Сергій МАТЮХИН: «Отже, досягли певного рівня!»

— Сергію Володимировичу, як розцінюєте факт виходу аж чотирьох вітчизняних повпредів у «лігоєвропейську весну»?

— Це — нормально, добре. Отже, навчилися, отримали серйозне міжнародне загартування, набули класності, досягли певного рівня! Звичайно, це я — про грандів…

— Найбільш інтригуючою 12 груд­ня була зустріч у Ейндховені.

— Зізнаюся, вірив у наших десь 50 х 50. Загалом же, «Чорноморець» дуже приємно здивував. Не скажу, що дії одеситів стали для мене одкровенням, але чимось близьким до того… Як мені здалося, ПСВ надто вальяжно підійшов до «Чорноморця», може, недооцінив, хоча, може, й якісь інші причини були. А Роман Григорчук скористався цим: узяв своє дисципліною, відточеністю дій, цілеспрямованістю. Я з приємністю спостерігав за одеситами у четвер!

— Наступне запитання, можливо, сприймете не зовсім доречним, але все ж… Мені здалося, що в Ейндховені «Чорноморець» зіграв, як завше: почав неквапливо, обережно, від оборони; забив один — доволі кострубатий — гол; одійшов у захист, став грати надраціонально, але виграв. Чи я помиляюся?

— Як колись сказав, на жаль, спочилий Віктор Прокопенко: «Не шукайте у футболі логіки!». Григорчук добре знає своїх підопічних, їхній потенціал, можливості, тому він і використовує їх так, як використовує. А це дає результат! Справді, манера їхньої гри не дуже видовищна, але їхні показники у чемпіонаті України та в Європі свідчать: такий стиль має право на існування… У них же «зірок» немає, зате є ігровий почерк, дисципліна (яка там у основі всього), максимальна керованість колективом, де всі виконавці знають, що їм робити на кожному півметрі. Тому, повторюю, наявне головне — результат.

— А як би пояснили те, що команда, практично цілий рік діючи одним складом, без довгої лавки запасних, досягає феноменальних результатів на всіх рівнях? Раніше казали, що одеситів «вистачить» до початку осені, тепер пишуть, мовляв, «осиплються» навесні…

— У мене знайдеться своя думка із цього приводу, проте залишу її при собі… Найкраще на таке запитання міг би відповісти сам Роман Йосипович, але й він, упевнений, не відповість.

— Чому?

— Бо це його секрет!

— Повертаючись до Ейндховена: маю підозру, що ПСВ, пропустивши, не знав, як виходити з оцього становища. Отож, по суті, крім моментів у останні 5–10 хвилин, нічого надзвичайного «червоно-білі» опоненту не запропонували.

— По-перше, не забувайте, наскільки у Філіпа Коку молода команда: там же є хлопці по 17–18 років. По-друге, їм справді було складно перебудувати себе впродовж гри (бо це, в принципі, непросто): вони ж вийшли з явним наміром нікуди не лізти, діяти обережно, контролювати м’яч, тим самим звабивши «Чорноморець» на манівці від стратегічного плану на гру, а коли отримали гол, не змогли прореагувати на це оперативно. Григорчук якоюсь мірою перехитрив Коку: він пояснив підопічним, що грати треба так, як заплановано. Й все склалося якнайкраще.

— Ви кажете про абсолютне самовладання, керованістю колективом, тоді що трапилось із Сіто Рієрою? Там же, нібито, було звичайне порушення правил…

— Якщо коротко: «білка». Трихвилинна «білка». Як на мене, іспанець просто втратив контроль над собою, «поплив», бо перебував у стані афекту. Таке іноді трапляється… Ви самі сказали: довгий рік, усі виснажені, бо грають майже одним і тим же складом, а чи не кожен матч як останній, тому організми не витримують. Адже загальновідомо: фізичну втому можливо зняти за два дні, а ось із психологічною — складніше.

— Про «Дніпро»…

— Одразу попереджаю: дивився зустріч одним оком.

— І що тим одним оком запримітили? Зокрема, як можете пояснити несподіваний факт виставлення «Фіорентиною» основи й безініціативність, інертність нашої команди.

— Щодо першого моменту: вважаю, вся справа в престижі. Для Вінченцо Монтелли важлива Ліга Європи, для них цей турнір не є прогулянкою. Щодо пасивності підо­пічних Хуанде Рамоса: мабуть, утома. Й те, що головну мету — вийти з групи — дніпряни виконали… Утім, наголошую: минулого четверга вся моя увага була зосереджена на «Чорноморці».

— Кілька речень про «Динамо».

— Із вашого дозволу, промовчу: мені не зовсім етично говорити про них.

— Дивно, ви ж у Києві не грали!

— І все ж, вважаю свої коментарі неетичними.

— Ну, бодай трішки! Що там коїться, як гадаєте?

— Відбувається те, що відбувається… У них хороший потенціал, сильний склад, однак щось їм заважає. Не клеїться… Я не знаю, які там усередині команди стосунки, що за процеси, тому, повторюю, втримаюся од коментарів. Є чимало інших фахівців, які радо поділяться з вами своїми розмірковуваннями.

— Дозволю собі наприкінці запитати: чи маємо шанси виграти ЛЄ? Зваживши на те, що тут отримали підмогу в особі «Шахтаря»…

— Звичайно, є, й чималі! Часто шанси наявні навіть тоді, коли вони здаються не дуже реальними. Вище вже говорив, що українські клуби додали в класі, тому… А найреальнішим претендентом серед усіх наших є саме донеччани.

Володимир БАНЯС.