«Молитимуся і вболіватиму всім серцем»: емоційне інтерв’ю легенди Ворскли Даллку перед стиками з Кудрівкою
828 
Арменд Даллку присвятив Ворсклі 12 років ігрової кар’єри, будучи частиною найбільших успіхів в сучасній історії клубу, який сьогодні переживає скрутний період. Йому належав клубний рекорд за кількістю проведених матчів в зелено-білій футболці (337 матчів), який змогли перевершити Володимир Чеснаков (416) та Ігор Пердута (341).
Сьогоднішня Ворскла вперше з 1996 року може опуститися в Першу лігу. У перехідних матчах команді Юрія Максимова поміряється силами з Кудрівкою, яка до останнього претендувала на пряму путівку в елітний дивізіон.
Сайт «Український футбол» поспілкувався з легендою Ворскли Армендом Даллку, який будує тренерську кар’єру на батьківщині, але не забуває тримати руку на пульсі в України.
«Ворскла не заслуговує перебувати так низько»
– Арменд, як йдуть справи після першого сезону з Вуштррією?
– Ми зараз потрапили в перехідні матчі за право грати в Суперлізі Косово. Напередодні обіграли клуб Ліріа (3:1), а у фіналі плей-оф зіграємо з Ллапі (31 травня). Регулярний сезон ми закінчили другими у своєму дивізіоні. Дві найкращі команди Групи А і Б виходять безпосередньо у вишку.
– Як виник варіант тренувати команду з рідного міста?
– Місцеві люди небайдужі до долі клубу, який вважається найстаршим у Косово. Попросили мене допомогти повернути клуб зі 102-річною історією в Суперлігу.
– За іронією долі, не чужа тобі Ворскла гратиме свій плей-офф за право залишитися в УПЛ.
– Дуже боляче і прикро, що бачу улюблену команду в якості борців за виживання. Ворскла не заслуговує перебувати так низько в таблиці. Гравці непогані, є умови. Я сам був у такій ситуації, коли гроші не платять. Це було після 2014 року, коли ситуація була нестабільна. Але нам усе закрили. Усі зобов'язання клуб виконав, навіть коли я залишив команду. Менеджмент Ворскли зробить усе, щоб розрахуватися з гравцями.
Арменд Даллку. Фото: Ворскла
– Продаж гравців може допомогти клубу розібратися з боргами?
– Керівникам буде над чим подумати в міжсезоння. Найголовніше – залишити команду в УПЛ. Багато є хороших хлопців, талановита молодь (Ісенко, і Хрипчук покинуть клуб вільними агентами з виплатою компенсації за виховання в 300 тисяч євро, – прим. О.К.). Є ще молоді, які можуть поповнити бюджет клубу.
З іншого боку, ставка на молодь означатиме ще один рік у боротьбі за виживання, а Ворскла як зайшла з 1997 року так і залишається в еліті. Навколо молоді має бути кістяк досвідчених футболістів, які допомагатимуть їм прогресувати.
– Є ще питання трансферного бану. Ворскла отримала від ФІФА заборону на три трансферні вікна після того, як скаргу подав Ардіт Толі, який так і не зміг заграти в Полтаві.
– Чесно зізнаюся, я був у шоці. Той випадок, коли я б не рекомендував Ворсклі його брати. Його ігрових якостей було недостатньо, щоб грати в чемпіонаті України. В Ардіта своєрідний характер.
– Щодо Сефері на тебе виходили представники Ворскли?
– Перед підписанням Сефері я відразу сказав, що він хороший футболіст і той сезон класний видав, а клуб виручив хороші кошти.
– У тебе з Ворсклою теж був досвід боротьби внизу таблиці. Через майже 20 років історія повторилася...
– Так, це був мій перший рік. Ми виграли три останні матчі й залишилися в УПЛ. З того часу Ворскла тільки йшла вгору. Тоді клуб спонсорував Нафтогаз, а потім прийшли Жеваго і Бабаєв. Ми з дружиною часто згадуємо Олега Мейдановича, який багато хорошого зробив для мене та інших гравців Ворскли.
Важко тренерам вимагати результат із гравців, коли зовнішні чинники даються взнаки. Дрібниці у футболі мають важливу роль.
– За право залишитися в УПЛ Ворскла зіграє з Кудрівкою. Такі команди можна назвати прохідними, спираючись на ігровий і тренерський досвід?
– Команда рангом нижче віддасть останнє, щоб опинитися вгорі. Особливо ті гравці, хто не грав до цього в УПЛ. Вони прекрасно розуміють, що такий шанс може бути тільки раз у житті. На дві гри можна команду накачати в плані емоцій.
– Як команді з УПЛ не допустити недооцінки суперника, який півтора роки тому був у Другій лізі?
– Ворскла битиметься за те, щоб уперше за 27 років не вилетіти. Не може бути такого, щоб команда рік тому грала у фіналі Кубка України і тепер відчайдушно вела боротьбу за виживання. Я буду молитися і вболівати за Ворсклу всім серцем. Немає часу шукати винних.
Я знаю полтавських уболівальників, які з командою завжди в різні часи. Через це інтерв'ю хочу звернутися до них із проханням підтримати команду в цей період турбулентності. Досвідченим футболістам – знайти правильні слова, щоб команда виклалася по-максимуму.
– У сьогоднішній Ворсклі є ще гравці, з якими ти перетинався. У того ж Скляра чи Пердути є лідерські задатки?
– У таких важких ситуаціях вони повинні проявитися. Плюс у тренерському штабі є Чеснаков. Багато в чому визначальним буде те, як вони себе поведуть у цих умовах.
«Хороший футболіст із Албанії та Косово повз вас не пройде»
– 20 років тому перша плеяда албанських гравців здорово показала себе в Україні (Даллку, Цуррі, Янузі, Бюлюкбаші, Булку). Зараз ми бачимо Цару (Олександрія), Ррапая (Колос), Хадроя (Полісся), які пішли по ваших стопах. Вдається стежити за успіхами земляків?
– Теді здивував усіх тим, що йому зовсім не був потрібен час на адаптацію. По Ворсклі я перетинався з Кравченком і Гресем, які допомагають зараз Ротаню, і дуже багато розпитували про Цару. Багато важливих голів забив. Я думаю, що це не стеля.
Ті ж Рашица (Металіст 1925) і Яшарі (ЛНЗ) прийшли не за великі гроші і можуть у майбутньому пристойно поповнити бюджети клубів.
– Могло бути й більше, якби опорник Еммерлаху вибрав Колос, а не ЧФР Клуж.
– Згоден. Я дуже радий, що клуби в Україні звертають увагу на албанців і косоварів. Не всі можуть одразу повторити шлях Асллані і виїхати рано в Італію, а УПЛ може стати хорошою вітриною для них. Наша земля багата на таланти.
– На кого з місцевих гравців варто звернути увагу?
– Не хочу робити зайву рекламу:). Багато українських команд моніторять ринок Балкан. Хороший футболіст повз них не пройде. Відразу обмовлюся, що грошей не беру. Україна мені дуже багато дала і я хочу, щоб не тільки я, гравці того покоління були на слуху в УПЛ, а й інші підтримали те, що ми почали. Україна дає шанс хлопцям змінити своє життя. Вдома немає таких великих зарплат і незважаючи на війну вони готові їхати, щоб битися за свій шанс стати класним гравцем.
– Теді Цара якось обмовився, що хотів би бачити в УПЛ екс-одноклубників по Партизані – Бушелая і Преку. Є що додати щодо них?
– Вони відіграють важливу роль у Партизані. Усе залежатиме, наскільки їхні якості проявлять себе за межами Албанії. Як футболіст себе почуває в іншому тренувальному процесі. Усе це безумовно впливає.
Теді Цара. Фото: Олександрія
– Рамадані в Динамо своїм так і не став, катається по орендах.
– Він дуже молодий гравець плюс війна. Коли ти далеко від дому, в непростих умовах, воно позначається. Цара і Ррапай – старші, і ти більш усвідомлено приймаєш рішення виїхати так далеко, щоб піти за мрією.
«Динамо жодного разу не програло, але треба щось робити із захистом»
– Вдається в міру можливості стежити за УПЛ?
– Так. Для мене відкриттям стала Олександрія, яка видала дуже класний сезон. Шахтар, незважаючи на підбір гравців високого рівня, просів. Як не крути, коли команда 11 років не грає вдома без спадів не може обійтися. Потрібно віддати належне керівництву, яке не опускає руки і в сьогоднішніх реаліях намагається будувати конкурентну команду.
– Чемпіонство Динамо заслужене?
– Динамо жодного разу не програло, але треба щось робити із захистом. Треба розуміти, що такий рівень чемпіонату, що суперники тебе ловлять, але при цьому ти проходиш чемпіонат без поразок... Дуже важливо, коли ззаду в тебе без паніки. Усе будується від оборони, як не крути.
Головний козир Києва, що вони вдома, тренуються на своїй базі, є талановита молодь і досвідчені «дядьки» в особі Буяльського і Ярмоленка. Нічого не залишається, як чекати зростання молоді і ця плеяда стане проривом. Моя думка.
– Українським командам під силу потрапити в основний раунд єврокубків?
– Я пам'ятаю зі свого досвіду, наскільки важко було грати три турніри, а додати до цього сучасні реалії – ускладнену війною логістику і відсутність авіасполучення… Можливо, клубам можуть піти назустріч і кілька матчів у перших турах перенести, щоб більше очок взяти в таблиці коефіцієнтів. Щодо інших команд це може виглядати не дуже красиво. Але й для них буде позитив, якщо буде більше команд брати участь у євротурнірах.
– Вперше ти приїхав в Україну 20 років тому, але до Ворскли ти потрапив завдяки відбірковим матчам ЧС-06 з нашою командою, вірно?
– Ми зіграли вдома з Україною (0:2). Я був на той момент гравцем Ельбасані і мене запросили на перегляд. Тоді я навіть зіграв одну гру в єврокубках, потренувався з Ворсклою кілька днів і мав повернутися до матчу-відповіді з Вардаром. Після перегляду Ворскла запропонувала мені контракт.
– Як проходив перегляд?
– Тренувався як божевільний:), щоб потрапити в український чемпіонат. На ранковому тренуванні я носився з величезним бажанням показати себе. Віктор Васильович [Носов] підкликав до мене і сказав через перекладача: «Якщо ти будеш так бігати, у тебе не буде сил на друге тренування». Я відповів йому, що мені не хочеться втратити такий шанс. Він здивувався і потім ми часто згадували цю історію.
– На твоїх очах заграв Андрій П'ятов, який на багато років стане першим номером Шахтаря і збірної України. Як він витіснив з основи Долганського?
– Долганський травмував палець, Андрій отримав шанс себе проявити і до моменту відходу в Шахтар не віддавав своє місце у воротах. Сергій максимально допомагав П’ятову робити перші кроки у великому футболі. Вони постійно розмовляли, працювали над якимись моментами. Не було такого, що Долганський бачив у ньому свого конкурента.
– На твій погляд, що завадило Долганському проявити себе як головному тренеру?
– На головному завжди останнє слово. Питання навколо команди на тобі, кого поставити, а гравці не всі погоджуються. Я не знаю всього зсередини. Можу дати оцінку зі свого досвіду. Сергій у плані роботи з воротарями дав багато не одному перспективному хлопцеві. Він за своїм характером спокійний, а бувають моменти, коли потрібно прикрикнути. Це збіглося з негативними результатами. Я можу побажати не опускати руки. Це досвід, який у майбутньому можна конвертувати собі в плюс.
– Варто зазначити, що будучи воротарем старої формації, Долганський новому поколінню дає гру ногами, щоб у коротку м'яч розігрували.
– Розповім історію. Ми з Долганським хотіли вийти через білдап. Не буду називати тренера, але він одразу почав кричати: «Що ви робите? Далі будиночка вибивай!» Зараз це вже база.
«Умовив Бабаєва довіритися Сачку»
– Міг уявити, що через кілька років Ворскла буде серед команд, які з боротьби за виживання будуть постійно на високих місцях?
– Підібралася досить цікава команда: Цуррі, Маркоскі, Главіна, молоді Ярмаш, Пятов, Чижов, Кравченко. Долганський був капітаном. Був стадіон, база. Зайшли нові спонсори і в плані результатів ми рухалися тільки вперед. Потрібно було думати тільки про футбол, добре робити свою роботу. Плюс із тренерами потрапляли. Після Васильовича команду очолив Павлов і наступні 5 років команда зробила неймовірний прогрес.
Це дуже правильний шлях, зокрема й для нас. Я завжди кажу про те, що футбольний клуб повинен мати стратегію розвитку, а не перебиватися з року в рік, не маючи фундамент. Микола Петрович Павлов, як ніхто, знає, що потрібно для побудови команди з нуля. Його колосальний досвід – головний козир Лівого Берега, заклавши фундамент для майбутніх успіхів команди.
– Ворскла часів Павлова максимально йшла назустріч тренеру?
– Це багато в чому послужило тому, що ми виграли Кубок України, грали постійно в єврокубках.
– Фішкою Миколи Петровича було видати сильний мотиваційний спіч. Який із них найбільше врізався в пам'ять?
– Перед важливою грою з Шахтарем у мене народилася дочка. Я попросився у Петровича додому і він без проблем відпустив мене. До гри було два дні. Команда без мене вийшла на гру, програли 0:1. Після гри на пресконференції він говорив не про гру, а про мою новонароджену доньку. Я був дуже зворушений і натхнений в наступній грі віддаватися на повну.
Василь Сачко. Фото: Ворскла
– Після Павлова Ворскла могла стрибнути вище голови?
– Складно сказати. Продали Безуса і Селіна в Динамо. Громову потрібен був час. Потім почалося АТО, не стало Бабаєва, з грошима виникли проблеми. Це стало великим ударом для нас. Уже тоді я говорив Бабаєву про те, що збираюся покинути клуб, бо підростали діти, їм треба було йти до школи. В особистій бесіді умовив Мейдановича довіритися Сачку. Ми вийшли в єврокубки, а я наприкінці сезону поїхав догравати додому.
– На твоїх очах перші кроки в дорослому футболі зробили Громов і Баранник. Артем плюс-мінус провів кар'єру на високому рівні, хоча Олега вважали мегаталантом на ті часи.
– Це був футболіст від Бога. Мав усі задатки. Але ж проблеми в сім'ї – батьки рано розлучилися, дідусь із бабусею його виховували. Петрович, знаючи про загули, дав йому перший професійний контракт із маленькою зарплатою, але йому купили квартиру. Якби йому давали всі гроші на руки за контрактом, то і квартири б не залишилося. Тренерський штаб за ним наглядав, але його було вже не зупинити. Розмовляли з дідусем, але він уже був у похилому віці й ніяк не міг вплинути на Олега.
– Із Полтави ти віз звання гравця з найбільшою кількістю матчів за Ворсклу, яке перевершив Володимир Чеснаков.
– Я знав, що після відходу Володя стане лідером. Усю кар'єру він провів у Ворсклі, ставши справжньою легендою. Я дуже радий, що йому вдалося на довгий період стати лідером, виграти бронзу УПЛ, пограти в групі Ліги Європи. Навіть у цей непростий час він із командою і залишається носієм ДНК Ворскли.
«У Приштині хотіли зробити з мене ручного тренера»
– Коли прийшло бажання розвиватися в тренерстві?
– З раннього дитинства у мене проявлялися лідерські якості. Не боявся взяти на себе. На полі й у побуті. З 13 років почав заробляти гроші, щоб не канючити в батьків. Я хотів стати успішним, щоб забезпечити себе і своїх близьких.
– Плюс досвід балканських воєн підштовхував вибратися з розрухи...
– У тому числі. У таких умовах швидко дорослішаєш. Приходить розуміння, що потрібно брати від життя. Почав тренувати Приштину U-19, набирався досвіду. Я побачив, що потрібно повністю змінювати підхід до тренувального процесу. Через півроку хлопці грали вже в зовсім інший футбол.
Спортивний директор і президент клубу побачили прогрес. Попри те, що ми разом грали, я не став одразу випрошувати роботу з головною командою. У перший сезон до кінця боролися за чемпіонство, але виграли Кубок Косово.
– Через рік із Приштиною ви розійшлися.
– Я хотів прибрати з команди гравців, яких я не бачив у команді на великих зарплатах. Взяти кілька інших. Спортдиректор заблокував моє рішення, а бути ручним тренером я не збираюся. Тому ми й розійшлися.
– Агентський вплив на Приштину мав місце?
– Не виявлено. І вони мене вирішили виключити з рівняння:) Після мого відходу справи у Приштини зовсім погані. Команда дивом не вилетіла з Суперліги.
«В дебютному матчі за Ворсклу поставили персональником до Косиріна – до цього ніколи не грав 1в1»
– Який футбол ставить своїм командам Арменд Даллку?
– Усе залежить від гравців під рукою. Мені подобалася робота Клоппа з Боруссією і Ліверпулі – пресинг третьої зони і забити гол. Б'єлса дуже сильно на мене вплинув. Мені здається, що він заслужив шанс у великій команді. Його ідея мені завжди імпонувала.
– У твій час у футбол грали з ліберо, потім почали в лінію. Сьогоднішні вимоги до гравців оборони кардинально відрізняються?
– Зрозуміло, що я застав усі ці моменти. Я пам'ятаю у Ворсклі за Носова грали з ліберо. Мене це десь нервувало, що у нього лайтові функції. Потім змінився стиль, тримати лінію. Зараз усе починається з воротаря і двох центральних, які вміють вести м'яч. Це добре цінується.
До речі, тут буде в тему історія про мій дебют за Ворсклу. Грали проти Чорноморця і персонально повинен був грати з Косиріним. Тренер сказав за всяку ціну не дати йому забити. Я ходив за ним тінню. Удома я ніколи не грав 1в1. Навіть водичку пив разом із ним:). Щоправда свій шанс у першому таймі реалізував, а потім ми двічі забили. Він сильно злився. Я тоді ні української, ні російської не розумів – був на своїй хвилі.
– А на кого з гравців хотів бути схожим у дитинстві?
– Я з ранніх років грав правого захисника. Мені завжди дуже подобався Кафу – його менталітет переможця, який допоміг йому виграти все можливе.
Працюючи в Дукаджині, основною проблемою гравців був менталітет. У них не було спортивної злості. Вони програвали – нічого страшного. «Тренере, наступну гру ми виграємо». Я цього не розумів. Багато часу потрібно було, щоб змінити ментальність футболістів. Доходило до того, що я штрафував гравців своєї команди за пропущений гол. Якщо команда забивала – отримували бонус.
Із Вуштррією намагаємося грати в атакувальний футбол, щоб люди на стадіоні кайфували. У нас по сезону була серія без поразок у 20 іграх поспіль, а в 14-ти зовсім не пропускала.
Арменд Даллку. Фото: Ворскла
– Я так розумію, найбільше дістається гравцям оборони?:)
– Це мій головний біль:).
– Провідником твоїх ідей на полі можна назвати молодшого брата Ардіна?
– Ардін пройшов велику школу. Набрався досвіду, пройшов хорошу школу в Україні, пограв у Пн. Македонії та Косово.
– Але повторити твій шлях у Ворсклі не вдалося...
– Йому було всього 18, коли ми з сім'єю поїхали додому, а він залишився в Полтаві. Дуже важко було йому в іншій країні в побутовому плані. А футболіст він – хороший.
– У майбутньому Арменд Даллку хотів би повернутися тренувати Ворсклу?
– Я мрію одного разу очолити команду, в якій провів найкращі роки своєї кар'єри. Усе, що в мене є в цьому житті, тільки завдяки Ворсклі. Я не боюся війни. Діти підросли. Рано чи пізно це станеться, я знаю.
***
Плейоф за право участі в УПЛ-2025/26: розклад матчів
Четвер, 29 травня
- 15:30 Кудрівка – Ворскла
- 18:00 Лівий Берег – Металіст 1925
Неділя, 1 червня
- 13:00 Ворскла – Кудрівка
- 15:30 Металіст 1925 – Лівий Берег
Дотримуйтеся правил (принципів) відповідальної гри