Нива (Тернопіль) 1993/94: навіщо Буряку рушниця? Кого Шахтар купив за пристойні гроші? За що кричали «ганьба»?

Нова постійна рубрика на сайті «Український футбол» ‒ «Їхній найкращий сезон». Ми вже оглядали сезон 1995/96 ЦСКА-Борисфена, друга на черзі – тернопільська Нива 1993/94. Артур Валерко розповідає про найбільш успішний сезон тернополян під керівництвом легендарного Леоніда Буряка, пригадує, як сприймалися тоді виступи Ниви та чому славні часи не затрималися надовго. Читайте також сьогодні на «УФ» ексклюзивні інтерв’ю героїв тернопільської Ниви: 

• «Зіграли внічию з Шахтарем, а стадіон кричав нам «ганьба»: Буряк – про найкращий сезон тернопільської Ниви
• «Буряку подарували рушницю, він пообіцяв залишитися, а очолив Чорноморець»: Біскуп – про найкращий сезон Ниви (Тернопіль)
• «Злет Ниви – заслуга Буряка. Ми називали його українським Аленом Делоном»: Шумський – про супер-сезон тернополян

«Їхній найкращий сезон»: частина 2. Нива (Тернопіль) 1993/94

Чемпіонат України з футболу відкрив нові перспективи для вітчизняних клубів. Скажімо, учасник Західної буферної зони Другої союзної ліги ‒ тернопільська Нива ‒ після четвертого місця в цьому дивізіоні 1991 року отримав шанс дебютувати в Вищій лізі незалежного чемпіонату. І знаєте, що? Вчорашні нижчолігівці фінішували четвертими в своїй групі після Динамо, Дніпра та Металіста. Непогано? Ще й як!

Інколи доля приводила в Тернопіль таких гравців, як олімпійський чемпіон Яровенко, але багато заповзятих західняків пробилися в Вищу лігу буквально після обласних змагань, дійсно масового футболу. Бурхлива трансферна робота, періодична зміна тренерів і перепади з фінансуванням не могли не позначитися на стабільності колективу. 

Якщо в експериментальному короткому чемпіонаті 1992 року Нива зайняла умовне сьоме місце (четверте в своїй групі), то наступного сезону фінішувала на 14-му місці – змушена була боротися за збереження вищолігової прописки. Після досвідченого Леоніда Колтуна, між іншим – першого в радянському футболі фахового тренера воротарів, причетного до великих союзних успіхів Дніпра, команду очолив більш молодий спеціаліст із західним бекґраундом. 

Він-то, заслужений майстер спорту СРСР Леонід Буряк – володар Кубка кубків і Суперкубка Європи, який догравав у Фінляндії, а тренерську роботу починав у США ‒ створив колектив, який у Тернополі пригадують з ностальгією навіть зараз.

Бізнесмен бачив Буряка-футболіста – і повірив, що можливий Буряк-тренер

Леонід Буряк полишав батьківщину в 35 років, із харківського Металіста перейшовши у КТП-85 – фінський футбольний клуб Кемі. За кордоном він знаходився, коли розвалився СРСР, відбулося ГКЧП, Путч, проголошення Незалежності України та всі інші події бурхливої історії. Почавши пробувати тренерську роботу в Фінляндії, Буряк продовжив її в США. Він очолював студентську команду університету Евансвілля, що в штаті Індіана. 

Повернувшись в Україну п’ять років потому, застав чемпіонат, в якому не було в жодному вигляді ні Лобановського, ні Блохіна, ні Щербицького. Зате були вже приватні підприємці, фірми та компанії. Одна з них ‒ мале підприємство «Природа» під керівництвом Володимира Коваля – підтримувала тернопільську Ниву. 

Президент ФК Нива (Тернопіль) Коваль був футбольним фанатом і симпатизував Буряку як футболісту. Коли пройшла чутка, що Леонід Йосипович завершив контракт із університетом Евансвілля й побував в Україні після певної перерви, клуб зробив тренеру пропозицію попрацювати на батьківщині після п’яти років вимушеної трудової еміграції. 

Леонід Буряк, фото: з відкритих джерел

«Почали з того, що відрахували людей, які не вписувались або не хотіли вписатись до моєї концепції гри, ‒ говорив того сезону в інтерв’ю газеті «Волинь футбольна» Леонід Буряк. ‒ Запросили молодих і честолюбних футболістів. Великий об’єм роботи виконували на тренуваннях, а, головне, в хлопців було велике бажання працювати, удосконалюватись».

Перші трансфери Буряка – захисник Тернавський і півзахисник Лобас із Динамо-2, нападники Корпонай із запорізького Металурга та Мочуляк із глухого резерву Чорноморця. Всі вони стали успішними в Ниві. До того ж, значно додали гравці, які вже були в команді. Навіть ветерани – як той же Біскуп, який все життя грав за Ниву, проте саме в ті роки демонстрував, за загальним визнанням, свій найкращий футбол – таку собі другу молодість. А щодо гравця, якого в 80-х запрошували Динамо та Дніпро, такі слова будуть вищим компліментом. 

«Переді мною було поставлено конкретне завдання – врятувати команду від вильоту з Вищої ліги, ‒ пригадував Леонід Буряк обставини, за яких він очолив тернопільську Ниву. ‒ В достатньо короткий період вдалося об’єднати колектив, розірваний чварами, налаштувати гравців на надзусилля, необхідні на короткому шляху рятівного фінішу». 

Нива, яка змогла. Буряк, якого полюбили

Прийнявши Ниву в дійсно складній ситуації, Буряк зумів зберегти їй прописку. Тернополяни фінішували прямо над зоною вильоту, на одне очко випередивши Зорю-МАЛС і Верес. У заключному турі при 15 тисячах вболівальників на рідному стадіоні Нива переграла Кривбас – 2:0, завдяки голам Бабія та Лобаса. Рівненський Верес, у складі якого грав тернопільський недавній улюбленець Яворський, мав одне очко переваги, проте в заключному турі програв у Львові невмотивованим Карпатам.

Гравці Ниви (Тернопіль) і Леонід Буряк, фото: з відкритих джерел

В книзі «Ниві – 30. Сторінки історії» Віталій Попович і Віктор Зарванський наводять просто-таки божевільну цитату з інтерв’ю Леоніда Буряка для газети «Західна Україна» від 20 червня 1993 року: «Карпатам за поразку від Вереса пропонували «дев’ятки» (автомашини ВАЗ Лада-2109, ‒ прим. «УФ») й долари. За львівськими футболістами, аби ті «здали» гру, полював колишній тернополянин І.Яворський із Вереса. Я б не хотів мати його в команді. Футболіст, на мою думку, повинен володіти не лише високими ігровими якостями, а й моральними, людськими. Наскільки я знаю, Тернопіль, ФК Нива дуже багато зробили для нього… У Львові саме він, як мені розповів тренер Карпат Маркевич, різними антифутбольними методами намагався схилити львівських футболістів, аби ті «здали» гру Вересові». 

Як бачимо, в непростій ситуації Нива (Тернопіль) зберегла місце в Вищій лізі. 

«Ми в чемпіонаті України не програли жодного матчу на своєму полі. Я відчував, що люди мене поважали, а я, в свою чергу, полюбив і Тернопіль, і вболівальників Ниви», ‒ писав пізніше в автобіографічній книзі Леонід Йосипович.

На новий сезон тернопільські вболівальники дивилися з ентузіазмом, проте старт навіть перевершив сподівання. Нива стартувала з виїзною нічиєю з Буковиною, потім вдома переграла в дербі Волинь (2:1). На своєму полі тернополяни також розгромили вінницьку Ниву, Кривбас та Темп (по 3:0), перемогли першого чемпіона - Таврію та сильний запорізький Металург (2:0), розділили очки з Карпатами Маркевича. Як пригадував Буряк, за нічию з Шахтарем із трибун лунало «Ганьба!».

Пізньої осені при 18 тисячах глядачів у Тернопіль прибуло Динамо під керівництвом Михайла Фоменка. Лужний, Ковалець, Шкапенко – герої гідного протистояння з Барселоною. Юний Ващук у стартовому складі. В запасі приберегли Леоненка, Реброва, Мізіна. За словами тодішнього начальника команди Динамо, в киян було вдосталь травмованих. 

«Треба сказати, що Нива постаралася не розчаровувати своїх прихильників. Більшість ігрового часу саме вона володіла ініціативою, ‒ писав кореспондент «УФ» Ярослав Мармаш. ‒ Після удару Біскупа метрів із 18-ти на 27-й хвилині м’яч пролетів у сантиметрах від хрестовини. Особливо активно діяв на вістрі атак господарів Іван Корпонай, який, принаймні, двічі був близьким до успіху. Але надійно в воротах киян діяв Андрій Ковтун. Не випадково після закінчення матчу саме цим футболістам і було вручено призи як найкращим гравцям ‒ телевізори «Фотон». Виробниче об’єднання «Природа» встановило на цей поєдинок чимало грошових відзнак. Скажімо, приз «За волю до перемоги» вартістю три мільйони. Солідною грошовою винагородою міг бути відзначений і автор першого голу. Однак у цьому поєдинку не виявилося ні переможців, ні переможених, як і жодному футболісту не вдалося відкрити рахунок – 0:0».

Зимувала Нива сьомою, а навесні встигла завдати крупних поразок Вересу, Металісту та Буковині (по 3:0) та Кременю (4:1), розділити очки в видовищному матчі з Дніпром (2:2 вдома). Особливо важливі матчі для Буряка – в столиці з Динамо та в Тернополі з Чорноморцем. Кияни під керівництвом Йожефа Сабо мінімально виграли завдяки голу Мізіна з пенальті на 80-й хвилині, тоді як одесити під орудою Віктора Прокопенка на виїзді змушені були задовільнитися нічиєю 0:0. 

Сьоме місце за підсумками сезону 1993/94 було очевидним успіхом тернопільської Ниви. По праці – і честь: найкращим гравцем чемпіонату за оцінками «УФ» став не динамівець, не хтось із Шахтаря, Чорноморця чи Дніпра, а воротар тернополян Дмитро Тяпушкін (сумарний бал – 218,5). У десятку найкращих увійшов також нападник Олег Мочуляк (207,5 – із 13 голами він ввійшов у п’ятірку найкращих бомбардирів того сезону). Читайте також його інтерв’ю для «УФ». 

Олег Мочуляк, фото: з відкритих джерел

ФФУ відзначила у сезоні 1993/94 Леоніда Буряка як найкращого тренера Вищої ліги, а вже в ретроспективі відомий історик футболу Юрій Карман в символічну збірну того сезону включив оборонця Сергія Леженцева. А вихованець київського футболу Владислав Тернавський, якого Спартак забрав у зимову перерву того чемпіонату, вже влітку в складі російської збірної зіграв на фінальному турнірі чемпіонату світу в США. 

Нива, яку полюбили всі: вболівальники, преса, грошовиті суперники

Маючи чимало молодих гравців, періодично розкручуючи їх до рівня інтересу збірних, Нива середини 90-х була в полі зору українських і закордонних грандів. Тяпушкін перейшов у московський Спартак, Леженцев із Николайчуком опинилися в Динамо, Кочвара «за дуже пристойні гроші» придбав Шахтар, а Ящук – один із найбільш яскравих юних нападників України в часи, коли вже оперився сам Андрій Шевченко – перед вітчизняними топами віддав перевагу бельгійському Андерлехту. 

Леонід Буряк, привівши Ниву до найбільшого успіху в історії клубу, також надовго там не затримався. Покликали в рідне місто. Ось як він сам це пояснював у своїй книзі «Я жив у щасливий футбольний час»: 

«Я дуже хотів зробити в Тернополі хорошу команду, і мені це вдалося. Але при цьому просто набридло, що у нас постійно «висмикували» хороших гравців. Виходило, що я їх виховував для когось іншого. Йдучи, я залишив Тернополю непогану команду».

Слідом за головним тренером у Чорноморець повернувся Олег Мочуляк, а могли туди перейти й кілька інших екс-тернополян – в підсумку підписалися з одеситами Тернавський і Гашкін. Якщо Чорноморець боровся за чемпіонство з Динамо та здобув у підсумку срібні медалі, то Нива боролася за виживання – і лише після зміни Душкова на Яворського фінішувала на більш-менш спокійному 12-му місці – та лише з чотирма очками відриву від зони вильоту. 

«Ява», харизматичний центрфорвард і по-спортивному злий лідер колективу, вже як головний тренер, розкрив кількох молодих гравців навіть у кризовому періоді – Ящук, Кочвар, Прохоренков, Кураєв стали яскравими іменами вже наступного сезону. 

Вища ліга сезону 1993/94

Використана статистика Юрія Ландера та Дмитра Трощія.

Нива (Тернопіль) сезону 1993/94

Інші великі команди в рубриці «Їхній найкращий сезон»:

Божевільна історія ЦСКА-Борисфена доступна на сайті «Український футбол» в текстовому серіалі. Ось вам неймовірні пригоди армійсько-бізнесового футбольного клубу в ексклюзивних інтерв’ю безпосередніх учасників подій:

• ЦСКА-Борисфен 1995/96: громив Шахтар, звільнив Фоменка, ставив Гусіна в атаку та дав останній імпульс виступам Чанова та Кузнєцова
• «Ми навіть Шевченка хотіли взяти!»: неймовірна історія злету ЦСКА-Борисфена очима Ігоря Ковалевича
• «ЦСКА-Борисфен літав на військовому літаку, який возив десантників»: Олег Кузнецов – про останню команду в своїй кар’єрі гравця
• «Якби Штанге з дніпрянами залишилися, ми боролися б за чемпіонство з Динамо»: Цихмейструк про злет та падіння ЦСКА-Борисфену