Артем ФЕДЕЦЬКИЙ: «Часи, коли можна було ділити суперників на сильних і слабких, відходять у забуття»
186 
Разом із цим, по завершенні будь-якого поєдинку Федецький, розуміючи про в’язкість творчого ланцюжка з пресою, завжди готовий поділитися своїми враженнями про те, що й як пережив на ігровому майданчику.
— Артеме, матч видався важким?
— Навіть надто важким був цей поєдинок. Якби забили другий м’яч — грали б у своє задоволення. Згодом прийшов би і третій… Але це — футбол, у якому ціна помилки дорого обходиться. Наприкінці гри примусили тренерський штаб понервувати. До того ж, самі нервували, через що помилялися і не все ладналося. Та ми зробили все, що змогли, аби досягти перемоги. Велика подяка вболівальникам за підтримку, без якої нам було б ще важче.
— Разом із цим, саме вболівальники можуть піднести команді неприємність…
— Я цього не розумію, чому серед фанатів є люди, які не цінують того, що Львів — єдине в Україні місто, де гравців національної команди готові носити на руках. Ми, футболісти, розуміємо, якими жорсткими можуть бути санкції до команди і «Арени Львів». До речі, саме у Львові уже опеклися з якимись забороненими банерами. Фанатські угрупування повинні підтримувати команду, але й контролювати свої дії. Співи і заклики, це — чудово. Коли лунали слова «Слава Україні!» мені особисто хотілося усе це повторювати. По шкірі «бігали мурахи», але була відповідальність за результат гри. Фаєри — це гарно, але на футболі це зайве видовище. До того ж, заборонене.
— Зарядженість на атаку з пер-
ших хвилин проявилася у діях футбо-
лістів…
— Це футбольна прерогатива. Ті часи, коли можна було ділити суперників на сильних і слабких, відходять у забуття. Ось Люксембург теж справляє чимало проблем. Зараз усі команди знають, що таке футбол, а гравці — де його результат. Опустивши руки, уже ніхто не грає. Так, українців побоюються, але ніхто перед нами не здається. Те, що ми показали у відборі до ЧС-2014, змушує наших суперників з нами рахуватися. Тому вони й борються і нас змушують.
— Тим не менше, шалик від прихильників «Карпат» ви забрали…
— Аякже. Для мене «Карпати» не порожнє місце. А шалик поповнить мій домашній музей пам’яток. Червоно-чорні, як і блакитно-жовті сувеніри займають у моїй колекції вагоме місце. Адже я люблю свою державу і заради її добра готовий на все.
— Як вам атмосфера на «Арені Львів»?
— Це просто бомба! Хоча волію зараз таких слів не вживати. Так, як вболівають за нас у Львові, не вболівають більше ніде. Незабутні для мене і автофанівські поїздки на матчі з часів, коли виступав за «Карпати». Це надзвичайно. Тільки час навчитися елементарній культурі. Для кожного з нас виступ у Львові — особливе переживання. Це не порожні слова.
— Артеме, попри розлуку з «Карпатами», зберігаєте чудові спогади про цю команду…
— Хороший був період моєї кар’єри. Із вболівальниками і командою в цілому зберіг теплі стосунки. Із багатьма, як бачите, продовжую спілкуватися. Єдине непорозуміння виникло на лінії керівництва клубу. Але зараз не варто цю тему ворушити. Дякую Львову!
Олександр ПАУК.