«Трубін та Судаков запитували: «Чому саме ти?!»: Кащук про гол Бенфіці, збірну України та відхід із Шахтаря

Олексій Кащук у 26 років уперше отримав виклик до національної збірної України. Вінгер Карабаха прибув на листопадовий збір після яскравих виступів за азербайджанський клуб, зокрема пам'ятних голів у ворота Бенфіки та київського Динамо.

В ексклюзивному інтерв'ю сайту «Український футбол» Кащук поділився першими враженнями від роботи з Андреа Мальдерою, пригадав найяскравіші моменти кар'єри, розповів про стосунки з колишніми партнерами та пояснив, як відбулося його розставання з Шахтарем.

«Не хочу, щоб Ярмоленко йшов зі збірної до нашого знайомства»

– Ви отримали дебютний виклик до національної збірної у зрілому футбольному віці. Чи були моменти, коли вже зневірювалися в тому, що цей момент настане?

– Не сказав би, що не вірив. Дуже чекав виклику, адже потрапити до збірної – мрія кожного українського гравця. Але для всього свій час. Хтось дебютує у 18 років, а хтось – у 30. І зараз, вважаю, наступив ідеальний момент, щоб я нарешті, дай Боже, отримав свої хвилини та дебютував за головну збірну країни.

– Андреа Мальдера мотивував ваш виклик відсутністю Циганкова та Зубкова. Такі слова не зачепили самолюбство?

– Не сказав би. У будь-якому випадку я опинився тут і був би дуже радий присутності на зборі як згаданих футболістів, так і Андрія Ярмоленка. Циганкова та Ярмоленка я бачив лише по телевізору і хотів би подивитися на їхню роботу на полі та поза ним, перейняти в них певні якості. Чув добрі відгуки про Ярмоленка як про лідера. Думаю, вони б допомогли мені адаптуватись, дали деякі підказки. Отже, мені випав шанс, і я хочу скористатися ним на сто відсотків, незалежно від присутності чи відсутності когось. Це вже моя історія, і я хочу бути повноцінною частиною збірної, віддаючись на полі по максимуму.

– Були повідомлення, що Ярмоленко вже завершив виступи у збірній…

– Мені здається, дехто квапиться. Так, про це багато пишуть, але від самого Ярмоленка таких заяв не було. Думаю, зарано про це говорити, але я б не хотів, щоб він закінчував, поки не познайомлюсь з ним особисто (сміється).

Андрій Ярмоленко. Фото: Getty Images

– Наскільки добре знайомі з іншими гравцями збірної?

– По суті, всіх знаю. З кимось грав, з кимось просто перетиналися. Наприклад, з Віталієм Миколенком востаннє бачились, напевно, років 7 тому, коли грали за молодіжну збірну. З того часу він переїхав до Англії, ми підтримували стосунки, от тільки не було нагоди зустрітися. А з тими ж Бондарем,

Судаковим ми постійно на зв’язку. Є й такі, з ким вперше зустрівся, але прийняли мене добре. У команді гарний мікроклімат. Думаю, з цим колективом нам до снаги досягти значних результатів.

– З Андреа Мальдерою вже вдалося поспілкуватися?

– Була невелика розмова телефоном. Він зателефонував після того, як був оголошений список викликаних гравців, за пару днів до збору. Сказав, що стежив за мною, і я заслужено їду до збірної. Запевнив, що розраховує на мене.

– Цей дзвінок здивував?

– З одного боку я здивувався, але з іншого – це нормальна практика в Європі. Було приємно, що головний тренер приділив час, розуміючи, що я новий гравець для збірної. Це надало емоційного піднесення та ще збільшило бажання приїхати швидше до збірної та розпочати роботу. За грою збірної я, звичайно, стежив. Але бачити якісь схеми по телевізору – це одне, а тут вже буде детальніша розповідь.

– Перше тренування теж додало позитиву?
– Так, було дуже цікаво, який тут підхід. Хотілося побачити нове. Ще й багато вболівальників прийшло на відкрите тренування – це супер для нас! Футболісти, які грають за кордоном, не мають змоги бачити українських вболівальників, тому ми лише обома руками за подібні заходи.

«До збірної можна потрапити і з Азербайджану»

– Після перемоги Карабаха над Динамо ви розмістили пост у соціальних мережах зі словами «Завжди вірте». Чи можна його віднести і до теперішньої ситуації з довгоочікуваним викликом до збірної?

– Сто відсотків! Потрапити до національної збірної – одна з цілей, яка є у футбольному житті. Як бачите, завжди є шанс себе проявити. Знаю, що багатьма виклик з чемпіонату Азербайджану до збірної України сприймається як щось нечуване. Але якщо команда добре виступає, а ти особисто робиш внесок у перемоги голами та передачами, за тобою стежать – виявляється, звідти теж можна потрапити до збірної.

– Якими емоціями був продиктований той пост? Було принципово перемогти саме Динамо?

– Не сказав би, що це було саме принципово. Коли дізнався, що гратимемо проти української команди, зрадів. Розумів, що за всіма українцями буде спостерігати тренерський штаб, і це чудова нагода себе проявити. Перший матч ми програли 0:1, а після цього зробили міні-камбек. Забивши гол, який, можна сказати, вивів нас до наступного етапу, я дуже зрадів, що й вилилося у той пост. Головне вірити – і все вийде!

Олексій Кащук. Фото: ФК Карабах

– Зігравши два матчі проти Динамо, в чому ви побачили причини проблем киян на той момент? Їхня невиразна гра стала несподіванкою?

– Не хотів би занурюватись у справи іншого клубу. Динамо – гранд нашого футболу, і не сказав би, що команда стала суттєво слабшою. Я очікував важкої гри, так і вийшло. Просто на той момент ми виявилися сильнішими, Динамо вилетіло – і всі на них накинулися. Думаю, вони ще наберуть кондиції. Взагалі, я сподіваюсь, що якомога більше українських команд виступатимуть в єврокубках.

«Я був відкритий до чергового кроку у кар’єрі»

– Попри перемогу над Динамо, нинішній сезон складається для Карабаха не найкращим чином. Команда здала позиції в чемпіонаті, а в єврокубках уперше за багато років не пробилася до основного етапу…

– Дійсно, непотрапляння до єврокубків було неприємним моментом для всіх нас, адже до цього дуже прагнули. Прикро, оскільки для Карабаха та всього Азербайджану це справді важливо. Та й завдяки Карабаху про Азербайджан дізнались у ширшому світі. Зараз в команді відбулося багато змін, новачки потребували адаптації, і це співпало якраз з кваліфікацією єврокубків. Поступово набираємо форму, але справи йдуть ще не найкращим чином, адже Карабах завжди має перемагати, тішити вболівальників, займати найвищі місця. Але це тільки початок чемпіонату. Ми дещо відстаємо, але, як кажуть, гарний кінь біжить на фініші.

– Чи правда, що ви теж могли стати частиною літньої перебудови Карабаху? Маю на увазі інформацію про зацікавленість вами з боку Полісся.

– В певний час я насправді замислювався про зміну клубу. Ми розмовляли з Карабахом, особливо ні до чого не дійшли, але я був відкритий до чергового кроку у кар’єрі. Утім, ситуація змінилась, і зараз я відчуваю більше довіри від головного тренера. Зі свого боку, намагаюся відповідати діями на полі, щоб він не мав сумнівів у моїх здібностях. Наразі я щасливий у Карабаху, а що буде далі, знає лише Бог.

– Леандру Андраде перейшов до Полісся замість вас чи це не пов’язані речі?

– Не думаю, що це пов’язано. Ми з ним спілкувались щодо цього: він сказав про зацікавленість Полісся, а я розповів все, що міг. Поки він не дає звичної статистики, але ще триває період адаптації. Ми періодично спілкуємося. Він дякує за поради, завдяки яким зробив правильний вибір: йому подобається Україна, команда.

Леандру Андраде. Фото: ФК Полісся

– Співпрацею з Русланом Ротанем також задоволений?

– Звісно. Леандро характеризує його як молодого сучасного тренера, який сповідує гарний футбол. Андраде подобається гра, яку ставить Руслан Петрович. Недарма вони перебувають нагорі таблиці.

«Трубін та Судаков запитували: «Чому саме ти?!»

– А що ви можете сказати про головного тренера Карабаха Гурбана Гурбанова? Відчувається, що він тамтешня легенда?

– Так, як футболіст і як тренер. Він дуже давно працює у структурі клубу. Небагато фахівців у світовому футболі затримуються настільки в одній команді, тому я лише можу побажати йому сил та здоров’я, щоб встановити рекорди в цьому плані. Гурбанов дуже багато зробив для Азербайджану і для самого клубу. Він – бос у хорошому сенсі слова. Завдяки величезній роботі він вивів Карабах на зовсім інший рівень. Якщо людина стільки років перебуває в одному клубі, значить робить все правильно. Результати тому є підтвердженням. Карабах більше десяти років поспіль грав у групі єврокубків. Це вже стало здаватися звичним та легким, але насправді порахуйте, скільки раундів кваліфікації для цього мала пройти команда – це дуже важко і потребувало величезних зусиль.

– До речі, старожили клубу не згадували зустрічі в єврокубках з українськими командами?

– Так, періодично згадували матчі з Дніпром та Ворсклою. На стенді на базі розміщені і вимпели цих клубів. За нагоди ми зачіпаємо ці теми, обговорюємо, жартуємо.

– Ви теж увійшли в історію Карабаха, забивши переможний гол Бенфіці в першому матчі основного етапу Ліги чемпіонів сезону 2025/26. Ще й засмутили співвітчизників – Трубіна та Судакова…

– Дуже знаменний день як для мене, так і для всього клубу. З усього складу лише одна людина грала до цього в Лізі чемпіонів, для інших то був дебют. Ми були дуже сильно налаштовані. Знали, що нас не сприймали серйозно, і це було одним із наших козирів. Початок гри не вдався, але ми зробили камбек. Матч приніс багато позитивних емоцій та історій. Виходячи на заміну, я дуже хотів допомогти команді. Все було, ніби в тумані. Коли забивав той гол, на забитому вщерть стадіоні встановилася повна тиша. Я навіть розгубився. Після гри, звісно, спілкувались із Трубіним та Судаковим. Побажали один одному успіхів та обмінялися футболками. Вони все запитували жартома: «Чому саме ти?!» Що ж, значить так мало бути (посміхається).

Анатолій Трубін та Георгій Судаков. Фото: ФК Бенфіка

– Ви ж тією перемогою і тренера Бенфіки Бруну Лаже звільнили?

– Не знаю, чи допомогло це нашим хлопцям (сміється). Дякувати Богу, вони грають, і я за них радію.

– До українських тренерів. Найбільших успіхів у юнацькій та молодіжній збірних України ви досягли під керівництвом абсолютно різних фахівців: з Олександром Петраковим стали чемпіоном світу, а з Русланом Ротанем взяли бронзу на Євро. Як було працювати з настільки протилежними тренерами?

– У кожного свій підхід та стиль. Петракову я дуже вдячний за те, що він залучав мене до команди старшої вікової категорії. Така практика не є рідкістю, але це великий ризик. І я вдячний за довіру та запрошення. Ми працювали разом декілька років, і наша команда з часом лише додавала. Це була дійсно сильна збірна, і, вважаю, недаремно ми стали чемпіонами світу.

Ротаня вирізняє більш сучасний футбол, гра з м’ячем, яку полюбляють футболісти. Тоді підібралися гравці, які повірили в його погляди, він повірив у нас, і вийшов такий симбіоз. Шкода, що ми не виграли той чемпіонат Європи. Але в нас є багато здібних футболістів у збірних різного віку, в тому числі в національній, тому вірю, що Україна ще здійматиме трофеї над головою.

– При цьому багато хто каже, що футбол Ротаня складний?

– В певний момент так. Тренер, коли обирає тактику, виходить з наявних футболістів. Якщо є люди, здатні втілити погляди, то він буде намагатися поставити гру. Кістяк тієї молодіжної збірної був дуже сильний, і гравці довірилися тренеру, щоб грати у бажаний ним футбол. Вважаю, у підсумку непогано вийшло, і з подібною ідеєю Руслан Петрович працював в Олександрії, а зараз дає результат у Поліссі. Тільки радію за нього, за його прогрес.

«З Шахтарем розійшлися у добрих стосунках»

– Ви пройшли всі щаблі академії Шахтаря, а потім вирушили в оренду до Маріуполя. На той час це був типовий шлях для молодих футболістів донецького клубу. Ви вбачали в цьому перспективу або просто йшли торованою дорогою?

– Я в 11 років переїхав до Донецька. Радію, що є одним з небагатьох, хто пройшов весь шлях та опинився у головній команді Шахтаря, забивав, виграв два трофеї. Вважаю, можу цим пишатися. Здається, можна на пальцях однієї руки перелічити моїх однолітків, кому це вдалося. У будь-якому випадку я вдячний Шахтарю – інакше не став би футболістом та тим, ким є зараз. А період у Маріуполі на той момент вбачався кроком вперед.

Розумів, що у головній команді Шахтаря було багато високоякісних виконавців, легіонерів, і я у 18-19 років не хотів просто сидіти й чекати.
Потрібно було грати та зробити цей стрибок з юнацького футболу до дорослого. У Маріуполі я провів дуже гарні часи, дебютував та вперше забив в УПЛ, змужнів як особистість і як гравець. В принципі, без будь-якого клубу я не опинився б зараз тут, у національній збірній, тому вдячний кожній команді та кожному тренеру. Не шкодую про жоден вибір.

– Маріуполь сам обирав, кого запросити з Шахтаря?

– Ні для кого не є секретом, що вони перебували у гарних стосунках з Шахтарем. Для мене як для футболіста на той момент Маріуполь був подарунком з небес. Навіть якщо ти не можеш зарекомендувати себе в основі Шахтаря, все одно хочеш грати у великий футбол. І добре, що Маріуполь був під боком. Я дебютував у 19 років, а декого почали підпускати вже у 17, тому для молодого гравця той проєкт був дуже добрим для старту кар’єри.

Олексій Кащук. Фото: ФК Шахтар

– Наступна оренда в вас була до Сабаху, де вдалося показати просто феноменальну статистику. Це був кураж?

– Було величезне бажання зарекомендувати себе як футболіста. Граючи на позиції вінгера, потребував цих цифр, щоб довести, чого вартий. Скажу відверто, на даний момент кар’єри той рік був найуспішнішим. Я дуже швидко влився до колективу, була створена добра конкурентна команда. Карабах тоді був недосяжним для інших, але ми тримали інтригу і вперше в історії посіли друге місце, потрапили до кваліфікації єврокубків. Усі гравці добре себе зарекомендували, отримали впевненість у власних силах. Я відчував довіру і намагався відповідати грою на полі. Все склалося якнайкраще.

– І Шахтар після такого сезону вирішив вас повернути?

– Так, мене повідомили, що планують влітку залучити на збори з основним складом. Після Сабаха я приїхав вже зрілим футболістом, впевненим у здатності конкурувати з усіма. І мене вже сприймали по-іншому. Початок сезону вийшов гарним: я грав, забив дебютний гол, ми перемагали. Потім через певні обставини грати перестав, але зараз не хочу здіймати цю тему.

– Чому в деяких новинах про ваш перехід до Карабаху вживались епітети на кшталт «норовливий»?

– Справді? Навіть не бачив таких заголовків…

– (показую результати пошуку в інтернеті)

– Не вважаю це правдою. Ми з Шахтарем розійшлися у добрих стосунках. Просто на певному етапі кар’єри наші шляхи розійшлися. Стежу за ними, вболіваю, оскільки там грають багато друзів. Бажаю їм перемог в чемпіонаті України та єврокубках.

• Збірна України під керівництвом Андреа Мальдери після чотирьох матчів Ліги націй посідає третє місце у групі B2 з чотирма очками. Попереду – заключні зустрічі: 14 листопада на виїзді проти Північної Ірландії та 17 листопада з Грузією. Обидва поєдинки розпочнуться о 21:45 за київським часом.

Читайте також:

• Збірна України в Ужгороді: травма Пономаренка, 88-річна фанатка й автобус після Класичного – репортаж.
• «Не мав права так діяти»: Краснопір про скандальний момент у матчі Полісся – Верес, Мальдеру та збірну України.
• «Стовідсотково я обрав би збірну 1996 року»: Головко, Попов і Беженар – про Белфаст і Північну Ірландію.