«Ніко Ковач бачить у мені потенціал»: воротар-українець Вольфсбурга Хадасевич розповів про перехід у клуб Бундесліги

Німеччина нині виховує футбольне майбутнє України. 

Кревсун входить у число найбільш перспективних юніорів Борусії (Дортмунд), Степанов отримав контракт із Байєром, цим же шляхом іде Петренко. Гавриленко грає в юнацькій Лізі чемпіонів за РБ Лейпциг. Але ними не обмежується перелік талановитих українців, яких прихопили після початку великої війни німецькі клуби. 

Кирило Хадасевич виховувався в академії футбольного клубу Дніпро до початку 2022 року, коли в Україну прийшла повномасштабна війна. Це змусило юного українського голкіпера перебратися за кордон, де він пройшов перегляд у німецькому Вольфсбурзі та влітку минулого року підписав повноцінний контракт із клубом Бундесліги до червня 2026 року.

В ексклюзивному інтерв'ю сайту «Український футбол» 15-річний воротар розповів:

• як починав свій шлях в футболі у Дніпрі та з якими відомими тренерами працював індивідуально;
• як з'явився варіант із переїздом до Вольфсбурга;
• як пройшов перегляд у німецькому клубі за два дні та отримав пропозицію підписати професійний контракт;
• як залучався до тренувань із основною командою Вольфсбурга, яку очолює відомий хорватський фахівець Ніко Ковач, та що коуч казав йому;
• як віддав гольову передачу в одному із матчів юнацької Бундесліги;
• коли чекати на дебют Кирила за юнацьку збірну України. 

«Зі мною індивідуально займалися колишні воротарі Дніпра Денис Шеліхов та Микола Збарах»

– Кириле, розкажіть, будь ласка, де та в якому віці ви почали займатись футболом?

– У 2014 році мені було шість років, я почав цікавитись футболом, і пішов до академії ФК Дніпро. Моїм першим тренером був Дмитро Олександрович Гордієнко.

Кирило Хадасевич. Фото: Google

– З ким ще із відомих тренерів займалися?

– Я займався індивідуально з колишніми воротарами Дніпра Денисом Шеліховим та Миколою Миколайовичем Збарахом, але це було не в академії, а окремо. Ми познайомилися з ними в 2020 році, коли почалася пандемія коронавірусу. Вони проводили зі мною індивідуальні заняття.

Мені дуже подобалося тренуватись під їхнім керівництвом. Були дуже цікаві тренування, які допомагали мені розвиватися як воротареві.

Пізніше я ще займався індивідуально з Андрієм Сергійовичем Бобровським.

– Як батьки ставилися до вашого дитячого захоплення футболом?

– Добре, вони завжди підтримували мене. Вдома я постійно грав із м'ячем, батьки через це навіть не вішали люстру.

– Ви одразу вирішили стати воротарем чи спочатку грали у полі?

– Ні, спочатку я був польовим гравцем, захисником. Але потім тренер поставив мене у ворота, через півроку після того, як я прийшов у Дніпро, і я сам полюбив цю позицію. У мене добре стало виходити, так я і став голкіпером.

– Хто з відомих воротарів був для вас прикладом?

– Думаю, чеський воротар Петр Чех. Я дивився, як він грає, і мені дуже подобалось. А з українців – Денис Бойко.

– Коли дебютували на всеукраїнському рівні?

– Я дебютував у 2020 році у чемпіонаті України за команду ФК Дніпро 2007 року народження, на рік старшу за мене. А вже потім грав стабільно в основному складі команди 2008 року народження.

– Інші українські клуби не намагалися переманити вас до себе?

– Ні, пропозицій жодних не надходило. 

«Пройшов перегляд у Вольфсбурзі за два дні»

– Як з'явився варіант із переходом у Вольфсбург?

– Коли розпочалася повномасштабна війна, і ми зрозуміли, що тренувань найближчим часом не буде, ми зателефонували до академії Дніпра. Там нам підказали контакти клубу Сталь із польського міста Жешув. Ми виїхали туди за тиждень після початку війни.

У Сталі я спочатку був на перегляді, потім ще якийсь час тренувався. Мені дуже допомогли тренери команди.

Але вийшло так, що в мене житло було, а в моєї мами – ні. Клуб Сталь запропонувала мені контракт, але не забезпечила ніякого житла для нас двох.

У червні 2022 року мене помітив один польський агент і запропонував поїхати до Вольфсбурга на перегляд. У мене було лише два дні, щоб показати себе там.

Це було дуже важко – ми з мамою їхали до Вольфсбурга 12 годин, приїхали о першій ночі, вже о десятій ранку треба було виходити на тренування, а ввечері – ще на одне, і так два дні. Але я показав високий рівень, незважаючи ні на що.

Після двох днів перегляду ми повернулися до Жешува і ще тиждень чекали на відповідь з Німеччини. В підсумку нам сказали «так», ми зібрали речі і переїхали до Вольфсбурга.

Кирило Хадасевич виходить на матч. Фото: Google

– Вольфсбург одразу запропонував вам підписати контракт?

– Коли ми приїхали до Вольфсбургу, влітку 2022 року, нам одразу дали житло, і все необхідне для життя та подальшого розвитку. Але попередній контракт ми з клубом підписали лише у грудні 2022 року, бо мені було 14 років, а отримувати зарплату в Німеччині офіційно можна лише з 15-ти.

За півроку до мого 15-річчя ми підписали професійну угоду із Вольфсбургом. Вона набула чинності 1 липня 2023 року.

– Наскільки складно було адаптуватися у новій команді та загалом закордоном?

– Було тяжко, але я знав англійську мову, це мені дуже допомагало. Я міг спілкуватися з людьми. У Вольфсбурзі всі мені були дуже раді, тепло зустріли в команді.

Всі дуже шкодували про те, що відбувається в нашій країні. Але я відчував підтримку від команди та клубу.

Я почав вивчати німецьку, спочатку було складно. Але зараз я вже добре знаю мову на рівні B1, можу підказувати партнерам на полі, спілкуватися в побуті.

Крім того, я ще вивчив польську мову.

– Які відмінності у тренувальному процесі між Дніпром та Вольфсбургом?

– Напевно, інтенсивність, насамперед. Велика увага у Вольфсбурзі приділяється фізичним тренуванням. 

«Ніко Ковач не може повірити, що мені лише 15 років»

– Розкажіть про клубну інфраструктуру Вольфсбурга.

– Є одна академія для юнацьких та молодіжних команд, в іншій частині міста – окрема база для жінок. Основна команда тренується окремо на своїй базі. Усе на дуже високому рівні.

– Розкажіть про ваші виступи за юнацьку команду Вольфсбурга.

– Минулого року я грав за команду U-16, ми посіли перше місце у регіональній лізі. Це дало нам право зіграти у юнацькій Бундеслізі.

Але на початку цього сезону я зламав палець на тренуванні та пропустив перші шість матчів. Коли я відновився, одразу вийшов на гру проти Лейпцига. Ми перемогли 3:2, я показав гарний рівень, і з того часу на всі ігри у стартовому складі я виходжу. Зараз ми йдемо на другому місці.

Кирило Хадасевич. Фото: Google

– В одному з матчів ви зробили гольову передачу. Як так вийшло?

– Взагалі, я можу віддати довгу передачу на нападника, або викинути далеко м'яч із руки, але не завжди ці моменти реалізовують. Зазвичай я граю досить високо, постійно підказую захисникам. Це допомагає нам у грі.

Але саме в тому моменті вийшло все просто – я віддав пас на захисника, він просунувся трохи вперед і забив гол із центру поля. Вийшла така «геніальна» гольова, яку Бускетс зазвичай віддає на Мессі.

 – Як вам рівень юнацької Бундесліги порівняно із чемпіонатом України?

– У Бундеслізі грати складніше, бо тут швидкість набагато вища. І бажання перемогти тут у всіх більше. Всі гравці б'ються за кожен м'яч, вигризають його. Мені дуже подобається грати на такому високому рівні.

– Вас вже залучали до тренувань із першою командою Вольфсбургу?

– Так, я вже кілька разів тренувався із першою командою. Головний тренер Ніко Ковач та тренер воротарів Паскаль Форман мене хвалили, казали, що я молодець.

Вони все ніяк не можуть повірити, що мені лише 15 років. Кажуть, що я дуже старанний та працьовитий, і бачать у мені потенціал на майбутнє.

– Чи бували вже на стадіоні на матчах основної команди Вольфсбурга?

– Так, були багато разів. Клуб дає нам безкоштовні квитки. Тут на стадіоні завжди дуже гарна атмосфера, збирається багато людей, ультрас завжди заряджають команду.

– Чи можна сказати, що Вольфсбург – футбольне місто?

– Візитівка міста, окрім футбольного клубу – це ще й завод «Фольксваген». Тут все нагадує, що Вольфсбург – не лише футбольне, а й автомобільне місто. 

«Цього року чекаю на виклик до юнацької збірної України»

– Хтось із тренерів юнацької збірної України вже зв'язувався з вами?

– Минулого року я потрапив до розширеного списку юнацької збірної України (U-16) 2007 року народження. Але особисто зі мною ніхто поки що не спілкувався. Про це мені сказали у клубі. Тож чекаю на виклик до збірної цього року, дуже хочу потрапити до складу та скоріше дебютувати!

– Яку мету ставите перед собою на футбольну кар'єру?

– Поки що ставлю собі мету на найближче майбутнє. Планую якомога раніше дебютувати у дорослому професійному футболі. Хотілося б, щоб це сталося у 17-18 років. Хочу грати або у Бундеслізі, або в англійській Прем'єр-лізі.