Закарпатець струсонув світ: як уродженець Солотвина купив Оксфорд Сіті, Дербі Каунті, Panini та ледь не дістав МЮ

Переглядів 21600
Артур Валерко Артур Валерко
25 голосів
Закарпатець струсонув світ: як уродженець Солотвина купив Оксфорд Сіті, Дербі Каунті, Panini та ледь не дістав МЮ
Роберт Максвелл. Фото: Google
Світ знав його, як Роберта Максвелла – ветерана війни, плейбоя, бонвівана та ділового чоловіка. І тільки десь на Закарпатті залишалися, напевно, кілька людей, які могли б назвати його Янчиком Хохом. Хлопець із Солотвина, який із пекельного котла війни дістався до такої могутності, що позаздрили б супер-герої та лиходії, – в спеціальній статті «УФ».

Якби я писав сценарій кінофільму, я б почав банально: від соляного озера Солотвина та річки Тиси перевів би крупний план на безмежний Атлантичний океан, де в безсилій відстороненості пропливало тіло чоловіка похилого віку. Це був мільярдер, розвідник і медіа-магнат, який за 68 років свого життя пройшов шлях від невеличкого закарпатського містечка до статусу одного з найскандальніших і найвпливовіших бізнесменів Великобританії.

Про нього казали, що він вершив долі держав і тримав у напрузі диктаторів і королів. На відміну від багатьох інших міфів про цього чоловіка, це було чистою правдою.  

Кавалер ордена Військовий хрест, видавець, депутат британського парламенту, власник футбольних клубів, підозрюваний шпигун і агент впливу – Роберт Максвелл прожив таке життя, якого вистачило б на десятьох. Про одного з найбільш екстравагантних виходців із України в Великобританії розповідає сайт «Український футбол».

Як Ян став Робертом

10 червня 1923 року в родині солотвинських міщан Мехела Хоха і Ханни Сломовіц народився син Ян. Подія не була надто урочистою, адже загалом у небагатій закарпатській родині було семеро дітей, і не всі доросли до повноліття. Молодий батько, 25-річний Мехел, займався всім, аби прогодувати сім’ю – продавав худобу, працював на лісових промислах і на фермі.

Ян Людвік Хайман Біньямін Хох зростав у Солотвині в часи перемін: для когось це звучить як прокляття, для когось – як вікно можливостей. За кілька років до народження Янчика розвалилася Австро-угорська імперія, потім місто перейшло до Чехословаччини, а далі – до Угорщини. Починалася Друга світова війна – великий роздільник. Багатьом судилося загинути, більшість рідних Яна Хоха загинули в сумнозвісному Освенцімі.

Перелом у долі Хоха – момент, коли він приєднався до чеського руху опору. Відступаючи з розрізненими військовими частинами та партизанами, Ян опинився в Європі. Спершу з еміграційними військами Чехословаччини прибув у Марсель, а коли Гітлер взяв Францію, приєднався до британського Північно-Стаффордширського полку. Аж ніяк не ставлячи на військову кар’єру, Ян Хох досягнув успіху на полях бою. Від звання сержанта до капітана дослужився за неповних два роки, а за героїзм під час штурму німецького кулеметного гнізда отримав нагороду Військовий хрест із рук фельдмаршала сера Бернарда Лоу Монтгомері.

Роберт Максвелл. Фото: Google

Від Нормандії до Берліна провоював бравий закарпатець, аж поки не влаштувався у відділі преси при Міністерстві закордонних справ Великобританії. Ось тут починається цікаве: колишній штурмовик і постачальник почав працювати над секретними матеріалами, і ми точно вам не скажемо, справді чи це пізніша вигадка його численних газет – як шифрувальник і зв’язковий, брав участь у розвідувальній роботі союзників.

Але одне, що можна констатувати, Ян Хох припинив своє функціонування саме там, на континенті. Молодий хлопець дивився на пачку популярних цигарок «дю Мор'є» і своє східноєвропейське, єврейське ім’я та прізвище змінив на «Іван дю Мор'є» або «Леслі дю Мор'є». А коли почав служити в британській армії, взяв собі ім’я Ян Роберт Максвелл. Саме під цим іменем від 1946 року почав називати себе новий британський підданий. І це ім’я прогриміло по всій Європі. 

Все на світі бізнес, якщо ти достатньо сміливий

Війна скінчилася, а жити якось було треба. Німеччина зазнала економічної кризи, потім не зі своєї волі розділилася на ФРН і НДР, але колишня потужна промисловість давала великі перспективи тим, хто взявся б за її відновлення. Працюючи в окупаційних військах союзників, Роберт Максвелл довго вибирав, чим займатися. Аж поки хтось підказав йому нішу – видавничу справу. 

Використовуючи свої зв’язки по той і по цей береги Ла-Маншу, Максвелл став офіційним дистриб’ютором знаменитого видавництва Шпрінґер. Спершу в Великобританії, потім – і в США. Для тих, хто розумівся, це був «клондайк» – Шпрінґер роками видавав наукову літературу та частково чи повністю володів правами на грандіозну базу знань. Достатньо сказати, що ще до Другої світової тут видавалися до двох десятків нобелівських лауреатів, включаючи самого Ейнштейна.

Побачивши видавничий бізнес зсередини, Максвелл подумав: «І я можу так!» Всього через п’ять років він викупив більшість акцій скромного британського видавництва, швидко переіменувавши його на Pergamon Press. Мало хто бачив обрій так, як Роберт із Солотвина – видаючи з парадного входу наукові фоліанти та здобуваючи певну частку прав на їх опублікування, Перґамон паралельно інвестував кошти в ЗМІ. Одна за одною, маленькі та великі газетки ставали частиною його імперії. Тільки знаменита бульварна газета News of the World витримала тиск Максвелла – власники принципово не хотіли продавати її східноєвропейському єврею, який родом із нинішніх соціалістичних республік. 

У підсумку видання придбав інший магнат – Руперт Мердок. В якийсь момент він став найбільшим конкурентом Максвелла, перехопивши також таблоїд The Sun. Боротьба «королів жовтої преси» декілька десятиліть захоплювала обивателів. Хоча в якийсь момент Роберт Максвелл похитнувся. Pergamon Press під час тривалих судових тяганин з одним із бізнес-партнерів Максвелла навіть був знятий із біржових торгів, а самого Роберта виключили з ради директорів за шахрайство з переоцінкою прибутковості бізнесу та завищенням ціни акцій. Конкурент Штайнберг із видавничим бізнесом не справився, і наполегливий Максвелл викупив Перґамон всього через п’ять років – хоча й змушений був набратися позичок. 

Роберт Максвелл із донькою Гіслейн. Про неї - пізніше. Фото: Google

Далі його життя нагадувало безперервний процес завоювань і розгромів. 

Легендарну компанію з виробництва футбольних наклейок Panini наш герой викупив, щоб під ногами не плуталася й до конкурентів не заглядала

У 1964 році Роберт Максвелл був обраний членом британського парламенту від Лейбористської партії. Повернувши собі контроль за Перґамоном, він шість років утримував свій портфель, аж поки не програв місце консерватору Вільяму Беньону. В велику політику закарпатець більше не повернувся, незважаючи на спроби переобратися, зате дуже серйозно зайнявся великим бізнесом. 

У 80-х енергійний бізнесмен придбав величезний концерн із кількох видань, включаючи Daily Mirror. Газети, радіо, телебачення, енциклопедії, друкарські фабрики, паперовиробники, мовні школи… Максвелл скуповував усе – навіть став важливим акціонером музичного телеканалу MTV в Європі. Надихнувшись появою об’єднаного європейського ринку, він запустив свій найдорожчий проект – газету The European, яка мала друкуватися по всьому континенту та формувати повістку від найбільших столиць до найменших містечок. 

Маючи десятки компаній – від шанованих академічних видань до найнижчої жовтої преси, Роберт Максвелл міг не турбуватися про репутацію власного бізнесу. Саме він видав за кордоном біографічні книги про лідерів комуністичних країн – Брежнєва, Чаушеску та інших, і не особливо зважав на нищівну критику за порушення всіх журналістських і письменницьких стандартів. Пропаганда з-за залізної завіси була такого рівня, що, наприклад, книга про Чаушеску починалася з запитання «Чим ви пояснюєте свою величезну популярність серед румунського народу?» Тільки не зачитуйте цей рядок Мірчі Луческу, будь ласка…

Як вів бізнес Роберт Максвелл? Ось вам яскравий приклад. Під час чемпіонатів світу та Європи з футболу його численні газети та журнали збирали щедрий урожай, видаючи довідники, збірні книжечки, ті ж наклейки, але в останній ніші програвали конкуренцію Panini. Тоді Максвелл наказав налагодити співробітництво з італійцями, щоб пакетики з наклейками продавалися в одному пакуванні з його виданнями. Проте всюдисущий Руперт Мердок тут же перебив його пропозицію й переманив Panini до своєї The Sun. Ось тут у Максвелла бомбануло – запустивши власний випуск наклейок і не досягнувши успіху через незнання цього специфічного бізнесу, він просто взяв і викупив компанію з міста Модени за 100 млн. фунтів стерлінгів. 

Як ніхто, газетний магнат міг оцінити потенціал футболу та колекціонерства – відтоді Panini стало приносити чи не найбільший прибуток у його бізнес-імперії. Дивлячись на заповнені стадіони, Роберт бачив вікно можливостей. 

Заради Манчестер Юнайтед він купив два інших клуби, проте так і не дістався до «червоних дияволів»

У 1982 році давній футбольний клуб Оксфорд Юнайтед заборгував банку Берклі та ризикував знятися з Третьої ліги. Коли магнат Роберт Максвелл оплатив його борги й викупив, фанати хотіли носити 140-кілограмового бізнесмена на руках. Але менш як за рік від любові вони перейшли до ненависті – Максвеллу були чужі ці фанатські дивацтва, він збирався об'єднати Оксфорд Юнайтед із Редінгом, щоб пошвидше вийти в єврокубки. 

Після численних протестів спроба створити клуб-химеру Темз Веллі Роялз зазнала краху, і Роберт змушений був зосередитися на Оксфорді. До речі, і зараз матчі Оксфорд – Редінг це є люте дербі, тому що фани обох команд назавжди запам’ятали, що великі купюри фунтів стерлінгів хотіли об’єднати їхні улюблені команди в одне страшидло…

Вже через три роки гроші Максвелла та вдала селекція вивели Оксфорд у Перший дивізіон (найвищий на той час в Англії), а голи Хебберда, Хофтона та Чарльза принесли Оксфорду Кубок футбольної ліги 1986 року. Більше 90 тисяч фанів на Уемблі вітали команду Мо Еванса із цим трофеєм - першим і єдиним до цих пір в історії Юнайтед. Команда була справді крутою - недарма вже невдовзі гравці збірної Ірландії півзахисник Рей Хофтон і нападник Джон Олдрідж перейшли в Ліверпуль, з яким виграли все на домашній арені.

Думаєте, фани Оксфорд Юнайтед боготворять Максвелла? Та чортів з два! Навіть безвідносно невдалої спроби об’єднання з Редінгом, бізнесмен заслужив люту ненависть оксфордян. Вже на третій сезон в Першому дивізіоні клуб пережив втрату інтересу Роберта, він придбав Дербі Каунті, який за кілька років із третього дивізіону повернувся в еліту. 

Роберт Максвелл. Фото: Google

Що особливо образило фанів Оксфорда, свою нову іграшку Максвелл доукомплектував недавніми лідерами атак Юнайтед: у Дербі з різницею в рік перейшли нападники Дін Сондерс і Тревор Хебберд. Тоді як Оксфорд вилетів на цілих чотири роки, "барани", навпаки, на чотири роки прописалися в англійській еліті. Сам Пітер Шилтон, епохальний воротар збірної впродовж двох десятиліть, підписав контракт із Дербі. Пік Каунті при Максвеллі – п'яте місце в 1989 році. Але продовжувався бан англійського футболу в єврокубках через трагедію на "Ейзелі", так що й у Дербі мільйони Максвелла не затрималися надовго. 

Вважаючи, що дрібні клуби він уже пройшов, як арифметику в молодших класах, Роберт Максвелл охолонув до футболу. Тим більше, його найбільша угода провалилася – у 1984 році він намагався купити Манчестер Юнайтед, але не зміг домовитися щодо ціни з власником Мартіном Едвардсом. І це дивно: річний прибуток Максвелла на піку досягав майже 4 млрд. фунтів стерлінгів на рік. З таким баблом він міг на той час бути одночасно Абрамовичем, аль-Хелаїфі та аль-Мубараком свого часу.

Інколи вони ховаються у всіх на виду і приховують щось таке, що краще б нікому не знати

У Максвелла було босоноге дитинство – без жартів, до семи років не мав власного взуття, проте старість прожив так, як належить прожити мільярдерам. На футбольні матчі він літав на гелікоптері прямо від свого офісу в Хедінгтон Хілл Холл на газони стадіонів. Фани його власних клубів скандували: «Він товстий, він круглий, він ніколи не буває на землі». Прем’єр-міністр Великобританії, який, м’яко кажучи не симпатизував газетному магнату, прозвав його за пристрасть до авіації «чехом-стрибунцем». 

Деякий час Роберт демонстрував максимальну відсутність самоіронії, просто засуджуючи будь-яке видання чи спікера, який виступав з його критикою. Але цим шляхом він нажив собі занадто багато ворогів. Вони роз’їдали його, але не більше, ніж сімейні негаразди. Одружившись у 1945 році із француженкою Бетті Мейнар, засмучений втратою родичів під час холокосту Ян-Роберт Хох-Максвелл кинувся надолужувати це в своїй власній сім’ї – за 16 років у пари народилося дев'ятеро дітей. Одна донька померла в 3-річному віці через тяжку хворобу, інший син розбився в автотрощі й сім років перебував без тями в вегетативному стані, а улюблена молодша дочка натворила такого, що батько був би шокований, якби жив – навіть при його багатому досвіді жовтої преси. Але про це – пізніше.

На честь улюбленої дочки Гіслейн Максвелл назвав свою комфортабельну супер-яхту, на якій любив плавати вздовж Європи. І от зранку 5 листопада 1991 року екіпаж «Леді Гіслейн» помітив, що шеф пропав десь біля Канарських островів. Розшуки в відкритому океані апріорі не віщували нічого хорошого, і справді – оголеного Роберта Максвелла, 68-річного власника газет, яхт і заводів, знайшли в Атлантичному океані. Слідів насильницької смерті не було – припускали самогубство (що рішуче заперечували рідні), а зійшлися на тому, що дідусь почувався зле, вдарився і випав за борт. Офіційний висновок слідства – смерть від серцевого нападу в поєднанні з випадковим утопленням. Та ж жовта преса, завдяки якій він став багатим, повідомляла, що Максвелл полюбляв голяком ходити по малій потребі прямо з борту яхти в океан – мовляв саме під час цієї побутової справи він відчув біль, заточився і полетів у темну водну безодню…

Після смерті видавця з кожною публікацією та з черговим документальним фільмом все більше штрихів додавалося до портрету Роберта Максвелла. Так, виявилося, що в його компаній були серйозні фінансові проблеми, провальні проекти фінансувалися за рахунок прибуткових, загальні суми підмальовувалися в оптимістичний бік, а медіа-імперія наближалася до масштабного дефолту за кредитами. Сам Максвелл переживав стосовно змов і підступів навіть ближніх – через багато років у валізі начальника його охорони знайшли касети з багатогодинним підслуховуванням бесід співробітників і близьких людей бізнесмена. 

Хоронили Максвелла з урядовими почестями в Ізраїлі, за присутності президента та прем’єр-міністра країни. Річ у тім, що ще в 40-х роках єврей Ян-Роберт допоміг землі предків, організувавши продаж зброї з Великобританії в новоутворену країну обітовану. «Він зробив для Ізраїлю більше, ніж сьогодні можна сказати», – прозвучало на похоронах за присутності вищопосадовців і спецслужбістів.

Роберт Максвелл. Фото: Google

Роберт Максвелл спочив на біблійній Оливковій горі у Єрусалимі, але його прізвище прогриміло ще через багато років за океаном. Ви чули про справу такого собі Джеффрі Епштейна, який постачав багатим збоченцям юних об'єктів для сексуальних утіх? То якраз Гіслейн Максвелл, та сама дівчина-яхта, багато років була подільницею Епштейна в цьому бізнесі й була засуджена за страшими статтями - в тому числі торгівлі дітьми для сексуальних цілей.

Ось вам фатальне ім’я Гіслейн у захоплюючій історії роду Максвелл. Після смерті уродженця Солотвина його медіа-імперія розпалася, банки розтягнули її за кредити, а суди – за махінації родоначальника з пенсійним фондом і акціями своїх компаній. До цих пір біографи та історики сперечаються щодо постаті Роберта Максвелла – його називають шпигуном із надзвичайно поганим характером, подвійним або й потрійним агентом, який майже напевно фінансувався СРСР. МІ6, КДБ, Моссад… А як вам ще й така характеристика від депутата Британського парламенту, однопартійця-лейбориста Джорджа Хеллоуея? Він Максвелла назвав одним із найгірших злочинців століття. Низка британських фільмів, серіалів, документальних фільмів зверталися до постаті закарпатця, аж до одного з найкрутіших фільмів «Бондіани» – «Завтра не помре ніколи».

Якщо колись Солотвино захоче встановити пам’ятник Роберту Максвеллу, це буде людина з 10 обличчями та футбольним м’ячем. І – майже напевно – з кристаликом солі. До свого рідного містечка Ян Хох зберігав теплі почуття. Ведучи важкий і сповнений пригод бізнес із «совєтами», в 1978 році британський магнат здійснив єдиний у подальшому житті візит на малу батьківщину. Здивовані та сконфужені солотвинці, крім традиційного короваю, піднесли Яну-Роберту великий кристал солі та два гуцульських ліжники. Як у його босоногому дитинстві.

X