«Я про Кварцяного взагалі не знав. Так, сказали: горлає та репетує»: велике інтерв’ю легенди Волині Сімініна
1833 
Ексоборонець Зорі, Волині, Геліоса, Ворскли, Олександрії, Вересу, Карпат, ПФК Львів та Поділля Сергій Сімінін після завершення першої частини цього сезону покинув хмельницьку команду під керівництвом Сергія Ковальця та нині перебуває без клубу.
За інформацією ЗМІ, вірогідно, 37-річний ветеран більше не вийде на поле в ролі гравця та скоро перейде до тренерської діяльності.
Редакція сайту «Український футбол» вирішила зв’язатися із Сергієм, щоб записати ексклюзивне інтерв’ю про його сьогодення та пригадати старі-добрі часи. Футболіст люб’язно поголився приділити нам час та протягом тривалої розмови повідав наступне:
- Чи справді він близький до завершення професійної ігрової кар’єри?
- Чим його вперше шокував Кварцяний у Волині?
- Як разом з партнерами хитрував під час диких навантажень на зборах?
- Якого воротаря Волині Кварцяний вважав найкращим у світі?
- Чому його дебют за Зорю завершився розривом контракту з клубом?
- З яких причин в Дем’яненка не вийшло у Волині?
- Чому Кварцяний «напхав» після першого голу в кар’єрі?
- Що за «незрозумілий» тренер прийшов у Верес замість Вірта?
- Чому Волинь тричі поспіль провалила завдання вийти в УПЛ?
- Як загинув ПФК Львів?
«Схиляюся до того, аби завершувати грати та переходити до тренерської діяльності»
– Сергію, чи прийняли ви вже остаточне рішення щодо свого майбутнього після відходу з Поділля?
– Поки що ні. В процесі. Буду дивитися далі – що та як.
– До чого більше схиляєтеся: ще пограти чи почати новий етап у футболі?
– Схиляюся до того, аби завершувати грати та переходити до тренерської діяльності.
– У ЗМІ з’явилася інформація, що ви можете стати асистентом Василя Сачка в аматорському Тростянці. Чи відповідає вона дійсності?
– Поки нічого не можу сказати. Я ще навіть ні з ким не зустрічався. Усе в процесі.
– Чому так вийшло, що після завершення першої частини сезону ви покинули Поділля?
– В мене сім’я в Луцьку, і я вже не хотів їздити кудись. Це головна причина. Так ми домовлялися з Віталієм Костишиним. Я вже влітку не збирався їхати, але вирішили, що до зими ще три місяці пограю.
Сергій Сімінін, фото: ФК Поділля
– Поговорімо про вашу кар’єру. Як ви починали грати у футбол?
– У дев’ять років, після переїзду разом із сім’єю із селища Приморський в Криму до селища Кленовий на Луганщині, я почав грати у місцевій школі, потім виступав за Авангард (Ровеньки). У 14 чи 15 років приїхав на перегляд до ЛВУФК. Здається, мене не взяли, але потім все ж передзвонили й сказали приїздити.
– Як звідти ви потрапили до системи Зорі?
– Зоря найкращих випускників училища брала до себе в другу команду, яка виступала на першість області. Так я й потрапив у цей клуб.
«Коли їхав до Волині, то не знав про Кварцяного й те, що на мене чекає»
– Коли в 19 років вас запросила Волинь в оренду, ви розуміли взагалі куди та до кого їдете?
– Я про Віталія Кварцяного взагалі не знав. Тоді ж не було такого інтернету. Не чув, хто це. Ну, так, сказали, що горлає та репетує. Вирішив, що поїду. Я навіть не знав, де Луцьк знаходиться. Відправився туди, особливо не здогадуючись, що на мене чекає.
– Які були перші враження від Волині?
– Я приїхав одразу на передігрове тренування. Усе пройшло більш-менш нормально.
На наступний день ми поїхали на матч з ФК Львів (0:1). Після першого тайму програвали, хоча діяли непогано. Один хлопець, захисник, щось «наварив» й каже мені перед перервою: «Зараз горлатиме». Я відповів: «Та ні, заспокойся, все буде нормально». Зайшли, а там просто…! Я думав, Кварцяний його винесе. Після того я зрозумів, куди приїхав.
– Як ви витримували цей тиск від Кварцяного?
– Для мене, як молодого гравця, це був шок, коли він кричав та таке витворяв у роздягальні. Однак потім звикаєш. Кварцяний багато чого говорив, але й одразу пробачав. Відходив він швидко.
В принципі, якщо віддаєшся на 100% на полі, то до тебе претензій немає ніколи. Ось і все. Особисто мене, чесно кажучи, Кварцяний особливо не чіпав.
– Який найбільший рознос від Кварцяного ви бачили?
– Про той, який я бачив, казати не можна 😊. Для преси там нічого немає. Я з Кварцяним у гарних відносинах. Не будемо їх псувати.
Віталій Кварцяний, фото: ФК Волинь
– Були ті, хто не могли протриматися у Волині Кварцяного навіть пару тижнів?
– Так, таких дійсно багато було. Понад десять людей можу одразу згадати. І через два дні їхали з команди, і навіть через день.
– Був якийсь найбільш пам’ятний випадок?
– Привезли якось бразильця. Вже жовтень чи листопад на дворі, а він в літньому одязі й навіть без тренувального екіпірування. Пробіг два кола й Кварцяний сказав йому: «Тобі не треба тренуватися. Я по бігу бачу, що нічого не буде». І все.
– Як Кварцяний «мотивував» команду після поразок?
– Та він в роздягальні міг рознести, якщо ми навіть перемагали, але погано грали. Я думаю, ви уявляєте, як він «мотивував» нас після поразок. Він завжди хотів, щоб ми грали краще й краще та не розслаблялися. Постійно казав: «Вас похвалиш – ви розслабитеся». Коротко кажучи, тримав він тонусі завжди.
– Чи не вважали ви, що Кварцяний іноді перегинав палицю?
– Та чесно… Іноді, звичайно, перегин був. А так взагалі мене усе влаштовувало, якщо я там десять років відіграв. За Кварцяного колектив завжди був хороший. Ось це 100%. Найкращі колективи за мою кар’єру – це завжди в Луцьку.
- ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Футбольна мрія тільки одна – відродити ФК Волинь та повернутися з командою в УПЛ»: вогняне інтерв’ю Кварцяного
«Кварцяний свого пса Рокі, мабуть, любив більше, аніж нас»
– Важко давалися вам збори у Кварцяного?
– Та в нього як під час чемпіонату, так і під час зборів – всюди важко. Єдине, що на зборах було по три тренування: перше – о 06:00, друге – об 11:00, третє – о 17:00.
Новачкам, які не звикли до подібного, звичайно, було важко. У Кварцяного великий акцент був на гру один в один, що вимагало неабиякої фізичної готовності. Ну, і тести… Інші команди бігали 7х50, а ми у Кварцяного – три рази 7х50. Такий тест у нього був.
– Легендарну вівчарку Кварцяного застали?
– Так-так, звичайно – Рокі. Кожен день Кварцяний зі своєю вівчаркою приїздив на тренування та казав: «Ось як треба летіти на м’яч та відбирати!». Він, мабуть, більше свого пса любив, аніж нас. Постійно говорив: «Рокі в мене найкращий».
– Коли бігали кроси у Кварцяного, то намагалися схитрувати, аби якось це все пережити?
– Та, ну, звичайно. Думаю, в усіх командах таке є 😊. Тим більше коли бігали в жилетах – виймали звідти пісок, щоб легшими вони були. Усе робили. Товариські матчі грали в цих жилетах. Пам’ятаю, вийшли й по тайму відбігали. Не надто важкими вони були, кілограми по три-чотири, але все одно весело.
– Кварцяний також відомий своїм вмінням знаходити талантів. Які найяскравіші вам згадуються?
– Ну, той-таки Євген Хачеріді. Він грав у Волині в Першій лізі, але Кварцяний його розкрив і продав в Динамо.
Євген Хачеріді, фото: ФК Динамо Київ
– В Хачеріді вже тоді було видно талант?
– На той момент я не бачив, щоб він прямо був на голову сильнішим за усіх. Високий, мав непогану швидкість для свого зросту, технічний. Вже у Динамо він розкрився.
– Складний характер проявлявся?
– Чесно, нормальний пацан взагалі. Ну, в нього бувало своє бачення 😊. Такого, щоб Кварц з ним сильно сварився, я не пам’ятаю.
– А Майкон, царство небесне?
– В Майконі Кварцяний одразу бачив потенціал. Хоча, коли він лише приїхав, то також нічим не виділявся. Не був сильнішим за наших. Все ж з Бразилії прилетіти сюди й одразу почати грати важко. Мабуть, потрібен був час.
Майкон у дебютній грі з Кривбасом (2:1) на Кубок забив ударом зі штрафного, хоча зіграв не дуже. Виглядав перший час мляво, проте поступово адаптувався й почав додавати з кожним матчем. Потім по-справжньому вистрілив. Дуже сильний гравець був. І людина хороша.
«Ндоє Кварцяний називав найкращим воротарем світу»
– У Кварцяного були улюбленці?
– Та ні, не було відверто улюбленців у Кварцяного. Ну, хіба що нападник Лео Коста зростом 2.03 м та воротар Ісса Ндоє – 2.02 м. Я між ним ставав і був по пояс (зріст Сімініна складає 1,80 м, – прим. Д.В.). Вони як два охоронці. З ним можна було на дискотеку йти, і ніхто б не підійшов.
– Тим-таки Ндоє, здається, Кварцяний взагалі не міг нарадуватися.
– Кварцяний так і казав, що це найкращий воротар світу. Це його особиста думка, на яку він має право. Він побачив багато різних гравців. Мабуть, щось у ньому розгледів. Ндоє був непоганим голкіпером, нічого не можу сказати.
– У Волині ви також пограли разом з великою кількістю відомих українських футболістів. Наприклад, Роман Максимюк – людина зі складною долею. Зараз служить у ЗСУ. Чим він вам запам’ятався?
– Гравцем був дуже непоганим. У свої на той момент 37-38 років демонстрував, що міг ще три-чотири сезони сміливо виступати на рівні Вищої ліги. Там здоров’я… Ну, раніше витривалість в людей була трохи іншою. Тим більше він з Івано-Франківщини, де особливе повітря 😊. Тоді в команді ще виступав Володимир Ковалюк. Коли я прийшов, то ми жартували, що їм на двох 120 років. Однак на полі вони розривали.
Максимюк запам’ятався лише з хорошого боку як людина та футболіст. Хоча, надто тісно ми не спілкувалися.
Роман Максимюк, фото: Facebook
– Тоді ви здогадувалися про проблеми Максимюка з азартними іграми?
– В колективі це не проявлялося. Ну, як завжди грали в карти в Джокер, але більше нічого такого не було. Я не слідкував. То його, особисте.
- ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Думаю, що гени дідуся в мене присутні»: Настя Кварцяна – про ФК Волинь, роботу в Металісті 1925 та найулюбленіших гравців
«Ващук міг не бігати. Своїми підказками він усіх розставляв на полі»
– Клас легендарного ексдинамівця Владислава Ващука, який зараз також зі зброєю в руках захищає Україну, відчувався на полі?
– Так, клас відчувався. Як і Максимюк, дуже сильний футболіст. Першу передачу Ващук віддавав будь-яку, і вона завжди доходила, куди він хотів. Це одразу з першого тренування стало видно. Ващук – взагалі легенда українського футболу.
Ващук вже міг не бігати. Він передбачав ситуацію та підказками усіх правильно розставляв на полі. З ним комфортно було грати. Ми багато чому в нього навчилися.
– А як Ващук в команді поводився? Не було зверхнього ставлення?
– Та ні. Взагалі усе було добре. Простий хлопець. Не казав: «А я за Динамо грав, за збірну…». У Кварцяного все швидко вирівнювалося. Колектив був дуже хорошим.
– Богдан Шершун, якого вже з нами також немає, попри усі свої регалії, справляв враження дуже простої людини.
– Ми з ним також потоваришували та дуже добре дружили. Він прийшов як старший досвідчений товариш. Вигравав Кубок УЄФА… Теж проста людина, хороше спілкування мали. Був майстерним футболістом. Тільки найкращі спогади. Думаю, ні в кого не було до нього питань. Класний пацан. На жаль, як кажуть, ідуть кращі.
– На щиті з війни повернувся ваш колишній партнер за Волинню Роман Годований. Як склалися ваші відносини?
– Це взагалі душа компанії. Неймовірно добрий пацан був. Таких я, мабуть, не зустрічав, як Рома.
– А в чому це проявлялося?
– Та він дуже простий. Завжди посміхався та був на позитиві. Навіть коли Кварцяний на нього горлав, то він це сприймав з посмішкою. Ніколи не показував, що в нього щось погано. Також був великим трудягою. На тренуваннях завжди до останнього працював, незалежно від того, виходило в нього чи ні. Таке загартування в нього було, що він бився.
– На похоронах вдалося бути присутнім?
– Ні. В нас тоді гра чемпіонату проходила. Коли стало відомо про загибель, то Діма Нємчанінов створив групу з гравців, які виступали разом з Ромою. Усі були в шоку. Це стало несподіванкою.
Побратими організовували турнір на його честь. Приїздили команди, усе добре пройшло. На жаль, також не вийшло поїхати, бо це було на вихідних, а в нас знову гра.
– Якось сім’ю його підтримали?
– Фінансово трохи допомогли. Діма Нємчанінов спілкувався з його дружиною та сім’єю. Від нас їздив. Проте це не найголовніше. Людину вже не повернеш.
«Після дебюту з Шахтарем (1:3) мене в Зорі похоронили»
– Чому не вдалося ваше повернення до Зорі?
– Юрій Дудник, який завершував сезон в.о. головного тренера Зорі, мені казав: «Швидше повертайся з оренди на збори, бо в нас немає захисника. Будеш грати». Мовляв, я набув впевненості у Першій лізі, і зараз почну грати в УПЛ. Ми з ним були у хороших відносинах, адже він тренував мене в дублі.
Сергій Сімінін, фото: ФК Волинь
Я приїхав на збори, навіть не зігравши останній матч за Волинь. Непогано тренувався та навіть забив гол у спарингу. Однак Зорю тоді очолив Анатолій Волобуєв, а Дудник став його асистентом. І все. Коли розпочався сезон, то мене віддавали грати виключно за дубль.
– Як вважаєте, чому так вийшло?
– Я навіть не знаю. Мабуть, Волобуєв своїх футболістів поприводив, й не бачив у мені гравця основного складу. Він одразу… Коротко кажучи, мені можна було й не їхати.
– З усім тим ваш дебют за Зорю все ж стався.
– Так, через чотири місяці. Під кінець осінньої частини мене випустили на заміну у матчі з Шахтарем за рахунку 1:2. Я «обрізався», й ми завершили 1:3.
Після матчу Волобуєв сказав, що через мене програли. Можна сказати, мене в цій команді похоронили. Я зрозумів, що доведеться йти. Не вийшло, але не сильно засмутився. Розірвали контракт, і я став вільним агентом. Ось такий дебют.
– Транзитом через Геліос ви повернулися до Волині, з якою одразу вийшли в УПЛ. Після повернення до еліти запам’ятався ваш гостьовий поєдинок із Зорею (0:3), коли грати вам довелося буквально в бруді.
– Я взагалі не розумію, як допустили цей матч? Загадка для мене досі. Там навіть не бруд був – лід і зверху вода. Ми поїхали й купили усі собі бампи. Ніхто в бутсах навіть не виходив. В бампах було неможливо грати, а в бутсах ризикували взагалі зламати ногу. Потім хоча б газон перестелили в Луганську.
– Як сторона Волині реагувала на те, що відбувалося?
– Кварцяний був за нас і саме після цієї гри нічого не сказав. На пресконференції, пам’ятаю, він плювався: «Гостинність – нульова». Температура повітря була 0, чи 1 °C, вітер дуже холодний, а ми ще й в душі вимушені були митися під холодною водою. Пів команди потім захворіло. Жах. Це ж УПЛ, а не першість бані.
«Я не хотів покидати Волинь та йшов на поступки по зарплаті. Однак керівництво запропонувало зрізати її вдвічі»
– Чому в наступній кампанії, на ваш погляд, результати команди знизилися, й Кварцяний пішов?
– Я б не сказав, що ми прямо жахливо виступали. В принципі, як зазвичай. Це справа керівництва. Мабуть, хотіли його прибрати. Він же ще перед цим жорстко висловився про суддів, на нього наклали санкції. Не знаю, чому його прибрали. Для мене це було здивуванням. Стільки років він тренував Волинь.
– Як склалися ваші відносини із наступником Кварцяного Анатолієм Дем’яненком?
– Мені дуже сподобалося з ним працювати. Дуже. Порядний, сумлінний. Та й результати були хороші. Після першого кола йшли, здається, у шістці. А потім знову перестали платити. Пішли заборгованості, й команда посипалася.
Анатолій Дем’яненко, фото: УАФ
Легіонери ж не можуть грати, коли затримка два-три місяці. Починають ходити й ставити питання: «А коли буде?». Запитували, а нам відповідали: «Гроші будуть». В підсумку Волинь все одно розрахувалася. Пів року була затримка, але вони віддали одразу все.
– З Дем’яненком у вас був крутий півфінал Кубка проти Шахтаря (3:4). У ваші ворота тоді призначили два пенальті. Правду кажучи, і в бік «гірників» пробивався одинадцятиметровий. Судді допомагали Шахтарю?
– Та ні, усе справедливо. Це ж Шахтар. Усі пам’ятають, які там були футболісти.
Я б ще згадав наш попередній півфінал Кубка з Таврією (1:2), коли ми з Кварцяним грали у Першій лізі. Ось там ми дійсно програли не по ділу. Не пощастило. За рахунку 0:2 забили, а потім не змогли заштовхати ще один. Увесь другий тайм «просиділи» на їхніх воротах, але не залетіло.
– Після відставки Дем’яненка Кварцяний повернувся, але через деякий час вже ви покинули Волинь, перейшовши до Ворскли. Чому так сталося?
– Я не хотів прощатися та навіть йшов на поступки по зарплаті. Однак керівництво запропонувало зрізати її вдвічі. При цьому у Ворсклі мені пропонували ще кращі умови. Кварцяний ходив спілкувався, але відмовили.
Я навіть на збір поїхав без контракту. Сказали: «Поїхали, усе владнаємо». Я готовий був поступитися нормальною сумою, але не половиною. Я ж не ворог собі. Мені роблять зарплату більшу, аніж у Волині, я їм поступаюся, а вони кажуть зрізати у два рази. Я зібрався та поїхав.
«Забив перший м’яч у кар’єрі донецькому Металургу (2:1), а Кварцяний розніс»
– Ви не були результативним футболістом. За 443 матчі на професійному рівні відзначилися чотирма голами. Той-таки Кварцяний вам з цього ніяких питань не ставив?
– Ні, у Кварцяного були інші задачі 😊. Головне, щоб я відбирав м’яч. Потрібно було за гру набрати по десять відборів та перехоплень. Це мені вдавалося.
– Цікаво, що ваш перший гол в кар’єрі у ворота донецького Металурга (2:1) одразу визнали найкращим в турі. Як ви взагалі наважилися на той удар у «дев’ятку»?
– Звичайно, дуже приємно це згадувати. Та вирішив пробити й добре, що так вийшло. Залетів. Навіть не знаю, що відповісти на це питання. Класно забив, був дуже радий. Діти зараз дивляться та згадують.
– Як Кварцяний відреагував?
– Після тієї гри, пам’ятаю, Кварцяний нам ще рознос в роздягальні влаштував. Виграли, але, на його думку, наприкінці матчу діяли погано. Нас ніхто не похвалив. Навпаки ще й отримали.
– У Ворсклі ви дебютували в Лізі Європи. Пам’ятним вийшло ваше протистояння у відборі з Жиліною (0:2, 1:3). Ворскла зробила камбек, але пропустила на останній секунді й не пройшла далі. Як ви побачили ту гру?
– В другому поєдинку у Полтаві я пішов з поля в перерві за рахунку 0:0, адже в мене була розбита голова. Догравав вже з пошкодженням, тому попросив заміну. Відчувалося, що ми виграємо цей матч. Стільки людей прийшло… Хотілося помститися супернику за поразку в першій зустрічі. Поводилися вони зухвало. В принципі, усе складалося добре, якби не останні три секунди.
Сергій Сімінін, фото: fpl.ua
– Чим саме вам не сподобалася поведінка суперників?
– Штовхалися, нахабно поводилися. В них команда молода була, але щось розповідали на своєму. Пам’ятаю, від хава, проти якого я грав, у мій бак матюки летіли. Потрібно було їх на місце поставити.
– Чи не перебував у перших рядах серед грубіянів захисник Мілан Шкріньяр, якому потім судилося виграти багато титулів з Інтером та ПСЖ?
– Та ні, серед перших він не був. Вони усі потрохи виокремлювалися.
Тоді він особливо нічим не запам’ятався. Ніякого акценту на ньому при розборі не було. Звичайний захисник. Якби я на позиції нападника грав, то, мабуть, міг би сказати трохи більше.
Це вже потім я дізнався, що він виступає в Інтері. Побачив знайоме обличчя й згадав його по матчах проти Жиліни.
– Важко пережили невдачу?
– Дуже шкода. Так відігратися… Ну, просто нефарт. І досі, я бачу, Ворскла усе ніяк не може пройти кваліфікацію.
«Шаран мені не говорив, що на мій відхід з Олександрії вплинуло вилучення у матчі з Динамо (0:6)»
– Через два роки вам довелося покинути Ворсклу через матеріальні труднощі?
– Так. Усе просто. Десять місяців не платили. Я сумлінно відпрацював контракт й покинув клуб. Потім розрахувалися. Мені комфортно працювалося із Сачком. Дуже подобалося. Ну, так обставини склалися. Тоді багато хто пішов через цю заборгованість.
– Наступним вашим клубом стала Олександрія. Ви допомогли команді пробитися в єврокубки, але вже за пів року пішли з команди. Чому так вийшло?
– Ми поговорили з головним тренером Володимиром Шараном. Я не хотів залишатися, і, в принципі, він був не проти, аби я пішов. Потиснули руки.
– З яких причин?
– Місто було не надто комфортним для сім’ї. Розійшлися ми з клубом нормально. Мені навіть дозволили тренуватися, поки я не знайду команду. Пару днів ще там побув, і далі перейшов у Верес.
– Чи не вплинуло на ситуацію ваше раннє вилучення у матчі з Динамо, коли Олександрія в меншості програла з рахунком 0:6?
– Можливо, але Шаран мені не говорив про це. Я думаю, що якось це все ж вплинуло. Не пішло в Олександрії. Треба було щось змінювати.
«Можливо, керівництво Вереса не хотіло, щоб ми вийшли у єврокубки. Тільки так можу пояснити заміну Вірта на Свіркова»
– Верес класно розпочав сезон на чолі з Юрієм Віртом, однак після першої частини кампанії його несподівано звільнили. Що відбулося?
– Я взагалі не зрозумів, через що його прибрали? За Вірта у Вересі був один з найкращих періодів в моїй кар’єрі. Показували і якість гри, і результат. Певний час навіть на третьому місці йшли, хоча в нас ніхто не вірив. Команда підібралася хороша… Можливо, керівництво не хотіло, щоб ми вийшли у єврокубки? В мене лише таке пояснення.
Юрій Вірт, фото: НК Верес
– З новим білоруським коучем Юрієм Свірковим якось не склалося.
– Вони покликали якогось незрозумілого нізвідки Свіркова. Як можна було замінити Вірта на нього? Це взагалі. Результатів потім не було.
– Що саме вам не сподобалося?
– Та ви запитайте в будь-кого, хто був на той момент у Вересі. Думаю, ніхто не скаже, що він топовий тренер. Все не сподобалося: людський фактор, тренування. Кажу особисто свою думку. Результати усе показали.
Ми взагалі ходили й робили незрозуміло що. Аути відпрацьовували по 20 хвилин, коли на вулиці було -20 °C. Багато чого цікавого відбувалося. Такі вправи, що доводилося переодягатися та йти допрацьовувати: бігати, в баню йти, аби пропотіти. Такі збори, що ми навіть не пітніли на тренуваннях.
– Однак саме за Свіркова Верес здобув сенсаційну перемогу над Динамо з рахунком 3:1.
– Моя думка, що цю гру ми ще виграли на багажі Вірта. Чесно кажучи, не без везіння. Налаштувалися й виграли. Наш день був, як то кажуть.
– Тоді за рахунку 1:0 на вашу користь у ворота Динамо ще й призначили пенальті, який ви реалізували. Здивувалися?
– Ну, трохи здивувався, але пенальті був. Більше я переживав за те, щоб реалізувати покарання, адже в іншому випадку команда могла надламатися й усе пішло б в іншу сторону. Взяв м’яч, пробив й, дякувати Богу, ми перемогли.
– Керівництво якось особливо віддячило команді за той тріумф?
– Здається, була подвійна премія.
«Просили Кобіна показати бісіклету – не показав»
– У Вересі ви пограли разом з титулованим Василем Кобіним. Відчувалося, що це футболіст рівня Шахтаря? Бо в роки ігрової кар’єри його критикували як «вічного резервіста Даріо Срни».
– Ну, то хто критикував? Хто не грав? В Шахтар ще потрібно потрапити. Думаю, усі хотіли б опинитися на місці Кобіна. Рівень, звісно, в нього був досить непоганий. Мені він подобався, як футболіст. Вересу, я гадаю, Кобін дуже допоміг, адже одразу почав забивати та віддавати.
– Свою коронну бісіклету на тренуваннях показував?
– Ні, не показував 😊. Ми просили, але він не показував.
– Яке в нього ставлення було до команди та процесу?
– Добре. Усі були рівними. Згори ніхто не дивився. В нас й команда була складеною переважно з гравців за 30 років. Той таки Коля Іщенко за нас виступав, який пограв не менше, аніж Вася. Тому в команді панувала повага.
– За тренерською кар’єрою Кобіна слідкуєте?
– Спеціально не слідкую, але коли є можливість й грає Інгулець, то дивлюся. Мені цікаво.
Василь Кобін, фото: ФК Шахтар Донецьк
– Як вам футбол, що ставить Кобін?
– Мені подобається, хоча й не все виходить. Думаю, що під свій футбол Кобін хотів би мати кращих виконавців. Однак й з цими в нього виходить досить непогано, як на мене.
– А що саме вам подобається в грі Інгульця?
– Команда намагається грати у футбол – це найголовніше. Кобін прищеплює, аби все відбувалося через пас та спокійний контроль м’яча.
– Кобін втримає Інгулець в УПЛ?
– Та я сподіваюся, що так. Гадаю, в нього усе вийде. Тренер він молодий.
«Заплатив ПФК Львів, щоб повернутися до Волині»
– Коли в УПЛ відбулася зміна Вереса на ПФК Львів, то чи пропонували вам залишитися у львівському клубі?
– Я тільки-но підписав новий контракт з ПФК Львів, і повинен був залишитися. Однак зателефонували з Волині. Їм я відмовити не міг.
– З вами розрахувалися нормально?
– Я їм заплатив і пішов.
– Щоб достроково контракт розірвати?
– Ну, так.
– А Волинь не втрутилися в цю справу?
– Волинь? Ні, не втрутилася. Чомусь.
– Волинь вважала, що цей перехід більше потрібен вам, чи клубу?
– Я думаю, що це було потрібно і клубу, і мені. Вони телефонували. До того ж я переходив з УПЛ до Першої ліги.
– І скільки з вас ПФК Львів витягнув? Місячну зарплату?
– Ну, вже не буду казати. Неважливо. Я хотів повернутися додому. В мене тоді в Луцьку один син йшов у перший клас, а інший – в садок. Тому прийняли рішення з дружиною, щоб я нікуди не їздив.
«Перед грою з Минаєм (0:1) за вихід в УПЛ у мене виявили коронавірус. Перездав – усе чисто, однак на гру вже не встиг»
– Після повернення до Волині ви пережили три невдалі спроби вийти в УПЛ. У першому сезоні команда в стикових поєдинках поступилася Карпатам (0:0, 1:3). Ваш тодішній партнер Денис Кожанов заявляв, що арбітри «гнали» команду в другому поєдинку. Згодні?
– Не можу сказати, що «гнали», але була симпатія до Карпат. Мене тоді за рахунку 1:1 вилучили з поля, а потім ще й під кінець зустрічі у ворота Волині поставили пенальті.
Я пам’ятаю дуже добре той матч. За нічийного рахунку ми нагнітали. Здається, Младен Бартулович поцілив у поперечину. Могли забивати, а в підсумку вилучення й пропущений м’яч. Усі, м’яко кажучи, дуже засмутилися.
– До речі, Бартулович колись переходив до Дніпра як великий талант. Грав навіть за національну збірну Хорватії. Однак, здається, не до кінця себе реалізував.
– Я думаю, що в нього добре склалася кар’єра. Пограв у Дніпрі, у Ворсклі в єврокубках…
– Яка, можливо, в нього була найсильніша ігрова навичка?
– Запам’ятався божевільною подачею. Просто потрібно було бігти, і він тобі влучав в голову. Цим він, звичайно, відрізнявся.
– Як вам робота Бартуловича в Зорі? Бачите перспективу?
– Так, бачу. Думаю, також в нього усе буде. Він молодий тренер й тільки починає. Найголовніше, аби йому довіряло керівництво. Досвід в нього великий, адже сам він побачив багато хороших та поганих тренерів. Гадаю, усе в нього буде добре.
Младен Бартулович, фото: ФК Зоря
– У наступному сезоні для Волині усе вирішувалося в останньому турі з Минаєм (0:1). Для виходу в УПЛ вам потрібна була виключно перемога. До речі, чому ви не потрапили до заявки на цю гру?
– Тоді в мене виявили коронавірус. Знову ж таки, не знаю як. Потім поїхав, перездав, і в мене усе було чисто. Однак на гру я вже не встиг приїхати.
– Були підозри, що так сталося невипадково?
– Спочатку, звичайно, були. Зараз вже нічого про це не думаю. Просто увесь рік проходили тестування, і в мене коронавірус ніколи не виявляли, а тут перед найважливішою грою таке. При цьому, повторюся, на наступний ранок я знову пройшов тест, і в мене усе нормально.
– Третій сезон взагалі не вдався, і Волинь посіла лише сьоме місце. В чому бачите причину?
– Друге коло вже в нас не пішло зовсім. Ми погано грали. Перше коло ще нормально завершили.
Волинь на збори не поїхала. Зазвичай нам нормальні збори робили. А тоді ми готувалися в Луцьку. Полів для тренувань не було. Потім поїхали тренуватися до Білорусі. Там займалися на штучних полях. Після повернення вийшли одразу на ґрунт, і половина футболістів, які награвалися, зламалися.
– Вирішили зекономити?
– Ну, так. Попередні два роки, коли стояло завдання, усе було солідно. Три чи чотири тижні ми тренувалися в Туреччині. А тоді чомусь вирішили, що непотрібно. Ми взимку й спаринги нормальні не могли знайти.
При цьому я не виключаю й нашої провини. Зрозуміло, що збори були не найкращими, але грали ми. Усі три роки була немаленька провина футболістів.
«ПФК Львів не розплатився за три місяці»
– В наступному сезоні ви вже допомогли Карпатам вийти з Другої ліги в Першу, однак після завершення сезону покинули команду й пів року були без клубу. Чому?
– Я тоді після операції був, адже розірвав хрестоподібні зв’язки. Не міг тренуватися. В мене завершився контракт з Карпатами, і пішов.
Сергій Сімінін, фото: ФК Карпати Львів
– Як ви примудрилися вдруге потрапити в той каламутний ПФК Львів?
– Ну, на той момент це мені було потрібно. Після травми у 35 років я отримав непоганий варіант в УПЛ. Мені зателефонував спортивний директор клубу Сергій Дьомушкін і запитав, чи не хочу я приєднатися до команди. Я погодився й підписав угоду.
– Не очікували якихось неприємних сюрпризів?
– Та ні. Коли я ще виступав за Верес, то усе було нормально. Єдине, що тренера того запросили. А з приводу фінансів та умов – солідно.
Після мого повернення до ПФК Львів також усе було нормально. Тренувалися ми на старій базі Карпат. Ось лише за останні три місяці з нами не розплатилися, коли закрився клуб.
– Коли під час зимової паузи в клуб зайшли Олексій Боровіков та Володимир Мазяр, то чомусь ЗМІ назвали їх ледве не «командою ліквідаторів». Чи став їхній прихід для вас тригером, що клубу скоро кінець?
– Та ні. Скоріше, навпаки. Боровіков був ще у Вересі за часів Вірта. Я його добре знаю. Можливо, я здивувався його приходу. Він мені сам зателефонував. Сказав, що шукатиме футболістів для посилення. Він більше спостерігав за командою зі сторони. В тренувальний процес не влазив особливо.
– Як вважаєте, чому Богдан Копитко вирішив закрити клуб?
– Не знаю. Це в нього треба спитати, мабуть.
– Коли стало зрозуміло, що клубу не буде?
– Та вже під кінець сезону, коли не залишалося шансів на збереження прописки в УПЛ. Нам керівництво так і сказало, що клубу не буде. Мовляв, дограємо сезон і все.
– Якісь питання пробували ставити?
– Звичайно, пацани багато запитували, але сильно нам ніхто не пояснював. Ну, таке рішення прийняли.
– Хоча б розплатитися обіцяли?
– Нічого також не казали. Просто закрили проєкт. Ми навіть останній матч не дограли. Поїхала молодь. Тим, хто більше грав, та старикам дозволили не їхати. Томи ми на тиждень раніше роз’їхалися у відпустку.
«Єдине, що не вдалося в кар’єрі – зіграти за збірну України. Хоча мене навіть Дем’яненко радив»
– Чи задоволені ви своєю кар’єрою?
– В принципі, так. Я задоволений своєю скромною кар’єрою. Хоча, не сильно феєричною вона була в мене.
Єдине, ще хотілося потрапити до збірної. Це я не реалізував. Був у розширених списках та усе мав отримати цей виклик, але не сталося. Навіть Дем’яненко, пам’ятаю, радив мене та казав у своїх інтерв’ю: «Ось, зверніть увагу. Він може допомогти вам». Ну, не викликали. Значить, не дійшов до того рівня.
