«Залізний солдат», скандальний воротар Динамо та Шахтаря: 10 квітня — цей день в історії українського футболу

Переглядів 683
Владислав Лютостанський Владислав Лютостанський
4 голоси
«Залізний солдат», скандальний воротар Динамо та Шахтаря: 10 квітня — цей день в історії українського футболу
Олександр Рибка. Фото: Динамо
«УФ» — часопис, який кожен день представляє вам найкращих українських футболістів і тренерів, пригадує пам'ятні події та матчі. Отже, хто святкує сьогодні день народження, що цікавого сталося в цей день в минулому?

10 квітня 1930 року у місті Москва народився Володимир Єрохін – захисник київського Динамо, тернопільського Авангарду, переможець чемпіонату та Кубка СРСР.

Єрохін є вихованцем футбольної школи Електрик (Москва), який у 1952 році під час своєї служби перебрався у мукачівське Динамо. Вже за рік пішов на підвищення, ставши динамівцем Києва.

 Перші роки у складі біло-синіх провів у дублі, а вже з 1955-го почав отримувати стабільну ігрову практику в основній команді. За усю свою кар’єру в Динамо забив лише один гол у чужі ворота (1959), взявши участь у 120 поєдинках. Разом з киянами Єрохін ставав переможцем Кубка СРСР (1954) та здобув дебютні золоті медалі Союзу в 1961 році.

Свою кар’єру «Залізний солдат» завершував у складі тернопільського Авангарду, за який провів понад 90 матчів. Також Єрохін викликався до лав збірної СРСР, проте жодної гри не провів. Був у заявці команди на ЧС-1958, де підопічні Гаврила Качаліна дісталися 1/4 фіналу турніру. За усіма поєдинками мундіалю Єрохін спостерігав з лави запасних.

З 1991 року працював адміністратором ветеранської команди київського Динамо. Помер у віці 66 років у Києві 6 жовтня 1996-го.

10 квітня 1987 року у місті Київ народився Олександр Рибка – вихованець київського Динамо, воротар столичної Оболоні та донецького Шахтаря, тричі чемпіон України.

Олександр Рибка. Фото: Шахтар

Найбільше матчів у власній кар’єрі провів у складі рідного клубу – Динамо (64 гри, 52 пропущені голи, 29 «сухих» поєдинків). За біло-синіх виступав у два періоди: з 2005 по 2010 рр. та з 2014 по 2016 рр. Разом з динамівцями Рибка двічі ставав переможцем чемпіонату та Кубка України, а також тричі завойовував Суперкубок.

Під час своїх виступів за Динамо-2 потрапив у перший серйозний скандал в кар’єрі, побивши захисника київського ЦСКА Сергія Матюка, який перед цим в ігровому епізоді розсік Олександру обличчя. У цю ситуацію втрутився наставник «армійців» Олександр Максимов, який завдав Рибці удару по лицю. Після цього воротар отримав 10-матчеву дискваліфікацію та потрапив до лікарні зі струсом мозку.

Двома місяцями раніше Олександр вже заробив подібну травму під час зіткнення із захисником Реала Серхіо Рамосом.

Після Динамо, в основу якого було практично неможливо пробитися за здорового Олександра Шовковського, Рибка опинився у київській Оболоні. У складі «пивоварів» провів чудовий сезон 2010/11: 22 матчі, 26 пропущених голів та шість «сухих» ігор.

У підсумку вже наступну кампанію Рибка розпочинав як воротар донецького Шахтаря, що негативно сприйняли фанати принципового суперника – Динамо. Був основним голкіпером «гірників», засадивши легендарного Андрія Пятова. У тому сезоні Олександр провів 26 матчів, з яких шість в рамках Ліги чемпіонів. Все йшло до того, що «гірники» на довгі роки отримають висококласного воротаря, однак далі у кар’єри Олександра настала чорна смуга. 

Банер вболівальників Динамо. Фото: Google

Все через дворічну дискваліфікацію від УЄФА. Причина – допінг препарат Фуросемід, який знайшли в організмі воротаря. Він дозволяв Рибці прискорити процес скидання ваги.

Шахтар пропонував Олександру укласти новий контракт, проте той відмовився, посилаючись на серйозну конкуренцію в клубі. У складі донеччан голкіпер став переможцем чемпіонату, Кубка та Суперкубка України за кампанію 2011/12.

Після цього кар’єра Рибки пішла вниз. Транзитом через повернення в київське Динамо воротар потрапив до турецького чемпіонату, де виступав за Карабюкспор та Афьонспор. Наступні два роки Олександр провів у азербайджанському Сабаїлі та Лієпаї, з яким став володарем Кубка Латвії. Після цього Рибка повернувся до України, підписавши контракт з харківським Металістом. На правах оренди виступав за турецький Болуспор. У 2023-му захищав ворота ПФК Львів. Вже в літнє трансферне вікно того року Рибка повернувся до складу київської Оболоні. Цього сезону Олександр провів шість матчів у складі «пивоварів»: вісім пропущених голів, три матчі «на нуль».

Рибка прав участь на молодіжному чемпіонаті світу-2006, де прославився завдяки своїй грі у серії післяматчевих пенальті в поєдинку проти однолітків із Сербії та Чорногорії, який збірна України у підсумку виграла.

У складі національної команди Олександр провів лише дві гри – якраз під час піку свого прайму в Шахтарі. Про свою кар’єру Рибка розповів у інтерв’ю «УФ».

10 квітня 1995 року у місті Гуарульюс народився Лукас Тейлор – вихованець Палмейраса, захисник ПФК Львів, Дніпра-1, донецького Шахтаря та житомирського Полісся, чемпіон України.

Лукас Тейлор. Фото: Дніпро-1

У складі Палмейрас за весь час провів чотири матчі, яких вистачило, аби разом з клубом відсвяткувати перемогу у Кубку Бразилії в 2015 році. 

На правах оренди виступав за безліч бразильських клубів, а у 2018-му за такою ж схемою опинився у ПФК Львів. За львів’ян Лукас Тейлор провів 19 матчів, три голи та оформив дві результативні передачі. Став автором переможного голу у ворота київського Динамо (1:0).

Транзитом через португальський Ешторіл захисник опинився у Дніпрі-1. У складі дніпрян провів два сезони: 30 матчів, гол та три результативні передачі. З 2021 по 2023 рр. бразилець виступав за грецький ПАОК, з яким здобув Кубок Греції.

Влітку 2022-го Лукас Тейлор став гравцем Шахтаря. За один сезон в лавах «гірників» фулбек взяв участь у 16 матчах: гол та асист. Разом з донеччанами бразилець став чемпіоном України-2023, після чого опинився на роздоріжжі й навіть підтримував форму з юнацьким складом.

Наступний клуб оборонець шукав доволі довго, проте у середині жовтня 2023 року підписав контракт з житомирським Поліссям. Цього сезону в складі «вовків» провів 10 матчів, оформивши гол та асист.

1910 — нар. Еленіо Еррера (Франція) — один із найкращих тренерів світу, винахідник «катеначчо». Тренував «Барселону», «Інтер», «Рому», збірні Франції, Іспанії та Італії.

1942 — нар. Іан Каллаген (Англія) — чемпіон світу-1966, рекордсмен «Ліверпуля» за кількістю матчів, проведених за клуб — 857.

1952 — нар. Уго Броос (Бельгія) — як гравець завоював три єврокубки у складі «Андерлехта». Чотири рази отримував нагороду найкращого тренера Бельгії.

1972 — нар. Маріо Станіч (Хорватія) — бронзовий призер ЧС-1998, володар Кубка УЄФА-1999, завершував кар’єру в «Челсі».

1973 — нар. Роберто Карлос (Бразилія) — чемпіон світу-2002, один із найкращих захисників світу, вирізнявся надпотужним ударом.

1978 — пом. Альберт Вольрат (Естонія) — у це складно повірити, але тренер московського «Спартака» в 1946-47 рр. працював асистентом у таких клубах, як «Ференцварош», «Барселона» та «Арсенал» (Лондон)!

1986 — нар. Фернандо Гаго (Аргентина) — олімпійський чемпіон-2008, срібний призер ЧС-2014, виступав за «Реал» і «Рому».

1986 — нар. Венсан Компані (Бельгія) — капітан «Манчестер Сіті» та збірної Бельгії, один із наймолодших футболістів у історії збірної.

1994 — фінал 19-го Кубка Африки: Нігерія — Замбія — 2:1 (Амуніке, 5, 46 — Літана, 3).

1998 — пом. Зезе Морейра (Бразилія) — тренер збірної Бразилії, двічі йдучи з посади головного тренера, передавав його своєму молодшому братові — Айморе, який став, у підсумку, чемпіоном світу.

X