У Барселоні запалює українець, який фанатіє від Мессі й у ньому бачать другого Шевченка: ось його історія
14702 
З початком повномасштабної війни багато юних українських футболістів роз’їхалось у різні країни Європи. Одним із таких хлопчаків став вихованець Буковини і Шахтаря Артем Рибак, який виступає за юнацьку команду Барселони – Інфантіл А. І не просто виступає, а є одним з лідером команди.
Про Артема пишуть відомі іспанські видання, відзначаючи його талант і вбачаючи у хлопцеві нового Шевченка.
«Відбувся міжконтинентальний кубок U-13 в Дубаї, де мене вразив Артем Рибак (присягаюся, це був він, номер 16) своєю лівою ногою й фінтами». Ось таку похвалу українець отримав від відомого іспанського аналітика Емі Падрона.
Іспанські ЗМІ також не оминули яскравість Рибака.
«Він поєднує в собі естетику й ефективність, оскільки його футбол настільки ж елегантний, наскільки й сильний. Ліва нога Рибака настільки особлива, що він здатен дуже часто віддавати гольові передачі, але водночас обдарований забивати».
«У Рибака досконала техніка, найбільш багатообіцяюче в його грі те, що він дуже добре читає футбол. Артем не втрачає м'ячі і завжди вміє з дивовижною точністю подавати м'яч партнерам по команді. Його передачі в простір просто чудові. У Барси є велика перлина в особі Рибака», – пишуть у Sport.es.
А ось що кажуть в Diario SPORT:
«Гравець, який прибув із Шахтаря, відмінно адаптувався до Барселони. Рибак виділяється у каталонському клубі і є безсумнівним талантом».
Так у чому ж феномен українського хлопця? Сайт «Український футбол» розповідає історію Артема Рибака і його шлях до Барселони. У нас в гостях побували:
- Артем Рибак – півзахисник Барселони Інфантіл А.
- Сергій Рибак – батько Артема.
- Юлія Рибак – мама Артема.
«Всіх дітей у дитинстві лякали міліцією тощо, але тільки не Артема. Коли він не слухався або не хотів їсти, я казала: «Зараз подзвоню тренеру!»
Артем народився у Чернівцях 17 квітня 2010 року і, як би банально це не звучало, з м’ячем у ногах, адже футболом почав цікавитись відразу, як навчився ходити.
«Артем, тільки-но почав ходити, постійно копав м’ячик. Уже було видно, що це майбутній футболіст. Чернівці – невелике містечко, і в той час не було приватних футбольних шкіл. Артем почав займатись в Буковині з п’яти років. Він уже тоді виділявся і тренер іноді ставив його тренуватись із семирічками», – розповідає Сергій.
Футбол у родині Рибаків – це сімейна традиція. Батько Артема свого часу виступав за Буковину, а також ставав срібним призером футзальної Екстраліги у складі хмельницького Спортлідера+.
Юлія розповіла цікаву історію, як допомагала Артему в тренуваннях.
«Маленький Артем бачив, як Сергій грає у футбол, і повторював за батьком. Складав у маленький рюкзачок футболку, м’яч, йшов до іншої кімнати, перевдягався, ставив на ворота мене, дідуся або бабусю і тренувався бити. Вдома він все порозбивав м’ячем що тільки можна.
Бувало, що змушував мене сідати на маленьку табуретку і закривати її ногами, щоб він не міг попасти між ніжками м’ячем. Туди було не реально забити, але Артему це якось вдавалось. На свята завжди просив подарувати м’яч та форму, інші подарунки його не вражали».
Артем в Буковині. Фото: архів родини Рибак
Мама Артема придумала цікаві виховні моменти, адже у хлопця був непростий характер.
«Всіх дітей у дитинстві лякали міліцією тощо, але тільки не Артема. Коли він мене не слухався або не хотів їсти, я казала: «Зараз подзвоню тренеру!». У нього одразу очі по п’ять копійок ставали і він починав наминати. Хоча якому тренеру я могла подзвонити, йому тоді було тільки чотири роки, і він не займався у футбольній школі», – посміхаючись каже Юлія.
Мама Артема за професією фінансист, але захоплюється маркетингом, і свою кар’єру пов’язує саме з ним.
«Я 8 років працювала в будівельній фірмі у сфері маркетингу, 5 років – в косметологічному салоні. В даний момент зі своєю подругою ми тримаємо магазин декору в Чернівцях. Я підтримую зв'язок онлайн, а подруга веде справи на місці. Хотіли відкрити магазин у Києві, але війна поламала плани.
«Умови в Шахтарі набагато кращі, ніж в Динамо»
Повертаємось до героя нашого матеріалу. Артем грає на позиції атакуючого півзахисника, як і його кумир, до рівня якого прагне дорости хлопець.
«Я атакуючий півзахисник – «десятка». Інколи тренер ставить мене на позицію правого вінгера. Моя робоча нога – ліва. Мій стиль гри схожий на Мессі. Це мій улюблений гравець.
Мої сильні сторони – техніка і дриблінг на швидкості. Я вмію віддавати проникаючі передачі та добре граю головою. Що стосується слабких сторін, то я хочу покращити фізику, праву ногу та гру у відборі», – охарактеризував себе Артем.
Артем з Буковиною виграв більше 20-ти різноманітних турнірів, їздив на закордонні змагання та був лідером команди. Велику роль у становленні хлопця зіграв його тренер.
«Артема в Буковині тренував чудовий спеціаліст Андрій Дмитрович Гордей, який вмів розкривати сильні сторони футболістів, – каже Юлія. – Буковина 2010 – це легендарна команда. Вони виграли дуже багато кубків, обігравали Шахтар і Динамо. Після турніру в столиці, коли Артему було 10 років, нам почали телефонувати з Динамо і Шахтаря».
Вибір між грандами українського футболу був зроблений на користь Шахтаря. Сергій пояснив, чому Артем пішов у школу «гірників», а не Динамо.
«Шахтар грає у той футбол, який мені подобається і підходить Тьомі. Динамо грає по-іншому, спираючись більше на фізику. Окрім цього, умови в Шахтарі набагато кращі, ніж в Динамо, у «гірників» більше полів для дітей.
Також донецький клуб запропонував нам житло. Школа поряд, нікуди не треба було їхати. В Динамо база на Нивках, треба було шукати житло. Нічого конкретного київський клуб нам не пропонував.
Артем в Шахтарі. Фото: архів родини Рибак
Підтверджує слова чоловіка і Юлія.
«Умови були класні. Коли грала головна команда, то Шахтар виділяв три автобуси і діти з Академії їхали вболівати. Окрім футболу, клуб завжди робив заохочувальні програми, проводив тім-білдінг, щоб в Академії була дружня атмосфера».
«Діти віку Артема з Академії Динамо після початку повномасштабної війни виїжджали за власний кошт, клуб їм не допомагав у цьому плані, як це робив Шахтар»
Можливо, Артем би й надалі займався у школі Шахтаря, але 24 лютого 2022 року повномасштабне вторгнення росіян змінило долі багатьох українців, у тому числі й сім’ї Рибаків.
«О 5 ранку почали бомбити аеропорт. Вибухи лунали дуже близько. Ми з Артемом знаходились у цей момент в Академії Шахтаря у Щасливому. Дітей одразу почали збирати у бомбосховище, а кухарки їх не відпускали, поки не нагодують. Ставлення у Шахтарі до юних футболістів було на найвищому рівні», – з теплом згадує Юлія.
Шахтар у березні вивіз свою Академію в Хорватію, але Юлія вирішила так довго не чекати.
«Ми виїжджали самі. Спочатку поїхали в Чернівці, а на наступний день – за кордон. Шахтар десь через місяць організував виїзд Академії до Хорватії. На першому етапі донецький клуб вивіз дітей зі Сходу України (Донецьк, Луганськ), на другому – з центральної частини країни, на третьому – із Заходу.
Але зв'язок був постійний, із Шахтаря кожного дня телефонували дізнатись, чи все гаразд. Ми в цей час були вже у Німеччині і сказали, що в нас все добре».
Юлія, Артем, Сергій Рибаки. Фото: архів родини Рибак
Ще один контраст між Шахтарем та Динамо полягає в тому, що клуби по-різному віднеслись до своїх вихованців.
«Я спілкуюсь з багатьма мамами юних гравців і точно знаю, що діти віку Артема з Академії Динамо виїжджали за власний кошт, клуб їм не допомагав у цьому плані, як це робив Шахтар», – каже Юлія.
«За допомогою агента Шаблія, нам вдалося потрапити у Барселону»
Артем із мамою поїхав до Німеччини, тому що там проживали знайомі їхньої родини. Хлопець деякий час тренувався і однолітками Герти, але тут на горизонті з’явилась Барселона.
«Герта також пропонувала хороші умови, щоб Артем залишився, але у нас з’явився варіант з Барселоною, яка є улюбленим клубом мого сина. За допомогою агента Вадима Шаблія, нам вдалося туди потрапити.
З Шаблієм ми познайомились, коли Артем перебував в Академії Шахтаря. Ми з Вадимом співпрацюємо і перебуваємо у дружніх стосунках» – каже Сергій.
Артем Рибак і Вадим Шаблій. Фото: архів родини Рибак
Адаптація у Барселоні пройшла швидко, клуб допоміг Юлії винайняти квартиру. До того ж, Артем змалечку вболіває за каталонський гранд.
«Коли ми приїхали сюди, то в мене було таке відчуття, що ми повернулись додому, тому що у Чернівцях Артем обвішав всю нашу квартиру шарфами та футболками Барселони, – розповідає Юлія. – В Барселоні ми швидко адаптувалися, там вже були українці, трохи старшого віку, ніж Артем.
Академія Шахтаря у той час переїжджала у Хорватію, але не всі хлопці там залишились. Деякі поїхали на перегляд у Баварію, Італію, хтось – у Барселону.
Нам пощастило, що в Барселоні уже був українець – Родіон Калашников. Він чудовий, добрий хлопчик, водив нас на екскурсії, допомагав Артему з мовою, все йому перекладав».
Калашников став найкращим другом Артема, проте нещодавно він перейшов до системи іншого іспанського гранда.
«Моїм найкращим другом був Родіон Калашников, але він перейшов до Атлетіко. В Академії Барселони я спілкуюся зі всіма, там чудове відношення до іноземців. У нас багато легіонерів, нещодавно приїхали хлопці з Аргентини, Польщі», – каже Артем.
Рибак – не єдиний українець у системі Барселони після відходу Калашнікова, зауважила Юлія.
«Є ще хлопчик – Денис Соколовський, він молодший за Артема на три роки. Денис приїхав в Іспанію із Динамо в минулому році. На одній із ігор його помітили представники Барселони і запросили в свою школу. Він грає в Барселоні U-11.
Також ми підтримуємо зв'язок із Єгором Крапівіним та його сім’єю. Це воротар із системи Шахтаря, який нещодавно підписав контракт з Еспаньйолом. Йому скоро виповниться 16 років».
Юлія розповіла, на яких умовах Артем перебуває у Барселоні.
«До 16 років не можна підписувати професійний контракт. В цьому році ми підписали з Барселоною дитячий договір, який розрахований на три роки. Артем навчається в школі Барселони Leon school та отримує стипендію. Свого часу там навчалися Мессі, Педрі, Ямал.
Там навчаються не тільки футболісти, а й усі діти з Ла Масії (юнацька академія Барселони, – прим. А.П.), які займаються іншими видами спорту. Наприклад, в школі Шахтаря навчались тільки футболісти».
«Іспанці сказали мені про війну: «Ви дуже хоробрий народ. У нас ніхто б не воював, ми здалися б у перший день»
Атмосфера у Ла Масії сімейна, батьки товаришують між собою і ніколи не залишать один одного у біді.
«Артема дуже гарно прийняли в команду. Завжди запрошують на дитячі свята та дні народження. Батьки з розумінням поставились, що в нас трапилась така ситуація. Пам’ятаю, як я не поїхала на першу виїзну гру Артема, тому що в мене немає авто.
Батьки одразу поцікавились, чому мене не було. Я відповіла, що на громадському транспорті мені дуже далеко добиратися. Вони сказали: «Щоб такого більше не було. Ми тебе будемо возити». Так і сталося, я зі всіма батьками переїздила», – каже Юлія.
Артем Рибак у матчі за дитячу команду Барселони. Фото: Ла Ліга
З мовою проблем у Артема не було, юнак дуже швидко вивчив іспанську, а от Юлії це дається не так легко.
«Дуже велика проблема – це мова. Якщо Артем вже знає іспанську, то мені вона дається дуже важко, а на англійській тут ніхто не розмовляє. Навіть в школах її не викладають, не знаю чому. Я вивчила всі футбольні терміни і з батьками можу поговорити про футбол, але далі вже складніше. Треба час».
Юлія намагається нагадувати іспанцям про війну в Україні, щоб нашу країну не забували за кордоном.
«В Артема був виїзний турнір на Мальорці і батьків також туди запросили. Я вперше була на Мальорці і там росте так багато ромашок. Я тоді сказала: «Прямо, як в мене дома». І почала розказувати іспанцям про Україну, ми разом розплакались.
Пам’ятаю, як вони сказали мені про війну: «Ви дуже хоробрий народ. У нас ніхто б не воював, ми здалися б у перший день».
«Коли я побачив тренування Барселони після Буковини і Шахтаря, то сміявся, адже звик до більш серйозних навантажень»
Артем відразу став у Барселоні своїм і тренування давались йому легко, адже каталонці сповідують футбол, який показує Шахтар.
«Мені дуже подобається в Академії Барселони. Стиль гри дуже схожий на Шахтаря, насамперед – це контроль м’яча та короткі передачі, тому мені було легко влитися в команду.
Зараз нас тренує Пере Оліве. Це молодий та привітний фахівець, ми говоримо з ним на ти. Але щороку тренери міняються, перемішуються між різними віковими категоріями.
Наприклад, групу на два роки старше тренує Боян Кркіч. Я його бачу кожен день, вітаюсь, але тренування його подивитись не вдалося, тому що заняття всіх вікових груп проходять в один час», – каже Артем.
Тренування у Барселоні заточені на контроль м’яча і всі вправи ігрові, тому Артему після Шахтаря було легко у фізичному плані.
«На кожному тренуванні присутнє керівництво, яке уважно стежить за процесом, щось записують у блокнот. Всі тренування фіксуються на відео, якщо є спірні моменти, наприклад, офсайд у спарингу, то на наступний день ми передивляємось.
На тренуваннях всі вправи пов’язані з м’ячем: великі, малі квадрати, утримання, вихід з оборони, гра 20 на 20 на маленькому просторі. Єдина фізична вправа – це 10 ривків по 50 метрів. Коли я побачив це після Буковини і Шахтаря, то сміявся, адже я звик до більш серйозних навантажень. У Барселоні підтягують фізику за рахунок інтенсивної роботи з м’ячем.
У заявку на матч потрапляють 18 дітей і всі обов’язково повинні грати. Упор робиться на практику, щоб ми прогресували», – розповідає Артем.
«Я сфотографувався з Гаві, бачив Рафінью, Левандовського, Ямала, який живе в Академії. Колись я перетнувся з Бускетсом»
Розпорядок хлопця розписаний на кожен день, але він уже звик до такого графіку.
«Я прокидаюсь о 6:30, сідаю на автобус, приїжджаю до школи. При вході всі учні залишають у сейфі свої телефони, щоб гаджети не відволікали від занять. Навчання проходить до 13:30. Після цього я їду додому, роблю уроки та йду на тренування в Ла Масію, яке проходить з 19 до 21 години.
Як проводжу вільний час? Я з м’ячем не розстаюся. Якщо немає тренування, то ми з друзями йдемо на маленьке поле покопати м’яча. Інколи можу пограти на PlayStation у FIFA».
Артем Рибак у матчі за дитячу команду Барселони. Фото: Ла Ліга
На українця у Барселоні покладають великі надії, каже Сергій.
«Артем потрапив в топ-10 найкращих гравців Академії Барселони за версією видання Spоrt Espana. Керівництво і тренери дуже ним задоволені і бачать в ньому перспективу».
У минулому сезоні Рибак став із Барселоною чемпіоном Іспанії, забивши десять голів та віддавши сім асистів. Окрім цього, виграв два іспанських кубки та турнір в Дубаї.
Цього сезону Артем пропустив п’ять стартових матчів через травму паху, але вже відновився і повернув форму, відзначившись п’ятьма м’ячами і такою ж кількістю результативних передач.
Мама Артема розповіла, як у Барселоні святкували чемпіонство.
«Фінансових нагород чи дорогих подарунків за чемпіонство у такому віці не дають. Тренери відвели команду у МакДональдс, от і все. Пам’ятаю, як на одному товариському турнірі Барселона U-14 перемогла і організатори в якості подарунка вручили величезну ногу хамона і ми з іншими батьками влаштували пікнік. Було круто, – каже Юлія.
В Ла Масії Артем перетнувся з багатьма зірками сучасної Барселони.
«Я сфотографувався з Гаві, бачив Рафінью, Левандовського, Ямала, який живе в Академії. Колись я перетнувся з Бускетсом. Він забирав свого сина з тренування в Академії Барселони. Я з ним привітався по-іспанські.
Також я почав колекціонувати футболки зірок. Вадим [Шаблій] запитав, хто мені подобається із футболістів першої команди, а потім подарував футболки з автографами Гаві і Дембеле».
Найулюбленішим гравцем Артема є Мессі, але він уже не грає у Барселоні. Хлопець виділив гравців, які йому подобаються сьогодні.
«Я фанатію від Педрі, Гаві і Де Йонга. Левандовський? Він хороший футболіст, але грає не моїй позиції. З українських гравців можу назвати Зінченка, Малиновського, Мудрика, Ярмоленка».
В Іспанії грає багато українських легіонерів – Лунін, Циганков, Довбик, Яремчук, але всі вони знаходяться дуже далеко від Барселони.
«З нашими легіонерами ми не пересікалися, хоча дуже за них вболіваємо. Найближче до нас – це Довбик з Циганковим, але все одно до Жирони 100 кілометрів», – каже Сергій.
«Я хочу дорости до першої команди Барселони, виступати за збірну України та виграти «Золотий м’яч»
Домашній стадіон Барселони, легендарний «Камп Ноу», зараз перебуває на реконструкції, але Артем встиг на ньому побувати. Юнак згадав найбільш пам’ятні матчі каталонського клубу, які його вразили.
«Найбільше мені запам’ятався матч, який я дивився по телевізору, коли Барселона відігралася проти ПСЖ, програвши на виїзді 0:4, каталонці вдома перемогли 6:1. Також я запам’ятав відвідини «Камп Ноу», коли вперше наживо побачив Барселону. Це було у грі проти Бетіса – 3:0. Стадіон мене дуже вразив, це велична арена і я мрію тут зіграти.
Академія дає нам білети на матчі першої команди Барселони. Але в цьому сезоні я ще не був на іграх, тому що у нас проходять тренування у цей час», – каже Артем.
У цьому сезоні Шахтар грав в одній групі з Барселоною у Лізі чемпіонів. 25 жовтня «гірники» поступились у гостях з рахунком 1:2.
«Я був на матчі U-19, а на гру основних команд не потрапив, бо в цей час у мене було тренування. За кого вболівав? Звичайно, за Барсу», – без роздумів відповів Артем.
Дитяча команда Барселони. Фото: Барселона
Сергій порівняв умови, які були в Артема у Шахтарі з Барселоною.
«У Щасливому все класно, все поряд, але в Барселони на рівень вище. Коли Шахтар грав з Барселоною, то представники донецького клубу були тут на екскурсії, обмінювались досвідом.
База в Барселони велика, близько 15-ти полів. На натуральному газоні тренуються тільки перша, друга та жіноча команди, всі інші – на штучних. Для розвитку є все. У кожної команди є своє поле і дітям не потрібно поспішати, щоб звільнити газон для іншого віку».
Наостанок Артем поділився своєю заповітною мрією і вона у нього дуже амбітна.
«Я хочу дорости до першої команди Барселони, виступати за збірну України та виграти «Золотий м’яч». Це моя ціль і я буду до неї йти».
***
- Сайт «Український футбол» дякує сім’ї Рибаків за розмову та бажає Артему здійснення його мрії.
