«З одноклубниками знайомий із школи»: найкращий футболіст місяця в аматорському футболі Мальський з ФК Куликів

Переглядів 7644
Артур Валерко
Артур Валерко
10 голосів
«З одноклубниками знайомий із школи»: найкращий футболіст місяця в аматорському футболі Мальський з ФК Куликів
Фото: aafu.org.ua
«УФ» продовжує визначати найкращих у всіх лігах: у чемпіонаті України серед аматорів за період вересня 2022 року це півзахисник ФК Куликів Руслан Мальський.

Існує стереотип, що аматорський чемпіонат – це «клуб, кому за 30»: і справді, в командах під завдання дограють відомі імена, які після футболу вищих досягнень допомагають любительським клубам збирати колекцію медальок і кубків, натомість продовжуючи своє спортивне довголіття та сімейний бюджет.

Але в сучасному вітчизняному аматорському футболі є команди, які щось більше за тимчасові, поточні результати. Наприклад, ФК Куликів із Львівської області – середній вік команди 19,2 роки (наймолодша в сезоні 2022/23), більшість гравців – закінчували одну ДЮСШ і навіть навчалися в одному класі, і при цьому в жовтні підопічні Андрія Хоптового набрали шість очок і суттєво вирівнялися в турнірній таблиці складної західної групи. 

А серед куликівської молоді виділяється 18-річний центральний півзахисник Руслан Мальський – у п’яти матчах жовтня місяця він відзначився в змаганнях ААФУ шістьма результативними діями! Це не проминуло повз увагу журі, яке визначає Гравця місяця в аматорських змаганнях України. Тож сайт «Український футбол» записав інтерв’ю з результативним молодим гравцем, який був найкращим у турнірах під егідою ААФУ в жовтні 2022 року.

«Практично весь наш клас переїхав із Тернопільщини на Львівщину»

‒ Руслане, говоримо з вами після двох перемог ФК Куликів, коли ваша команда вийшла на п’яте місце й впритул підібралася до зони, з якої можна пробитися в фінальний плей-офф. А ще в вересні куликівці були серед аутсайдерів і йшли без перемог. Звідки така метаморфоза?

‒ Та насправді ми в нашому колективі вірили в ФК Куликів. Треба був час, щоб призвичаїтися для нового для нас змагального рівня, та й травмованих, на жаль, вистачало. Коли трішки освоїлися, почали грати в притаманний нам футбол і досягати результату.

‒ Ваш клуб – дебютант чемпіонату України серед аматорів. І як вам рівень?

‒ Рівень – хороший. Ми й раніше стежили за цими змаганнями, тут грали найсильніші команди Львівщини та Тернопільщини, звідки я родом. І з того, що вдалося побачити в нинішньому сезоні, чемпіонат України виправдовує свій статус. Кожен матч – це складне протистояння для нас, ну, а Агрон, Колос і Скала 1911 – це суперники, в матчах з якими можна багато чому навчитися. 

‒ При цьому ФК Куликів минулого сезону брав участь у Кубку України серед аматорів, але вас тоді ще не було…

‒ Дійсно, тоді ще був інший тренерський штаб, а також такі майстерні досвідчені гравці, як Андрій Дева, Степан Гірський, Ростислав Михальчук, Мирослав Гусак, Назар Цюпка. Багато хто з них і зараз виступає за провідні клуби Львівщини, звісно, кожен матч проти них – важкий, адже будь-який гравець хоче гарно зіграти проти своєї колишньої команди. 

Ми ж прийшли вже після тих матчів. Фактично з попередніми гравцями не перетиналися й про їхні минулі виступи знаємо зі сторони. Тільки досвідчений воротар Жезло залишився з минулого сезону. 

‒ В одній із помітних команд Львівщини опинилася ціла плеяда гравців із Тернопільщини. Як таке стало можливим?

‒ Річ у тім, що більшість нашої команди – випускники однієї ДЮСШ. Ми разом із третього класу. Нас усіх у Копичинцях зібрав Михайло Зеновійович Хоптовий, ми займалися в ДЮСШ під його керівництвом і грали за нашу місцеву команду (за винятком одного сезону, коли ДЮСШ Копичинці не мали своєї команди в ДЮФЛ України, тож ми деякий час пограли за чортківський Кристал). 

Нашу Копичинську ДЮСШ підтримував хороший спонсор – Володимир Іванович Тимчишин. Коли ж настав випускний клас, наші тренери отримали пропозицію продовжити нас розвивати в ФК Куликів. Мирон Михайлович Остапчак створив хороший колектив і надав нам можливість прогресувати на такому рівні, як Львівська Прем’єр-ліга та чемпіонат України серед аматорських команд. Звісно, для нас це великий шанс – і, хіба що, за винятком двох гравців, усі інші перейшли в ФК Куликів.

‒ Де футбол сильніший – на Тернопільщині чи на Львівщині?

‒ На Львівщині. Тут у кожної команди є свої спонсори, в кожному клубі є місцеві зірки – гравці, які виступали на високому рівні й відомі не лише в області, а в усій Україні. Ми вже на собі відчули, що змагання у львівському чемпіонаті дуже складні.

«Із земляком Пердутою цього року грали на одному полі»

‒ Гаразд, а як почався ваш особистий шлях у футболі?

‒ У мене в сім’ї всі грають у футбол. Тато, – як і я, – центральний півзахисник. Один брат – лівий півзахисник, інший – центральний нападник. Звісно, я теж з дитинства люблю футбол і завжди мріяв грати. Тож ще в ранніх класах пішов на заняття. Мій перший тренер – Олег Іванович Фриз, зараз граємо з його сином за ФК Куликів. Родом я із Теребовлянського району, але вже десь із третього класу почав займатися в ДЮСШ Копичинців. Радий, що так вийшло, тому що зміг пробитися в організований футбол. Багато з моїх земляків цього заслуговує, але не всім, на жаль, це вдається. 

‒ Хто із відомих футболістів є вашим земляком?

‒ Один із провідних захисників Ворскли – Ігор Пердута. До речі, коли почалася війна, він підтримував у нас форму, тож пощастило й пограти з ним на одному полі, ми знайомі. 

‒ Могли б зараз грати за теребовлянську Ниву, яка, до речі, виступала в аматорських змаганнях…

‒ Так-так, стежу за ними, звісно. Хороша команда, маю там знайомих. Ну, так вийшло в мене, що потрапив на Львівщину. Радий, що є такий гарний шанс для молодих у ФК Куликів.

‒ А які завдання у вашої команди в цьому чемпіонаті?

‒ Хочемо вийти в плей-офф, отже, зайняти зараз, на першому етапі, місце в четвірці найкращих. 

‒ При цьому в чемпіонаті Львівщини ФК Куликів не бореться за чемпіонство. Чи нема тут протиріччя?

‒ Та ні, чому? У кожного клубу – свої завдання. Раніше такі сильні клуби, як Юність, Фенікс, Соснівка грали в ААФУ. Зараз ФК Куликів дає шанс своїм молодим гравцям. Головне, щоб ми ці уроки засвоювали, адже ми нікому не програли з розгромним рахунком, ніде не «засипалися». Команда старається гідно виглядати на фоні суперників, у яких є колишні гравці Карпат, Руху, Львова, Вереса, Волині, збірної.

«Рівняюся на Зінченка та Шапаренка»

‒ У вас три голи та чотири асисти в цьому сезоні. Причому, шість із семи результативних дій в ААФУ ви здійснили вже в жовтні. Що приємніше для вас: забивати чи асистувати?

‒ І те, і те – щоб тільки на користь команді. У нас хороша середня лінія, є гравці, з якими можна зіграти в пас чи підтримати їхню атаку. Коли ж у команди йде гра, відчуваєш радість, що береш у цьому всьому участь.

‒ Хто ваш зразок для наслідування в футболі?

‒ Зінченко, Шапаренко – якщо брати моє амплуа.

‒ Тобто, хочете дорости до збірної…

‒ …і до Динамо. Насправді, мені треба багато працювати над собою, далеко в футболі я не заглядаю. В нашої команди є свої досить серйозні завдання, от за підсумками сезону й зробимо висновки щодо своєї роботи. 

‒ Якби хтось захотів подивитися, як грає Руслан Мальський, який момент сезону порадили б?

‒ Ну ось, приміром, матч у Княгининку, де ми обіграли Луцьксантехмонтаж №536. Там є моя гольова передача на одноклубника Івана Жумігу. Я там віддав йому пас вздовж флангу, а далі Ваня дуже здорово на чужій половині поля розібрався. Це свіжі спогади, минулий тур. Перемога 3:1 в гостях дуже важлива для нас, ми наздогнали ЛСТМ і обійшли їх у таблиці.