«Україна – моя батьківщина»: натуралізований дебютант збірної U-21 Талпа – про гол, армію в Ізраїлі та Мессі

Молодіжна збірна України поповнилася ще одним футболістом, який виріс за кордоном. 19-річний Олексій Талпа, який ще торік грав за юнацьку збірну Ізраїлю, у першому ж матчі за синьо-жовтих відзначився голом, а тепер дав ексклюзивне інтервʼю «УФ». 

У товариській грі молодіжки U-21 з Албанією (2:2) Талпа заробив пенальті та сам його реалізував. Тож активна робота УАФ над тим, аби не втрачати талановиту молодь, триває та приносить результати. Олексій народився в Кропивницькому, футбольну освіту здобув в Ізраїлі, куди ще в дитинстві хлопця емігрувала його родина, у квітні цього року дебютував за Маккабі з Нетаньї в Лігат ха-Аль, а у вересні головний тренер молодіжної збірної Дмитро Михайленко вперше викликав його до молодіжної збірної.

Коментатор Кирило Круторогов поспілкувався з Олексієм Талпою в інтерв'ю для сайту «Український футбол».

«Збірна України для мене це дуже велика відповідальність, і я до неї готовий»

‒ Олексію, ти забив у першому ж матчі за збірну України. Хто вирішив, що цей пенальті битимеш саме ти?

‒ Ми вирішили це просто між гравцями. Я заробив цей пенальті, тож так вийшло, що бити взявся я. Мені сподобалося, що хлопці одразу довірили, і жодних претензій не було. 

‒ Що відчував, коли ставив м'яч на позначку?

‒ Чесно, хвилювання не було. Відчував стовідсоткову впевненість і знав, що заб'ю.

‒ Наскільки зазвичай нервуєш у таких ситуаціях?

‒ Загалом це трохи хвилююча мить, але конкретно в цій ситуації хвилювання не було взагалі.

‒ Чи любиш виконувати стандарти?

‒ Так, у своїй команді я теж їх виконую. Вважаю, це одна з тих рис, які показують мене з найкращого боку. Дуже подобається подавати та створювати моменти зі стандартів.

‒ Пам'ятаєш, кому першому написав чи зателефонував після матчу?

‒ Одразу набрав тата, він дивився гру. Він завжди поруч зі мною у футбольному плані, завжди мене підтримує.

‒ Що почув від нього? 

‒ Був радий, привітав з голом і з дебютом.

‒ Як тебе прийняли в молодіжній збірній України? З ким найбільше спілкуєшся?

‒ Прийняли дуже добре. Найбільше спілкуюся з хлопцями 2007 року народження – з Олександром Сорокою (півзахисник дубля Гента – прим. К.К.) та Дмитром Богдановим (форвард німецького Уніона, грає в оренді за Енергі Котбус – прим. К.К.). З ними найшвидше налагодив зв'язок.

‒ Що тобі сказав Дмитро Михайленко, коли ви вперше побачилися?

‒ Наша перша зустріч була, коли я прилетів в Україну робити паспорт. Ми поговорили, він сказав, що радий мене бачити і хотів би бачити мене у збірній. Для мене це дуже велика відповідальність, і я до неї готовий. Мені подобається з ним працювати.

‒ Він говорив про ігрову роль, яку бачить для тебе в команді? 

‒ Так, сказав, що хотів би бачити мене навіть на кількох позиціях і перевірити, чи зможу я на них грати. Мені дуже подобається грати інсайда та на правому фланзі. Також можу зіграти на будь-якій позиції в центрі, і, мені здається, це допоможе нам у майбутньому.

Дмитро Михайленко. Фото: УАФ

«Тато дуже хотів, щоб я грав за збірну України»

‒ Чим відрізняються тренування та побут в українській молодіжці від ізраїльських команд, де ти граєш?

‒ Насамперед підходом до тренувань і тим, що ми відпрацьовуємо. У збірній більший акцент на володіння м'ячем і позиційну гру, а в клубних командах – більше на пресинг та роботу без мʼяча.

‒ Ти вперше почув гімн України як гравець збірної. Що відчував у цей момент?

‒ Відчував гордість. Був дуже радий представляти свою країну та чути гімн.

‒ Ти встиг пограти за юнацьку збірну Ізраїлю. Як дізнався, що УАФ хоче запросити тебе? 

‒ На мене вийшов Дмитро Пелін (головний менеджер збірної U-19 – прим.К.К.). Він запитав, чи хочу я представляти збірну. У мене була можливість зіграти ще на Євро U-19, але не вийшло, бо я вже був заявлений за збірну Ізраїлю. Хоча, чесно, дуже хотілося.

‒ З ким радився – з батьками, тренерами? Що почув від них?

‒ Насамперед з татом і з агентом. Вони повністю підтримали мій вибір. Тато сам дуже хотів, щоб я грав за збірну України, і я особисто цьому віддавав перевагу. Це моя батьківщина, я там народився і, вважай, виріс, тому хотів представляти саме Україну.

‒ Як на твій вибір відреагували в Ізраїлі – у клубі, серед друзів і партнерів по команді?

‒ У клубі цю тему не надто піднімали. Дехто мене підтримав, казали, що я зробив правильний вибір. Але врешті-решт головне, що це рішення ухвалив я сам.

‒ Наскільки складним був процес отримання документів і зміни спортивного громадянства?

‒ Чесно, думав, що все закінчиться швидше, а вийшло близько місяця. Але коли я прилітав, поруч були друзі та родина в Україні, тож усе пройшло дуже легко, мені все сподобалося.

Олексій Талпа (№14) в молодіжній збірній України. Фото: Андрій Гарбовський

«Ми більше дотримуємося українських свят, а вдома часто борщ»

‒ Розкажи, де ти народився в Україні, і чи пам'ятаєш щось з того періоду свого дитинства?

‒ Я народився в Кіровограді, тепер це Кропивницький. Про дитинство пам'ятаю небагато, бо поїхав з України зовсім маленьким. Але щоліта я прилітав до родини в Україну, і про ті часи в мене дуже гарні спогади.

‒ Розкажи трохи про свою родину. Можливо, хтось теж пов'язаний зі спортом?

‒ Тато раніше грав у футбол. Непрофесійно, але з футболом пов'язаний. А щоб хтось у родині грав серйозно – такого немає.

‒ В Україні в тебе залишилися родичі. Чи підтримуєте зв'язок?

‒ Так, звісно. Ми часто на зв'язку, зідзвонюємося. Вони дуже уважно стежать за моєю кар'єрою – і в Ізраїлі, і за його межами. Дуже раділи, що я отримав виклик до збірної, і дивилися матч.

‒ Як у вашій родині поєднуються українські та ізраїльські традиції – свята, кухня, звичаї?

‒ Ми більше дотримуємося українських свят, і з їжею так само – у нас українська кухня. Ізраїльських свят і релігійних традицій ми не надто дотримуємося, душею ми всі в Україні.

‒ Яку домашню страву найчастіше готують у вас вдома?

‒ Часто борщ і багато інших українських національних страв.

Олексій Талпа. Фото: ФК Маккабі Нетанья

«Мені здається, я добре розумію гру і можу створити момент з нічого»

‒ Розкажи про свої перші кроки у футболі. У якому віці почав і хто привів тебе на перше тренування?

‒ У шість років в Ізраїлі, в академії «Бейтар Тубрук», а привів мене туди тато.

‒ Це було більше бажання батька чи ти вже тоді любив м'яч?

‒ Тато каже, що я любив м'яч змалку, з найперших кроків. І, звісно, йому дуже хотілося, щоб я став футболістом, це була його мрія.

‒ Як би ти описав свій стиль гри? 

‒ Вважаю себе досить технічним гравцем, різким з м'ячем. Мені здається, я добре розумію гру і можу створити момент з нічого.

‒ Яка твоя найсильніша сторона? 

‒ Бачення поля і все, що пов'язано з технічними діями – дриблінг, а також передачі. Це, вважаю, у мене на дуже хорошому рівні.

‒ Ти лівоногий?

‒ Так, я лівоногий, але граю переважно праворуч.

‒ Що приносить більше задоволення: забити самому чи віддати гольову передачу?

‒ Забити самому, звісно.

‒ Над чим зараз найбільше працюєш? 

‒ Дуже інтенсивно працюю в залі, щоб покращити фізичну підготовку. Також працюю над ударом і всім, що пов'язано з ігровими елементами.

«Хотів би хоча б один матч зіграти разом з Мессі»

‒ Хто був твоїм першим футбольним кумиром? 

‒ Мені дуже подобався Мессі, і досі подобається – для мене він номер один. А ще дуже подобається Іньєста.

‒ На кого з сучасних футболістів твого амплуа ти рівняєшся, чиї матчі розбираєш на відео?

‒ Дуже подобається, як грає Кварацхелія, люблю за ним стежити. Ми досить різні гравці, але те, як він діє у фінальній третині і загалом на полі, мені дуже імпонує.

‒ За яку європейську команду вболіваєш? 

‒ Мені дуже подобається Реал, за ним стежу найбільше. Не сказати, що вболіваю, але цей клуб дуже імпонує, хотів би там грати.

‒ Чи є гравець, з яким мрієш колись зіграти разом?

‒ Якби це було можливо, хотів би хоча б один матч зіграти з Мессі.

‒ Якби обирав одного тренера у світі, під керівництвом якого хотів би попрацювати, хто б це був?

‒ Гвардіола. Мені дуже імпонує він і його підхід до гри.

Ліонель Мессі. Фото: Getty Images

«Після тренування завжди треба їхати в армію»

‒ Розкажи про свій дебют у вищій лізі Ізраїлю. Наскільки хвилювався, як налаштовувався?

‒ Скажу так: на дебют я навіть не особливо чекав. Просто в нас була тренувальна гра – U-19 проти основної команди. Я провів дуже хороший матч, навіть вдалося забити. Після цього почав тренуватися з основою, а вже через тиждень потрапив до заявки й дебютував. Для мене це був дуже класний момент: уся моя родина була на стадіоні й підтримувала мене. Чесно, не надто хвилювався, усе пройшло добре й без помилок.

‒ Як тобі дається перехід з юнацького футболу до дорослого?

‒ Перше, що я помітив – фізика й темп гри дуже відрізняються. До цього треба було бути готовим, а я не був готовий повністю. Тож поки трохи важко, але поступово звикаю, і в майбутньому все буде набагато краще.

‒ Як би ти охарактеризував ізраїльську лігу? 

‒ Ізраїльська ліга дуже закрита: команди більше грають від оборони, і їх доводиться зламувати. Як на мене, це дуже важка ліга, і не дарма молоді гравці, які вистрілюють, одразу їдуть у топ-ліги.

‒ А твоя команда більше прагматична чи грає на м'ячі?

‒ Ми намагаємося більше володіти м'ячем, щоб він постійно був під нашим контролем. 

‒ Ми знаємо про ситуацію в Ізраїлі. Як живе футбол під час воєнних дій у цій країні?

‒ Зараз в Ізраїлі перемир'я, тому все тихо. А коли була війна, усе відбувалося в режимі, приблизно як в Україні.

‒ Були обмеження для глядачів?

‒ Так, уболівальників не пускали.

‒ Як тобі вдається поєднувати футбол із навчанням?

‒ Зараз я ніде не навчаюся. Але в Ізраїлі всі, кому виповнюється 18 років, мають служити в армії, тож я поєдную футбол зі службою.

‒ Це заважає?

‒ На всі сто. Після тренування завжди треба їхати до армії. Не кажу, що я там цілий день – буваю по дві-три години, але все одно це не дає спокійно думати лише про футбол. Це головна проблема наразі.

Гравці Маккабі Нетанья. Фото: ФК Маккабі Нетанья

«Кайфую, коли дивлюся, як грає Циганков»

‒ Чи стежив ти за українським футболом до виклику до збірної?

‒ За українською лігою не дуже стежив. А матчі національної збірної дивився завжди, вона мені завжди імпонувала більше, ніж збірна Ізраїлю.

‒ Хто з українських футболістів є для тебе прикладом?

‒ Дуже подобається, як грає Циганков. Це один з тих гравців, за якими я кайфую спостерігати.

‒ Чи стежиш за українцями, які грають у топ-лігах?

‒ Так, стежу. Мені подобається бачити, як в українських гравців виходить у топ-чемпіонатах, і розуміти, що ти теж можеш там бути.

‒ Чи маєш симпатії до якогось українського клубу?

‒ Щоб прямо велика симпатія – такого немає, але особисто мені подобається Шахтар.

‒ Яка твоя головна футбольна мрія?

‒ Заграти в топ-чемпіонаті на хорошому рівні – і щоб мене запам'ятали.

‒ Який з топ-чемпіонатів імпонує тобі найбільше?

‒ Іспанський, я хотів би там опинитися.

‒ Яка в тебе найближча ціль на цей сезон у клубі?

‒ Насамперед хочу стати гравцем основи, який виходить у старті в кожному матчі. На початку сезону думав, що приблизно так і буде, але зараз трохи важкі часи. Моя мета – видати один-два хороші сезони тут, в Ізраїлі, і, дасть Бог, звідси перейти в топ-клуб.

Читайте також: 

• «Впевнений, що поведу команду в наступний цикл»: Михайленко – про невихід U-21 на Євро, Попова та Мальдеру
• «Ніхто нічого не пояснював»: Попов – про невиклик до збірної України U-21 та травму в Емполі