Друг Коноплянки, яким цікавилась Барселона, переможець Олімпіади: 20 квітня — цей день в історії українського футболу
715 
20 квітня 1937 року у селі Лютовиська (Старосамбірський повіт, тоді Польська Республіка) народився Володимир Чижович – один із засновників професійного футболу в США, гравець та головний тренер американської збірної.
Наприкінці Другої світової війни родина Чижовичів емігрувала до Європи, звідки у 1949-му перебралася в США. Саме там Володимир починає займатися футболом, граючи за університетську команду Темпл. Вже у 1959 році нападник встановив рекорд результативності у студентському футболі, забивши 25 голів за сезон.
Тривалий час виступав за американський клуб Філадельфія Юкрейніанз (з ними чотириразовий чемпіон США) та канадські Торонто Юкрейніанз і Торонто Сіті. Варто відзначити, що на той момент в США практично не було професійного футболу, а усі команди були напівпрофі.
За увесь час Чижович шість разів входив до складу Команди усіх зірок. Також форвард захищав кольори таких клубів, як Ньюарк Юкрейніан Січ та Філадельфія Спартанс. У складі збірної США провів три поєдинки протягом 1964-1965 рр.
Володимир Чижович, фото: скріншот YouTube
Паралельно з ігровою кар’єрою Чижович займався тренерством, ставши у 1975-му найкращим наставником національної студентської асоціації соккера. Разом з Філадельфія Текстиль фахівець здобув 122 перемоги, 35 нічиїх і 15 поразок, потрапивши до Зали слави.
Після таких успіхів на тренерському полі Чижовича запросили працювати в американську федерацію футболу, де він одразу ж став директором тренерської програми. За часи правління українця в США з’явилися регулярні тренерські курси, де матеріал викладали відомі європейські тренери. Також була впроваджена система навчання та ліцензування тренерів і з’явилися тренувальні збори для різних збірних команд США.
З 1975 по 1981 рік Чижович очолював одразу три американські збірні – головну, молодіжну та олімпійську. За його керівництва молодіжка виборола путівку на ЧС-1981, а олімпійська команда пройшла відбір на Олімпіаду-1980 в Москві, яку бойкотувала з політичних мотивів.
Водночас федерація займалася ще й розвитком жіночого футболу та футзалу. Саме збірна США стала переможцем першого мундіалю серед жінок у 1991 році.
Що стосується футзалу, то саме Чижович є автором правил та методології проведення змагань з цього виду спорту. У сезоні 1981-1982 українець навіть очолив футзальний клуб Філадельфія Фівер, з яким став переможцем національного чемпіонату.
Пізніше продовжив свою роботу в федерації, очолював студентську команду Вейк Форрест та був делегатом від США на ЧС-1990 в Італії. Входив в оргкомітет із підготовки та проведення чемпіонату світу ’94 в Сполучених Штатах Америки.
Помер 2 вересня 1994-го у віці 54 років. Входить до списку 20 найвпливовіших діячів футболу США та включений до Залу американської футбольної слави.
Старші брати Володимир – Ігор і Євген – теж колишні футболісти, перший – багаторічний очільник спортового руху нашої діаспори, другий – екснаставник збірної США, що має місце у Національному футбольному залі слави США.
20 квітня 1962 року у місті Дніпропетровськ народився Володимир Лютий – легенда Дніпра, нападник Шальке й низки інших німецьких клубів, двічі переможець Вищої ліги СРСР та олімпійський чемпіон.
Володимир Лютий, фото: з відкритих джерел
Більшу частину своєї кар’єри форвард провів у Дніпрі (1980-1989, 1997). За увесь час в складі дніпрян Лютий провів 310 поєдинків, забивши 62 голи. Двічі разом з Дніпром святкував перемогу в чемпіонаті СРСР та одного разу здобував Кубок Союзу. Лютий займає шосте місце за кількістю проведених матчів та сьому сходинку за кількістю забитих голів за всю історію дніпровського клубу.
Далі в кар’єрі українського нападника розпочався німецький період кар’єри, за який він змінив низку клубів. Найбільше затримався у Шальке (1989-1991), зігравши у 48 матчах та забивши 10 голів. Також у Німеччині виступав за Дуйсбург, Бохум, Рот Вайсс, Унтерхакінг та Зальмрор. У 1992 році грав за турецький Бурсаспор.
У складі збірної СРСР провів шість поєдинків, забивши один гол та оформивши один асист. Також Лютий брав участь на ЧС-1990 та ЧЄ-1992 (збірна СНД). У 1988 році став олімпійським чемпіоном, зігравши у всіх матчах команди Анатолія Бишовця на тому турнірі.
Тренерську кар’єру розпочинав у Німеччині, звідки у 2007 році перебрався в московський Локомотив, де протягом року був помічником Бишовця. Пізніше також допомагав Олегу Протасову в Ростові. Очолював грузинський Зугдіді, молдовські клуби Ністру, ЦСКА-Рапід, Саксан та обіймав посаду заступника генерального директора ФК Тернопіль.
З листопада 2022 року є помічником головного тренера у німецькому клубі Ганза (Росток) U-17.
20 квітня 1988 року у місті Київ народився Володимир Лисенко – вихованець Динамо, нападник київського Арсеналу, харківського Металісту, донецького Олімпіка та ковалівського Колосу, переможець чемпіонату, Кубка та Суперкубка України.
Розпочинав свій футбольний шлях у столичному ЦСКА, звідки у 2003 році перебрався до академії Динамо. За першу команду біло-синіх провів лише п’ять поєдинків, не відзначившись жодною результативною дією.
Тривалий час виступав за Динамо-2, де забив 11 голів у 50 поєдинках. Разом з киянами став переможцем чемпіонату, Кубка та Суперкубка України. Два сезони на правах оренди грав за столичний Арсенал: 33 матчі, вісім голів.
Загалом за свою кар’єру Лисенко змінив чимало клубів, проте найдовше затримався у ковалівському Колосі (2017-2023). За колектив з Київщини форвард провів 141 матч, забив 27 голів та оформив шість результативних передач. Разом з Колосом пройшов шлях від Першої ліги до участі в кваліфікації Ліги конференцій.
Володимир Лисенко, фото: Віктор Перегняк, Footboom
Також чимало поєдинків (49) Лисенко зіграв у футболці донецького Олімпіка, за який забив 10 голів та віддав одну результативну передачу. Свого часу Володимир також виступав за харківський Металіст, Волинь, Кривбас, Говерлу, Севастополь та Десну.
З 15-річного віку Лисенко викликався до лав юнацьких збірних України, за які сумарно провів 50 поєдинків (15 голів). Ще 24 гри Володимир зіграв за молодіжку синьо-жовтих, забивши чотири м’ячі, а ось до національної команди так жодного разу і не викликався.
Лисенко пограв нападником у складі аматорського клубу Штурм (Іванків), а наразі є скаутом Колоса.
20 квітня 1989 року у місті Пярну народився Сергій Зеньов – форвард львівських Карпат, англійського Блекпула та низки інших європейських клубів, ветеран збірної Естонії.
До свого переїзду в український чемпіонат захищав кольори естонських клубів Пярну, Вапрус та ТВМК. На початку 2008-го приєднався до львівських Карпат, де затримався аж на шість років.
За цей час в складі «левів» Зеньов провів 157 поєдинків, забивши 24 голи та оформивши 14 асистів. Саме після початку успішних виступів за Карпати Сергій почав отримувати виклики до національної збірної Естонії.
Сергій Зеньов, фото: AP/SCANPIX
У 2014 році виступав за Блекпул, який на той момент грав в англійському Чемпіоншипі (дев’ять ігор). Пізніше також був гравцем московського Торпедо, азербайджанської Габали, польської Краковії та карагандинського Шахтаря.
З 2021-го Зеньов виступає на батьківщині, захищаючи кольори Флори. Наразі Сергій провів 122 поєдинки за цей клуб: 42 голи, 16 асистів. За увесь час нападник двічі ставав переможцем чемпіонату Естонії, тричі здобував Суперкубок та одного разу Кубок країни.
У футболці естонської збірної Зеньов зіграв у 113 матчах, забив 17 голів та оформив 11 результативних передач. Свій останній (наразі) матч за національну команду провів 12 січня 2024 року в товариській грі проти Швеції (1:2).
20 квітня 1995 року у місті Вільнянськ (Запорізька область) народився Едуард Соболь – вихованець запорізького Металурга, захисник донецького Шахтаря, французького Страсбура, Брюгге й Генка, чемпіон України та Бельгії.
Едуард Соболь, фото: УАФ
У ранньому віці разом з сім’єю Соболь перебрався у Кропивницький (тоді Кіровоград), де жив в одному дворі з майбутньою зіркою українського футболу Євгеном Коноплянкою. Разом хлопці займалися у місцевій команді Олімпік, проте вже у 2008-му Соболь отримав запрошення з академії запорізького Металурга.
На дорослому рівні дебютував у сезоні 2011/12, коли клуб виступав у Першій лізі. Вже за рік Соболь дебютував на рівні української Прем’єр-ліги. Загалом за Металург Едуард провів 23 матчі, в яких забив два голи.
- Екстренер запорізького клубу Жилмар в ексклюзивному інтерв’ю «УФ» розповідав, що до захисника був інтерес з боку каталонської Барселони, проте втрутився Шахтар, який переманив гравця до своїх лав.
За вісім років на контракті в «гірників» за першу команду Шахтаря Соболь провів лише 16 матчів, у яких відзначився однією результативною передачею. Протягом цього часу Едуард на правах оренди в Україні грав за Металург (Донецьк), Металіст та Зорю.
З 2017 року почався європейський період кар’єри захисника. Спочатку він на правах оренди грав за чеські клуби Славія і Яблонець, а у 2019-му перейшов у бельгійський Брюгге. Разом зі Славією став переможцем Кубка Чехії в сезоні 2017/18.
Після дворічної оренди в Брюгге, бельгійський клуб підписав повноцінний контракт з Соболем. За увесь час Едуард провів за синьо-чорних 124 поєдинки: чотири голи, 14 результативних передач. Разом з Брюгге він тричі ставав чемпіоном Бельгії та двічі здобував місцевий Суперкубок.
Взимку 2023 року Соболь підписав трирічний контракт з французьким Страсбуром, за який на сьогодні зіграв 19 матчів, оформивши один асист. Від сезону 2023/24 Едуард на правах оренди виступає за бельгійський Генк, у футболці якого вже встиг провести дев’ять ігор.
В активі захисника 29 матчів за національну збірну України, у яких він віддав одну результативну передачу. Також Соболь брав участь на ЧЄ-2020, де зіграв одну хвилину в поєдинку групового етапу з Північною Македонією (2:1). Остання наразі гра захисника за синьо-жовтих датується 12 червням 2023 року, коли команда Сергія Реброва зустрічалася з Німеччиною (3:3).
На молодіжному чемпіонаті світу-2015 взяв участь у всіх чотирьох матчах української збірної, відзначившись голом та результативною передачею.
Батько Едуарда – Олександр – колишній професійний футболіст, відомий як захисник Кривбасу та Зірки-НІБАС, в складі якої став переможцем Першої ліги (1994/95).
1943 — нар. Флері ді Налло (Франція) — 3-разовий володар Кубка Франції у складі «Ліона», рекордсмен клубу за забитими м’ячами (220).
1947 — у матчі «Торіно» — «Віченца» (6:0) Валентино Маццола зробив найшвидший хет-трик у історії серії «А». (В. Маццола 29, 30, 31).
1950 — нар. Умберто Коельо (Португалія) — 8-разовий чемпіон Португалії у складі «Бенфіки», пізніше тренував збірні Португалії, Марокко, Південної Кореї.
1960 — у матчі «Пахтакор» (Ташкент) — «Зеніт» (Ленінград) — 0: 5, гравці «Пахтакора» забили ТРИ (!) м’ячі у власні ворота
1971 — пом. Боб Ферр’є (Англія) — рекордсмен Шотландії за кількістю матчів, проведених у національному чемпіонаті — 626 (всі — «Мазервелл»).
1973 — пом. Едді Хепгуд (Англія) — капітан і лідер «Арсеналу» та збірної Англії 1930-х, 5-разовий чемпіон Англії.
1974 — нар. Адріан Іліє (Румунія) — фіналіст ЛЧ 2000, 2001 рр. Чемпіон Румунії, Туреччини та Іспанії.
