Андрій НЕСТЕРОВ: «Про те, що більше не потрібен «Металургу», дізнався від партнера по команді»

Бувають різні ситуації, коли футболіст не підходить за тими чи іншими критеріями: чи то віковий, чи то багато помиляється, чи не б’ється, як слід. Але це не стосується 24-річного центрального захисника, який має серйозні габарити (зріст — 191 см, вага — 87 кг): коли доводилося за ним спостерігати, він діяв надійно, з особливим завзяттям, був справжнім стовпом оборони й майже не припускався помилок. До того ж, видно було, що йому не байдужа рідна команда. Відтак щире здивування викликала інформація, що запорізький «Металург» не продовжив з ним контракт.

— Не сказав би, що це стало для мене несподіванкою, — говорить Андрій Нестеров. — Іще за три місяці до завершення контракту в мене була розмова з керівництвом, але не зійшлися в деталях нової угоди. Запропоновані умови мене не влаштували. А по завершенні сезону мені зателефонував Сергій Рудика і сказав, що з нами не збираються продовжувати договори. Звичайно, було неприємно. Усю кар’єру провів у запорізькому «Металурзі», з усіх сил викладався на тренуваннях і старався бути максимально корисним у матчах, але, на жаль, у клубі не захотіли продовжувати зі мною співпрацю.

— Чому не зійшлися в деталях? Вам запропонували мізерні умови?

— Не хочу вдаватися в подробиці. Просто мені не зрозуміла філософія клубу: чому вихованці постійно у чомусь обмежені?!

— Анатолій Чанцев пояснював ситуацію?

— Після завершення сезону зі мною ніхто не розмовляв — ні тренер, ні керівництво. Ніхто не виходив на зв’язок. Як уже наголошував, про те, що більше не потрібен «Металургу», дізнався від партнера по команді.

— Коли керівництво востаннє зустрічалося з командою?

— Кілька місяців тому керівники приїжджали на базу, сказали, що команді незабаром виплатять зарплатню й працюватимуть над контрактами. Треба лише підписати якісь папери, й усе буде добре. Ми так зробили, отримали гроші, але контракти ніхто з нами не перепідписав.

— Із вами повністю розрахувалися? У цьому сенсі до клубу немає питань?

— Так, у цьому плані все гаразд. Що обіцяли, виплатили до копійки.

— Із чим пов’язуєте, що «Металург» залишає дуже велика група гравців?

— Чесно, не знаю, чому так. Для мене це загадка. Можливо, керівники клубу побачили, як в останньому турі наші молоді хлопці зіграли з «Динамо», й вирішили, що вони зможуть витягнути наступний сезон. Чи у цьому причина, чи у чомусь іншому, не можу достеменно сказати.

— У весняній частині прем’єр-ліги ви провели чотири матчі, в жодному «Металург» не поступився й пропустив лише один м’яч.

— Так, у трьох матчах, коли був на полі, — з «Металістом», «Олімпіком» та «Іллічівцем» — не пропустили жодного м’яча. Уважаю, у цих матчах до мене немає до чого причепитися. Але, на жаль, із маріупольцями отримав травму, й в останніх трьох матчах сезону, вже не міг вийти на поле.

Що стосується загалом сезону, то на 100 відсотків не задоволений ігровою практикою. У мене було величезне бажання показати себе й допомогти команді.

— Можливо, тренери мали до вас претензії по тренувальному процесу?

— Ні, Анатолій Чанцев мені казав, що я дуже добре працюю.

— Не думаєте, що з вами повелися нечесно?

— Якщо відверто, я вже думаю про майбутнє, як вибрати найоптимальніший варіант продовження кар’єри. Варіанти є, але поки про них не хочеться говорити.

— Варіанти з нашого вищого дивізіону чи з-за кордону?

— Є пропозиція з команди нашого вищого дивізіону, але також кличуть і за кордон. Не питайте под­робиці — не хочу забігати наперед.

— Що можете сказати про мікроклімат у колективі?

— Коли команду очолював Олег Таран, мікроклімат був не зовсім хорошим. Він запросив знайомих йому виконавців, яким довіряв, а місцевих відсунув на задній план. Команда розбилася на групи за інтересами. Коли Тарана звільнили й прийшов Олександр Томах, ситуація змінилася, а нормалізувалася, коли вже на чолі став Анатолій Чанцев, який випускав справді тих, хто заслужував на місце у складі.

— Вихованці запорізького «Металурга» дуже затребувані в інших клубах. До вас раніше зверталися з пропозицією змінити клуб?

— Зверталися з різних клубів, але до конкретики справа не доходила.

— Наостанок: яка ваша заповіт­на мрія?

— У першу чергу, хочеться грати у футбол. Але живу не лише мріями: стараюся повністю відповідати статусу професіонала, постійно тримаю себе в тонусі і сподіваюся, своєю працею доведу, що здатний виступати на високому рівні в команді, яка ставитиме перед собою найвищі цілі.

Сергій ТАЛИМОНЧИК.