«Якби не Курченко, Мудрик та Лунін могли б грати за Металіст»: екс-наставник Дніпра-1 Кучер про УПЛ та єврокубки
72486 
Центральний захисник Шахтаря та збірної Олександр Кучер за 20 років ігрової кар'єри зібрав одну з найбільших в Україні колекцій нагород – сім перемог у чемпіонаті, шість Кубків та п'ять Суперкубків, Кубок УЄФА. Кучер провів по 120 хвилин у кожному єврокубковому фіналі Шахтаря, проти Вердера у Кубку УЄФА (2:1) та проти Барселони у Суперкубку (0:1). А ось у двох фінальних стадіях Євро 2012 та 2016 захисник зіграв лише 90 хвилин у грі проти Польщі.
Кучер уже у другий свій тренерський сезон боровся із Шахтарем за чемпіонство. Дніпро-1 за підсумками чемпіонату 2022/2023 посів друге місце, але на початку наступного сезону наставника було звільнено з посади. Ми зв'язалися з Олександром Миколайовичем, щоб дізнатися, як це ‒ бути частиною системи Шахтаря, а потім переграти донеччан із тренерської позиції.
Олександр Кучер в ексклюзивному інтерв'ю для сайту «Український футбол» розповів про те:
- Як киянину у складі Шахтаря всю кар'єру змагатися з Динамо
- Як дружити з Красніковим із шістнадцяти років
- Чи готовий Довбик до переходу у топ-клуб
- Як обіграти Барселону та стримувати Ібрагімовича з Мессі
- Чому у Шахтаря не виходило з ван Леувеном і чому команда заграла за Пушича
- Хоче Срна бути спортивним директором чи тренером?
- Чому не здивував прихід і відхід Луческу до Динамо
«Ми з Красніковим багато гравців повернули у футбол»
‒ Олександре, коли ви починали в київських футбольних школах, у вас були надії, що ви гратимете в єврокубках, виграватимете єврокубок, гратимете за збірну?
‒ Звичайно, ні. Я просто любив футбол, грав в нього у дворі. Товариш якось запросив до секції, і мені сподобалося. Тоді я ще не тільки не думав про єврокубки, а й взагалі не знав про їхнє існування.
‒ У дитинстві ви, як усі, хотіли грати нападника, забивати голи?
‒ Ні, мене пробували у півзахисті, у центрі та на флангах, останнім захисником. Мені шукали місце на полі. Воно й дало свої плоди, бо потім розумієш, як і на якій позиції грають.
‒ Читав, що з Євгеном Красніковим, з яким ви працювали разом у Дніпрі-1, ви знайомі дуже давно, з ваших 16-ти років. І він уже тоді казав, що ви гратимете у збірній. Як ви познайомилися?
– Це було у харківському Арсеналі, де я був на перегляді. З того часу ми завжди підтримуємо один одного. Він допомагав мені починати у футболі.
Олександр Кучер і Євген Красніков, фото: СК Дніпро-1
‒ Красніков вважається одним із найкращих в Україні фахівців із формування команд. Як він це робить?
‒ Євген Олексійович не один із найкращих, а, думаю, найкращий у цьому. Я бачив, як він працював спортивним директором у Металісті (2005-2013) та з Мироном Маркевичем збирав команду. Не завжди розумів його роботу, але бачив результати.
Коли ми формували Метал у 2020, я бачив, що він знаходив безкоштовних футболістів. Вова Танчик грав десь у аматорах на КФК, зараз грає у Дніпрі-1. Владислав Нехтій перебував на роздоріжжі після Краматорську. Єгора Демченка, він уже вдома сидів, знайшли у Запоріжжі. Віталік Федорів уже не грав, а сезон 2022/2023 провів в УПЛ. Знаєте, стільки футболістів повернули у футбол, можна сказати. Також із легіонерами. Друге дихання відкрилося, досі грають. Багато де футболістів знаходили.
Красніков дивиться дуже багато футболу, в тому числі ночами, якщо це американські турніри. Дуже гарна пам'ять знає, хто і де грав, на якій позиції. Дуже багато роботи було зроблено. Це велика праця.
«Якби не Курченко, Мудрик та Лунін могли б заграти за Металіст»
‒ Красніков і до шляху молодого Мудрика приклав руку?
‒ Звичайно, Євген Олексійович створював із власником клубу Олександром Ярославським ту академію харківського Металіста, в якій розпочинав Мудрик. Розрахунок був на те, що харківські хлопці гратимуть за Металіст. Але після того, як Курченко став володіти клубом, розвалився Металіст. І вихованці розбіглися.
‒ Тобто, якби Сергій Курченко у 2013 не втрутився б у розвиток клубу, вихованці академії Мудрик та Андрій Лунін могли б розпочати свою кар'єру у Металісті?
‒ Думаю так. Якщо я не помиляюся, Мудрик спочатку перейшов до Дніпра, а потім у Шахтар. Якби все залишилося, як воно було, то Мудрик та Лунін могли б стати гравцями Металіста.
‒ Коли ви грали за Шахтар, в атаці на головних ролях були бразильці. Таким гравцям, як Мудрик чи Георгій Судаков, легше проявити себе в нинішніх умовах?
‒ Звичайно, для української молоді це шанс показати себе, бо менше легіонерів. Клуби відпускають гравців. Раніше до Європи виїжджали одиниці – Шевченко, Ребров, Лужний. Нині у Європі Циганков, Довбик, Мудрик, Миколенко та інші. У них новий досвід та емоції. Це добре для збірної.
‒ Артем Довбик здивував вас своїми успіхами у Жироні?
‒ Я розумів, що йому там буде тяжко спочатку. Артем цілеспрямований хлопець. Він може працювати. Тим більше, він давно хотів поїхати за кордон грати. Якби ще затримали його, потім було б важче. Він розкрився, у нього бажання ще більше. Хоче грати, він має інші емоції там. Стадіони, арени заповнені, люди ходять. Видно, як він окрилюється, біжить. Є міць. Молодець, бажаю йому лише успіхів. Можливо, це не останній його перехід. Наступним незабаром може бути європейський гранд.
Артем Довбик, фото: Getty Images
«Довбик вже готовий до переходу в ще сильніший клуб»
‒ Дедалі більше інформації про те, що до Довбика виявляють інтерес клуби навіть сильніші за Жирону. Потягне?
‒ Дай Боже, щоб у нього все вийшло. Бажаю лише успіхів. Щоб перейшов у нову команду, і в нього все виходило. Вигравав трофеї.
‒ А ось про ваші трофеї. Перемога у Кубку УЄФА у 2009 році була найяскравішим моментом у вашій кар'єрі?
– Звісно, це було для всього українського футболу велике досягнення. Для українського народу. Перший такий трофей, поки що інших не було. Для футболіста будь-яка перемога – це досягнення. Це велика праця.
Коли ми наступний єврокубок виграємо, важко сказати. Хоча у цій Лізі чемпіонів Шахтар переграв 1:0 Барселону, здається, не все так погано. Можливо, незабаром ще щось виграємо.
‒ Ви боролися із Барселоною за Суперкубок УЄФА-2009, програли 0:1. А як можна обіграти Барсу?
‒ Звісно, організацією. У 2009 підбір гравців був особливо сильним – Іньєста, Мессі, Бускетс, Хаві, ЕтоО, Анрі. Гвардіола прищепив їм тікі-таку. Самовіддача, організація були потрібні. У Суперкубку ми лише на 115 хвилині пропустили м’яч.
Але ще раніше, 2008-го, ми двічі грали з Барселоною у групі Ліги чемпіонів. 1:2 вдома та гостьова перемога 3:2. Вони грали потужно, пресингували, накривали, висока лінія оборони.
«У Барселони особливо і моментів не було, Шахтар виграв по праву»
‒ А за рахунок чого Шахтар цього року обіграв Барселону? З боку іспанців була недооцінка суперника?
‒ Не думаю. Шахтар зіграв дуже добре. Організовано, з підстрахуванням. Добре вибігали у контратаку. Кожен гравець розумів своє завдання на полі. Злагоджено. Перемога не була випадковою. Барселона особливо нічого не створила. Це не випадковість, у Барселони і моментів гольових майже не було. Повна заслуга команди, гарна перемога. Вітаю.
‒ Шахтар струснуло те, що в команду посеред сезону прийшов новий тренер ‒ Маріно Пушич?
‒ Звичайно, коли такі зміни відбуваються, завжди трапляється емоційний струс. Він дуже добре вплинув на гравців. Видно було, що хочуть показати себе тренеру, довести свій рівень. Це великий плюс.
– Ви добре знаєте Шахтар зсередини. І, напевно, бачили роботу ван Леувена, коли він був в академії клубу. Як думаєте, що йому не вдалося з першою командою? Чи важливо було те, що у юнацькому та дорослому футболі потрібні різні підходи?
‒ Не знаю, я не в тій кухні зараз. Можливо, не знайшов спільної мови з гравцями. Може, інші нюанси. Можливо, важливим є й те, що в академії молоді гравці, а в першій команді дорослі. Хоча і в академії, і в основі, можуть бути гравці майже одного віку. Можливо, порозуміння не було із гравцями.
‒ Георгій Судаков ‒ уже готовий гравець для топ-чемпіонату?
‒ Потрапить у топ-чемпіонат ‒ тоді дізнаємось. Виглядає добре: прогресує, росте. Буде шанс, треба продавати. Але у Шахтарі всі максималісти ‒ гравці потрібні і для виходу до Ліги чемпіонів, і для гри у ній.
Георгій Судаков, фото: ФК Шахтар Донецьк
«Срна зіграв один матч і виграв 3:0, у нього великі повноваження у клубі»
‒ Спортивний директор Даріо Срна може і тренера підмінити при нагоді. Наскільки це важливо для клубу?
– З його досвідом ‒ може. Стільки років віддав Шахтарю як гравець, був капітаном. Даріо – мій давній друг і товариш, часто спілкуємося, бажаю лише успіхів.
‒ Срна хоче бути тренером, чи йому подобається робота спортивного директора?
‒ Про це я в нього не запитував. Він має велику посаду в клубі та повноваження. Команда з ним перемагає у чемпіонатах, гадаю, він справляється. Підмінив тренера на одну гру у чемпіонаті ‒ і виграв 3:0 у ЛНЗ. Все, що Даріо робив, було видно. Результат є, від цього можна відштовхнутись.
‒ Для вас, як для киянина, були дуже принципові ігри з Динамо?
‒ Звичайно, але справа не в тому, що я киянин. Я грав за Шахтар, у нас було дербі. Ніхто не хотів поступатися. Я повністю віддавався Шахтареві, любив цю команду. Стільки років провів у клубі, досі переживаю. Найкращі матчі провів за Шахтар. У мене дружина із Луганська. Якщо розрізати моє серце, то воно буде чорно-помаранчевим. Не було б війни, жив би у Донецьку.
‒ У 2012 році ви забили два м'ячі Динамо в матчі, який Шахтар переміг 3:1. Ті голи були для вас особливими?
‒ Звісно, зробити дубль у ворота Динамо захиснику ‒ для мене це була радість. Один гол – вже подія, а два, ще й принциповому супернику… Це було важливо.
‒ Дивився на YouTube добірку всіх ваших голів за Шахтар в УПЛ. Багато типових голів центрального захисника – головою після навісу. Але були голи на добиванні після відскоків від воротаря, після прострілів. Чи відчували в собі якості нападника?
‒ Проста логіка: йде удар, треба йти на воротаря. Захисник завжди біжить страхувати воротаря. А якщо ти біля чужих воріт, робиш те саме, тільки намагаєшся першим добити.
‒ Грати проти Динамо, забивати їм, допомагало те, що ви у збірній із ними тренувалися та грали?
‒ Ні, це не давало переваги. Вони також добре нас знали. Так, краще їх знаєш, розумієш, як діятиме в моменті, але й вони тебе краще знають. Ми в однаковій ситуації.
«Як Ракицький зіграв із Барселоною? Він міг би посилити збірну!»
‒ Центральних захисників часто сприймають як зв'язку, як пару. А з ким вам найкомфортніше було грати в Шахтарі?
‒ З Ярославом Ракицьким. Із Дімою Чигринським дуже приємно було грати.
Ярік прийшов із академії. Я розумів його, підказував, формувалася зв'язка. Він завжди робив те, що я його просив. Ракицький уміє слухати, це розумний футболіст, добре читає гру. Хороша передача, гарний удар, якісний гравець.
– Ракицький міг би зараз посилити збірну?
‒ Я думаю, так. Ну, слухайте, як він зіграв із Барселоною! Аплодувати можна йому! Ракицький, коли повернувся в Шахтар, взимку 2023-го, дуже допоміг команді з чемпіонством.
‒ У вас були матчі проти Реброва, коли він був гравцем Динамо?
‒ Так. Як гравець ‒ дуже складний: різкий, інтелігентний, розумний. Дуже швидко приймав рішення. Завершення та гольовий момент може зробити з нічого. Хороший був гравець, а зараз – тренер.
Сергій Ребров, фото: УАФ
‒ Шевченко та Ребров зробили нашу збірну іншою, більш атакуючою, комбінаційною?
‒ Важко сказати, бо між ними ще один фахівець працював, Петраков. Кожен тренер робить, творить команду по-своєму. Хоча схожість у стилі є.
‒ Ви, як гравець, двічі були заявлені на фінальну частину Євро ‒ 2012 та 2016. Зіграли не так багато, тільки повний матч проти поляків (0:1). Було важко дивитися великий турнір із лави?
‒ Ну так, звісно, хотілося грати. Особливо, коли ігри 2012 року в Україні проходили. Грати на «Донбас-Арені» і не вийти, це, звичайно, було неприємно. Зіграв лише останню гру, коли вже нічого не вирішувалося. Полякам також програли. Хотіли, звісно, виграти.
– Є думка, що під час фінальної стадії 2016 року у команді не було одного центру управління. Вже багато хто знав, що наступним тренером буде Шевченко, і це вносило розбаланс. Чи так це?
‒ Ми розуміли, що Шевченко поїхав із нами. Що, можливо, він буде тренером. Але дисбалансу ніякого не було. Не бачу зв'язку. Усі хотіли вигравати. Він набирався досвіду, придивлявся, знайомився. Щоб не з чистого аркуша приймати збірну. Він уже знав кожного гравця.
‒ У мене склалося враження, що збірна 2016 року добре стартувала. Дуже якісна перша гра з чемпіонами світу збірної Німеччини (0:2), на жаль, не принесла очок. Але все зламав наступний матч: нелогічна поразка 0:2 від Північної Ірландії. А як ви вважаєте?
‒ Так само, звичайно. Усі гадали, що північних ірландців ми легко пройдемо. І преса писала, що все вирішено, що буде перемога. Хоча все сталося інакше. Але до гри махати руками та називати переможця не варто, це футбол.
Хто знав, що Барселона програє Шахтарю? Ви могли до гри сказати?
– Я – ні.
‒ Ну і я вважаю, що до жодної гри не можна поставитися розслаблено. Завжди потрібно бути готовим, сконцентрованим, шанувати суперника. Інакше вас покарають.
«Зінченко ‒ повний професіонал, футбольний інтелект на високому рівні»
‒ 19-річний Олександр Зінченко був у тій збірній на Євро. Багато хто говорив, що він ще не дотягував до рівня головної команди. А як ви вважаєте?
– Ми багато працювали із Зінченком, готувалися. Повний професіонал, майстер своєї справи, класний гравець. Ні, йому не було рано, він вже міг грати. Має футбольний інтелект на високому рівні.
‒ Знову повернемося до Барселони. І у Суперкубку та в матчі проти збірної Швеції вам доводилося грати проти Златана Ібрагімовича. Найскладніший ваш суперник на міжнародному рівні?
‒ Так, Ібрагімович супер-гравець, завжди мені подобався. Складний суперник. Дуже технічний за його габаритів. Розумний, може і віддати передачу, і корпусом прикрити і головою пробити. У нього є все. Один із найсильніших. У якому б чемпіонаті не грав, ставав найкращим бомбардиром. Крім останніх сезонів.
Златан Ібрагімович, фото: Getty Images
‒ Як протистояти такому?
‒ Теж треба думати, мислити на полі. При його габаритах підходити близько до нього не можна, треба брати зазор, інакше і м'яча не побачиш.
‒ Проти Мессі зазвичай грав хтось із лівих захисників. Але Мессі часто зміщувався і до центру. Як йому протистояти?
‒ Мессі ‒ він креативний, завжди може змінити своє розташування. Дуже часто нестандартні рішення, хороший удар, відмінна передача, добре бачить куди віддавати, розуміє партнерів, і, звичайно, партнери ‒ його. Це, звісно, найкращий футболіст. Його «Золоті м'ячі» заслужені.
«У своєму першому матчі у Лізі чемпіонів не дав забити Тотті»
‒ У вас були матчі, в яких, що називається, ви з'їли нападника міжнародного рівня, не дали йому грати?
‒ Коли я тільки-но починав у Шахтарі, моя перша гра в Лізі чемпіонів ‒ проти Роми, проти Тотті. То справді був дуже емоційний момент. Ми виграли 1:0, Рома не забила, вже добре. Тотті закрили.
‒ Ви, як правило, грали раціонально і без надміру емоцій. Але що було у 2013 році у стиках проти Франції? У першому матчі (2:0) ви отримали два попередження у компенсований час на 91 та 95 хвилинах, гравця французів вилучили за бійку з вами. Як там сталося?
‒ Рахунок був 2:0, я спровокував їхнього захисника Косельні. Мені ‒ жовту, йому ‒ червону. Ще за пару хвилин ми подаємо штрафний, всі побігли забивати третій, ейфорія. А вийшла контратака, Рібері на швидкості прокидає м'яч, треба було його ловити. Я усвідомлено йшов на фол, їхати на гру у відповідь з 2:1 було б набагато складніше, ніж з 2:0. Один гол пропусти ‒ і все закінчувалося. Цілеспрямована дія щоб зберегти результат.
На жаль, все це не допомогло, Франція забила три голи. І ми нікуди не поїхали. Поїхали додому :-)
‒ Франція перед грою у відповідь замінила половину складу. Довша лавка зіграла за команду?
‒ Лавка чи не лавка… Програли, вже немає сенсу на щось списувати. Потрібно віддавати все та перемагати. У нас такий запас був ‒ 2:0. Дуже швидко пропустили. Суперник окрилився. Важко було зупинити.
‒ Михайло Фоменко прийшов посеред відбіркового циклу до чемпіонату світу 2014 року й зумів вивести команду у стики. До його приходу збірна вже мала 0:0 із Молдовою та домашню поразку 0:1 від Чорногорії. Що Михайло Іванович змінив у команді?
– Більш агресивно почали грати, побігли. Вибігали добре [з оборони в атаку]. Дисципліна. Але нічого принципово нового не було.
‒ У складі Шахтаря ви сім разів вигравали чемпіонат України. Яка перемога була найскладнішою?
‒ Всі. Усі були складні. Легких перемог ніколи не буде. Це важка праця. Кожне чемпіонство було тяжким. Після кожного золота – всі видихнули, але лише на кілька днів. Потім усе починається наново. Знову потрібно знаходити емоції та сили. Виграли чемпіонство, треба підтвердити. Це ще важче, правильно? Тепер тебе всі хочуть перемогти. Потрібно давати бій.
‒ У вашому останньому сезоні у Шахтарі 2016/2017 ви відіграли в УПЛ 22 матчі. Це більше, ніж у всіх інших сезонах. Йшли, ще будучи гравцем основного складу?
– Бачите, це життя. Хочу тільки подякувати Шахтареві за той час, коли я був у ньому. І президентові Рінату Ахметову. Він багато мені дав. Я виріс разом із Шахтарем. Я розвивався і прагнув вигравати все, і в Європі також. Всім дякую за ці одинадцять років. Мої найкращі футбольні роки пройшли у Шахтарі.
«Це футбол, Фігу переходив із Барселони до Реалу, Луческу прийшов у Динамо»
‒ У 2017 ви перейшли до турецького Кайсеріспору. Вам у цьому допомагав Мірча Луческу?
– Там працював румунський наставник. Я запитав у Мірчі, що то за тренер. Луческу сказав, що я можу спокійно їхати до нього та грати. Я з його слів і поїхав.
‒ Коли ви дізналися, що у 2020 році Луческу очолить Динамо, з яким багато років змагався на футбольному полі та за його межами, про що подумали?
‒ Людину покликали на роботу, вона була вдома. Чого йому не йти? Після Шахтаря в нього вже були команди. Правильно це чи не правильно? Кожен сприймає по-різному. Фігу переходив безпосередньо до Реалу з Барселони. Не так багато пропозицій від клубів, які виборюють Лігу чемпіонів, може прийти фахівцеві його віку.
‒ Чому він пішов зараз, уже нічого не може дати Динамо?
‒ Важко сказати, міг чи не міг. Травмувався Ярмоленко. Багато молодих гравців. Непотрібна червона Ваната у грі з Колосом (1:1), все це наклалося. Це футбол, якщо немає результату, хто винен? Тренер відповідає за результат та гру. Перемагає команда, програє тренер.
Мірча Луческу, фото: ФК Динамо Київ
– Ви забивали Олександру Шовковському?
‒ Тільки на тренуваннях :-) Чудовий гравець. Бажаю йому успіху, щоб усе виходило в Динамо, тепер як у тренера, щоб інтрига поверталася до чемпіонату.
‒ Динамо за нього заграло по-іншому?
– Більше на емоціях. Хлопці хочуть проявити себе, показати новому тренеру. Може, він щось нове вносить, поки що важко сказати.
‒ Ви, коли грали в Туреччині за Кайсеріспор, виходили на поле того стадіону в Стамбулі, де вигравали Кубок УЄФА?
‒ Звичайно, грали там із Фенербахче. Приємно було повернутись на цю арену. І Фенербахче обігравати.
‒ Чемпіонат Туреччини цікавий?
‒ Звісно, непоганий рівень. Кожна команда може обіграти лідерів. Дуже емоційна підтримка фанів, вони люблять футбол. На виїзді тяжко грати. Просто не було ніколи, там не дарують очки.
«Йшов грати в Метал і вже планував, що буду тренером»
– Коли ви завершували ігрову кар'єру, ви вже думали, що хочете стати тренером?
‒ Так, я розумів, що хочу бути тренером. Навчався потроху, починав.
‒ Хто запам'ятався із наших викладачів на тренерських курсах?
– Там кожна лекція по-своєму цінна. Байрачний, Грозний, Головко, тренери, які приходили – Рябоконь, Кучук, Лазоренко. Великий перелік. У кожного є чому повчитися.
‒ Ви, коли йшли у Метал у 2020 грати, вже планували далі працювати у команді тренером?
‒ Так, ми говорили про це Євгеном Красніковим.
Євген Красніков і Олександр Кучер, фото: ФК Металіст
‒ Якийсь час були граючим тренером?
– Ні, коли я був тренером, уже на поле не виходив. Можливо, бував у заявці, якщо гравців не вистачало. Команду збирали за місяць. Потім мене остаточно відзаявили.
‒ Чи було складно зі вчорашніми партнерами на полі спілкуватися вже як тренер?
‒ Ні, мене відразу почали називати Миколайович. Спілкування за полем взагалі залишилося тим самим. Це не проблема.
– У неповному сезоні 2021/2022 ви виграли Першу лігу. Чи вважаєте це своїм тренерським успіхом?
‒ У нас було 10-11 очок відриву. Залишалося близько 10 ігор. Всі шанси зайняти перше місце у нас, звичайно ж, були.
«У першому колі сезону 2022/2023 Дніпро-1 багато хто недооцінював, потім почали до нас готуватися»
– У наступному сезоні 2022/2023 ви прийняли вже до команди УПЛ – Дніпро-1. Чому ваша команда у першому колі виглядала впевненіше, ніж у весняній частині чемпіонату?
‒ Можливо, нас на початку недооцінювали, ніхто не очікував, що ми зможемо так зіграти. Потім почали готуватись. Можливо, трохи фарт відвернувся. Багато було дивних помилок, зокрема у воротах. І у ключових матчах. Бракувало надійності позаду, це позбавляло впевненості гравців. Пропустили чимало зайвих голів. Впевненість зникла, команда нервувала.
‒ Для вас було важливо, що ви конкуруєте за чемпіонство із Шахтарем?
‒ Це життя: сьогодні ти працюєш в одній команді, завтра ‒ в іншій. Хотіли досягти результату, що змогли, зробили за той час, що в нас був. Влітку 2022 року ми за місяць зібрали команду. У Дніпрі-1 було лише десять гравців. Ми з Металіста взяли футболістів і за місяць зробили команду.
‒ Спілкувався нещодавно з вашими колегами, Володимиром Мазяром та Олександром Ковпаком. Кожен із них говорив, що тренером стають після того, як у нього трапляється перше звільнення. На собі відчули це?
‒ Знаю, що так кажуть. На собі не відчуваю. І що, я зараз став непрацюючим тренером, тільки на домашньому варіанті? :-) Аналізую зараз вже по-іншому, переварюю ті й ті моменти. Але ти вже не тренер. Удома сидиш. Спостерігаєш.
Олександр Кучер, фото: СК Дніпро-1
«Ми за місяць сформували Дніпро-1, який боровся за чемпіонство та вийшов у кваліфікацію Ліги чемпіонів»
‒ Приходять думки, що якби повернути час назад, то щось зробили б інакше?
‒ Ні, я не шкодую ні про що. Те, що зроблено, вже зроблено. Потрібно дивитися вперед. Щось покращуватиму вже на новому місці.
‒ То був потужний досвід, боротися за чемпіонство?
‒ Звичайно, дуже корисний досвід: здобули вихід у єврокубки за підсумками. Боролися до останнього за чемпіонство. Багато виконаної роботи. Нам дали місяць на формування команди, ми дійшли до можливості грати в Лізі чемпіонів. Чогось ми досягли, правда? А іншим дають три роки на команду. Тут треба й самому оцінювати свою роботу.
‒ У вас уже були пропозиції щодо роботи?
‒ Так, одна буквально одразу. Відмовив. Іншу я теж проаналізував і вирішив залишитися вдома. Але зараз я вже готовий, відкритий для пропозицій.
‒ Йдеться про вітчизняні клуби?
‒ Були варіанти за кордоном – Греція, Грузія. Звісно, вітчизняні варіанти також розглядаються.
‒ Вам потрібен був час відпочити, проаналізувати минулий досвід?
‒ Звісно, хотілося побути з родиною. Я у футбол грав стільки років, удома не був. Потім одразу тренером. Хоч дітей побачив, як вони ростуть :-) Трохи поринув у сім'ю. Був час на тренування з'їздити, турніри подивитися.
‒ Якщо в зимову паузу отримаєте пропозиції, вже розглядатимете?
‒ Звичайно. Потрібно йти працювати.
Олександр Кучер, фото: СК Дніпро-1
‒ Деякі тренери на паузі взагалі не дивляться футбол, щоб відволіктися повністю. А ви?
‒ УПЛ дивлюся, звісно. Намагаюся всі матчі, чи майже всі. Дуже цікавий цей сезон, велика група лідерів. Є інтрига. Навесні гадаю, буде ще цікавіше. Залежить від того, як пройдуть збори, у кого яка буде комплектація. Команди за зимову паузу можуть сильно змінюватись.
‒ Хто вас вразив?
‒ Полісся здорово посилило УПЛ із Першої ліги. Добре працює Калитвинцев. Команда грає із бажанням, хочуть перемагати. Зрозуміло було, що група команд боротиметься за лідируючі місця – Дніпро-1, Шахтар, Динамо, Кривбас.
Усі знають, як Вернидуб працює. Перші півроку минулого сезону практично нічого не виходило. Дали час, президент дав попрацювати, донести гравцям свою філософію. І за півтора року команда має вже інший вигляд. Перемагають, що їх уже всі бояться.
Коли є довіра, то це інша справа порівняно з такими випадками, коли покликали, а потім одразу в спину кидають ножі. Сенс призначати тоді було? Просто футболістів набрати чи як?
‒ Більшість фахівців кажуть, що некоректно коментувати гру команди за нового тренера, але я спитаю все-таки. Як вам Дніпро-1 зараз за Максимова?
– Команда грає добре. Молодці, перемагають. Потенціал є. Ви думаєте, у команді щось сильно змінилося?
‒ Не впевнений.
‒ Краще у Максимова спитайте, що він змінив. Я все бачу, все дивлюся, але не говоритиму.
Юрій Максимов, фото: СК Дніпро-1
‒ У вас залишився осад після роботи у Дніпрі-1?
‒ А що мені на них ображатись. Я спочатку йшов, просився на рік. Вони питали, а що, як на два? Звичайна професійна історія. Щось не подобається, дякую, до побачення.
«Гліба Платова я жодного разу в клубі не бачив, можливо, він з дублем працював»
‒ Була думка, що Довбик та Пихальонок ‒ взаємозалежні футболісти. Здається, обидва це вже спростували. Як ви вважаєте, збірна могла б краще використати Олександра, його унікальні передачі?
‒ У збірній великий підбір півзахисників. Сашка викликають ‒ значить, розраховують. Тренер бачить, хто у якій формі та на основі цього визначає склад.
У Дніпрі-1 ще є гравці, які могли б зацікавити збірну.
‒ Наприклад?
‒ Сарапій той самий. Забив нещодавно Шахтарю, а в минулому сезоні – Динамо. Ми його запросили із Запоріжжя.
‒ Це той, про якого в інтернеті фани писали: «Дожили, беремо гравців із нижчих ліг»?
‒ Він самий.
Також Гуцуляк, Бабенко теж зараз у чудовій формі. Рубчинський викликається у молодіжку. Є гравці, на яких збірній варто звертати увагу. На офіційні матчі, зрозуміло, зараз ніхто ставити одразу не буде. Тоді викликати на товариські.
‒ Є думка, що для Дніпра-1 велике значення мала команда аналітиків від PASS та спортивний директор Гліб Платов. Чи так це?
– Я його не бачив жодного разу. Можливо, у дублі вони керували. А у першій команді я Платова не бачив. Може, зараз? Хоча, якщо не помиляюся, його у Дніпрі вже немає. Платова, чесно, жодного разу не бачив.
Гліб Платов, фото: СК Дніпро-1
‒ Багато хто вважав, що клуб надто довіряв 19-літньому голкіперу Якову Кінарейкіну. Воротар без досвіду одразу став основним у такому складному сезоні 2023/2024. Чи не зарано?
– А чого не довіряти? Він уже рік тоді провів з нами. Готувався із першою командою. Він має всі дані, він може стояти. Звичайно ж, будуть помилки. А коли його ставити? Він зараз молодий, сидить, а завтра він уже старий. Потрібно давати шанс. Якщо ви бажаєте, щоб у нас з'являлися футболісти, потрібно молодим давати шанс.
‒ Ви розглядаєте свою нову роботу у зв'язці з Євгеном Красніковим?
‒ Це треба з Євгеном Олексійовичем говорити. Ми співпрацювали, я, звичайно ж, не проти, якщо десь працюватимемо і далі. Мені комфортно з такою людиною. Він ‒ професіонал найвищого рівня. Найкращий в Україні, а, може, й не лише в Україні. Будемо розмовляти, можливо, знову попрацюємо разом.
