Український футбол
Євген ПАСТ: «Хотів залишитися в «Чорноморці», проте було очевидно, що на мене не розраховують»
Воротар «Зірки» розповів «УФ» про сумне прощання з Одесою, безрезультатні літні спроби працевлаштуватися та рівень першого дивізіону після виступів у Лізі Європи

Хутко, спустошення, острах

— Євгене, як опинилися в таборі лідера першої ліги?

— Почнемо з того, що наприкінці травня закінчився мій контракт із «Чорноморцем». Отож наступні два-три місяці займався пошуком роботи. Принагідно зв’язувався з агентами. Один із них запропонував варіант із «Зіркою». Сказав: «За два дні потрібно приїхати в Кіровоград». Я хутко зібрав речі та приєднався до команди. Після трьох днів перебування мені запропонували контракт.

— Чим переймалися ще влітку, крім клопотів із працевлаштування?

— Тренувався з дублем «Чорноморця». Окрім того, грав за одну команду на чемпіонат міста. Це допомагало тримати себе в тонусі. Завдячуючи керівникам, займався з дублерами. Старався працювати за одним графіком. Правда, коли в них були матчі, в мене була індивідуальна програма.

— Узагалі не було можливості залишитися з «моряками»?

— Зізнаюся, хотів залишитися в «Чорноморці», проте було очевидно, що на мене не розраховують. Зокрема, добігли кінця договори в Діденка, Кутаса та Васіна. Нам дали зрозуміти, що клуб не бажає продовжувати співпрацю. Отож спокійно допрацювали до завершення угоди, а потім зайнялися пошуком команд. Кожний пішов своїм шляхом.

— Що має відчувати одесит, який все життя грав лише за «Чорноморець», а рідний клуб не бачить його у своїх лавах?

— Так, спершу було спустошення. Та життя на цьому не завершилося. Відтак після 31 травня активно зайнявся пошуком нового клубу. Часу засмучуватися не було. Розумів, що «Чорноморець» — не останній ФК у моїй кар’єрі. Намагався не опускати руки й з позитивом дивитися вперед. Як бачите, знайшов «Зірку» — вважаю гідний варіант.

— Хіба не було інших запрошень?

— Були лише розмови, до конкретики справа не доходила. Говорили, що й закордон можна поїхати, приміром, у Казахстан, і в нашій прем’єр-лізі влаштуватися. Та це лише на словах. Лише варіант із «Зіркою» був чіткий. Сказали, щоби приїхав, я й приїхав.

— Чи не думали, що краще виступати деінде, зважаючи на вітчизняне фінансове становище?

— Якщо чесно, був не проти й хотів спробувати сили за кордоном. Більше того, спочатку розглядав саме таку можливість. Але склалася така ситуація, що конкретно мене ніхто не кликав.

— До речі, з вами «Чорноморець» повністю розрахувався?

— Переді мною якраз два тижні тому почали розраховуватися частинами. Пообіцяли: щомісяця надходитиме певна сума.

— Нерухомість не пропонували?

— Нерухомість давали ще взимку. Більшість хлопців погодилася. Документи дали всім на руки, все солідно. Та наразі в моєму випадку інша ситуація: до 31 травня мені заборгували дві зарплати, котрі тепер почали повертати. Мені зателефонували з клубу, сказали, що борги ліквідують.

— Коли їхали в Кіровоград, розуміли, що невдовзі підпишете контракт?

— Мені сказали поїхати на два-три дні, на мене подивляться. Усвідомлював, що не зразу даватимуть ручку для підпису під угодою, бо три місяці не був на видноті. Приїхав, потренувався, поговорив із головним тренером Лавриненком. Сергій Дмитрович запевнив, що розраховує на мене. Сказав, щоби підписував контракт і виходив на кубковий матч із «Олександрією» та надалі захищав ворота. Я дав свою згоду, тож згодом домовилися з клубом.

— Ви підписали контракт із кіровоградцями аж у кінці серпня — за місяць після старту сезону. До цього не думали, що наступний шанс випаде не раніше зими?

— Був такий острах. Думав, що влітку не вдасться, тому доведеться чекати зими. Слава Богу, що випала така можливість пограти в «Зірці», котра була зацікавлена в моїх послугах. Отож справді хвилювався, що змушений буду просидіти вдома до наступного антракту. Тим паче ігрова практика для воротаря — найголовніше.

Крок назад, «підтискають», розкутіше

— Припускаю, в «Зірці» вам запропонували кращі умови, ніж у «Чорноморці»?

— Ні, умови скромніші. Утім, зараз таке становище в країні, що краще отримувати менше, зате стабільно, ніж більше, зате бозна-як. Як відомо, зараз у багатьох клубах виникли подібні проблеми. Виходить на папері одне, а насправді — люди взагалі не отримують жодної копійки. Уважаю, що краще синиця в руках, аніж журавель у небі.

— Чи не з’явиться часом бажання ставитися до нинішнього клубу як до перехідного етапу?

— Поки все нормально, граємо. До того ж, була розмова, що перед колективом стоїть конкретне зав-
дання — підвищення в класі. Я поїхав, бо реально розумів, що «Зірка» претендує на вихід до вищої ліги. Далі — зима, збори, буде видно. На даний момент усе влаштовує: прекрасні партнери, тренери й керівництво.

— Чи щось би змінилося, якби не було такого амбіційного завдання керівництва?

— Ні, все одно би поїхав. Мені потрібна ігрова практика. Може, лише би до зими домовилися про співпрацю, може, на рік. А вдома просидіти півроку… Думаю, потім було би значно тяжче знайти роботу. А так — граю на видноті. Усі бачать, що виступаю.

— Помітив, що люди після прем’єр-ліги знехотя їдуть у першу лігу. Дехто швидше на аматорському рівні гратиме.

— Це від людини залежить. Окрім того, із «Чорноморцем» я вже пройшов першу лігу. Бачу, що тут нормальний рівень чемпіонату, доб-
ротний. Є навіть команди, котрі непогано грають. Помітно, що фізична підготовка серйозна. На мій погляд, краще зробити крок назад, аби потім ступити два кроки вперед. А топтатися на місці — це не діло.

— Знаю, що в «Зірці» перед вашим запрошенням були проб­леми на останньому рубежі: Поштаренко занедужав, інколи навіть грав «на уколах», у молодого Льопки теж виникали негаразди зі здоров’ям, а Сцепинський іще зовсім юний. Наразі відчуваєте конкуренцію?

— Так. Паша Поштаренко демонструє пристойний вигляд, загалом, хороший воротар. Відзначив це для себе, коли бачив матч «Зірки» проти «Динамо-2» з трибун. Уважаю, конкуренція — завжди добре, бо сприяє розвитку. Швидше прогресуєш у майстерності, коли розумієш, що тебе «підтискають».

А те, що ви бачили в першості, схоже на футбол?

— Звичайно, схоже. Просто варто розуміти, що проти «Зірки» всі грають од оборони. Складно проходити масований захист. Закриваються або, як зараз модно казати, паркують автобус. Бувало таке, що й половину поля суперник не переходив. Виокремлю «Оболонь-Бровар», «Іллічівець» — у них зібрані хороші гравці.

— Чи можете сказати, що після особливостей роботи з Григорчуком Лавриненко вас «завантажує» теорією?

— Ні. Дмитрович має інший підхід. Більше веде індивідуальних розмов. Теорій, як таких, у нас не буває. Може, хіба перед матчем дивимося відеонарізки гри суперника. Справа в тому, що в нашій команді зібрані досвідчені виконавці. Їх складно чимось новим здивувати, бо мають за плечима чималий стаж. Зрештою, така манера роботи мені до вподоби. Із першого дня зрозумів, що Лавриненко — висококваліфікований фахівець і хороша людина.

— Певне, грає роль і те, що Лавриненко молодший на 10 років за Григорчука. Методи котрого з них більш сприйнятні?

— Порівнювати не хочу. Роман Йосипович у роботі над теорією був сильним фахівцем, у колективі панувала жорстка дисципліна, що давало результат. Натомість у «Зірці» почуваюся розкутіше, а в ігровому плані мені взагалі легше.

— Як пережили переїзд в інше місто?

— Більше того: вперше виїхав із Одеси, в якій прожив усе життя. Кіровоград — непогане, затишне місто, тож усе є для життя. Годують, одягають — уже добре. Утім, іще не перевіз свою сім’ю. Зараз мешкаю в готелі. Якщо наважимося родиною переїхати, доведеться шукати квартиру. Із іншого боку, залишилося терпіти не довго — перша частина змагань завершується за два тижні. Дорога недалека — всього п’ять годин їзди автомобілем.

— Зізнаюсь, коли телефонував, очікував почути більше слів про дискомфорт, що після виступів у Лізі Європи довелося опускатися до нижчих дивізіонів…

— Порівнювати турніри справді немає сенсу. Та не хочу ні на що нарікати. Головне — маю змогу отримувати ігрову практику.

Євген ДЕМЯН.


стрічка новин