим, що тут є справжня культура, де традиції передаються з покоління в покоління. Кожна дитина в Україні хоч колись у своєму житті грала у футбол, а в Америці цього не було б. Багато дітей в США обирають бейсбол, американський футбол або баскетбол замість європейського футболу.
В Україні є три футболісти, які виграли «Золотий м'яч» – Блохін, Бєланов і Шевченко, в американських гравців таких здобутків немає. У нас було кілька чудових футболістів, але жоден з них не дотягував до рівня мого друга Андрія Шевченка.
– Наскільки виріс інтерес до футболу в США з приїздом Мессі?
– Мессі приніс багато позитиву і суттєво привернув увагу до МЛС. Лео –великий гравець і людина. Сьогодні у США грає в футбол близько 20 мільйонів, це набагато більше, ніж у попередні роки. Мессі, безумовно, підвищив інтерес до МЛС у всьому світі.
Сергій Кривцов та Ліонель Мессі. Фото: Інтер Майамі
– Що ви думаєте про перспективи Кривцова у зірковому Інтері Маямі?
– На жаль, я не стежив за Кривцовим. Але український футбол має дуже високі стандарти, тому я впевнений, що Сергій побудує успішну кар’єру в МЛС.
– Наостанок нашої розмови розкажіть, за що ви любите Америку та Україну? Почнемо з США.
– Я люблю Америку за все, що вона дала мені, коли я був маленьким хлопчиком, і коли я став особистістю. Мені пощастило мати маму й тата, які дали мені все. Я вважаю, що найважливішим було те, що мене навчили бути джентльменом, любити й поважати всіх, кого я зустрічаю. Ці уроки були важливими, коли я приїхав в Україну 22 роки тому. Також освіта, яку я отримав в школі США, безумовно, чудова.
– Переходимо до України.
– Я люблю Україну з багатьох причин. Мій 9-річний син народився в Україні і є громадянином вашої держави. Багато людей в Україні ставилися до мене дуже добре. Великий патріот Олексій Кручер дав мені можливість стати першим і єдиним американцем, який тренував професійний футбольний клуб України.
Я отримав найвищу в світі тренерську ліцензію UEFA PRO в Києві. Іспит здавали українською мовою і мені було нелегко. Але всі учасники курсу, включаючи інструкторів ФФУ, зробили все можливе, щоб допомогти мені та переконатися, що я досяг успіху. Я висловлюю лише повагу та любов до моїх колег та інструкторів ФФУ.
Тому в той день у 2014 році, коли Україна грала проти США, мені було все одно, хто переможе, адже я люблю обидві країни.
– Чи повернетесь ви в Україну?
– Я обов’язково повернуся в Україну, коли закінчиться війна. Я дуже люблю вашу країну. У мене багато українських друзів і будинок у Миколаєві. Мій 9-річний син – українець.
Нам дуже пощастило, що ми прийняли правильні рішення у критичний час. Багато українців постраждало набагато більше, ніж ми. Разом з усіма українцями я чекаю на перемогу у війні з агресором. Слава Україні! Слава нашим Героям-воїнам, що захищають Батьківщину!
***
Інші матеріали із рубрики «Вас турбує Піскун»:
- «Футбольна мрія тільки одна – відродити ФК Волинь та повернутися з командою в УПЛ»: вогняне інтерв’ю Кварцяного
- Тренер сина Коломойського: «Гриша бив пенальті, а Ігор Валерійович стояв за воротами і подавав нам м’ячі»
- «Запросив із Вереса чортів, які бухали і дебоширили»: Сагіров про купівлю кіпрського клубу та боротьбу з Павелком
