«Скорук грає в Умані, але серцем ми з Нікопольщиною»: найкращий гравець жовтня місяця в Першій лізі Мішуренко

Переглядів 153
Дмитро Котков
Дмитро Котков
2 голоси
«Скорук грає в Умані, але серцем ми з Нікопольщиною»: найкращий гравець жовтня місяця в Першій лізі Мішуренко
Олександр Мішуренко. Фото: Скорук
«УФ» відроджує традицію визначення найкращих у всіх лігах: у Першій лізі в жовтні 2022 року це нападник Скорука (Нікопольський район) Олександр Мішуренко.

Місяць жовтень вдався і його клубу, і самому нашому лауреату. Футбольний клуб Скорук, названий за прізвищем свого президента – його родина розвиває велике фермерське господарство та біля 20 років підтримує однойменний футбольний клуб, набрав за цей період шість із восьми своїх очок. А особисто форвард Мішуренко відзначився шістьма результативними діями (5 голів та 1 асист за жовтень).

Сайт «Український футбол» визнав Олександра найкращим гравцем місяця в VBET Ua Першій та записав з ним з цієї нагоди інтерв’ю з колишнім нападником Інгульця та Кривбасу, де він розповів про Поворознюка та Лавриненка, одноклубника та свого батька в ЗСУ.

«Робив все від себе можливе, але результатами незадоволений»

- Олександре, поділіться емоціями після визнання найкращим гравцем жовтня у Першій лізі?

- Безумовно, мене переповнюють позитивні емоції. Завжди приємно, коли твою роботу цінують і вона приносить результат. Зупинятися на досягнутому не збираюся.

- Минулого місяця ви забили п’ять м’ячів і віддали одну гольову передачу. Відчували, що витиснули з себе максимум чи могли навіть більше?

- Я робив все від себе можливе, але результатами незадоволений. На жаль, втратили очки у тих матчах, де мали перемагати. Проте, не опускаємо руки і рухаємося вперед.

- Який із забитих м’ячів найбільше сподобався, а який є найцінніший?

- Я не можу виділяти свої забити м’ячі. Вони для мене всі цінні. Щасливий, що зміг своїми голами допомогти команді, але себе героєм не вважаю. Просто робив свою роботу.

- Скорук посідає передостаннє місце, але за грою команда виглядає непогано. Чого вам не вистачає щоб досягати результату?

- Намагаємося у кожному матчі грати на перемогу, але, на жаль, забагато помиляємося. До того ж, не завжди фортуна на нашому боці. Потрібно проаналізувати свої помилки і прогресувати від гри до гри. У нашої команди є потенціал.

«Це наді мною так жартував Олександр Поворознюк…»

- Наскільки непросто дався вашій команді переїзд із Нікополя? Вже вдалося адаптуватися в Умані?

- Живемо ми у Дніпрі, а свої домашні матчі граємо в Умані. Безумовно, переїзди нам даються непросто, але таке життя. Дякую місту Умань, яке нас прийняло і надало свій стадіон. Скорук грає в Умані, але серцем ми з Нікопольщиною. Постійно стежимо за новинами з нашої батьківщини й переживаємо за своїх рідних і близьких, за наше місто й район.

- З вашими рідними в Нікополі все в порядку? Як вдається відволікатися від всього жаху?

- Дякувати Богу, все добре, але витримати все це дуже складно. Коли читаю про обстріли Нікополя, на душі непросто. Мама періодично приходить на квартиру, доглядає за нею.

- Можете розповісти про свою кар’єру до Інгульця? За кого грали та яких успіхів досягали?

- У дорослому футболі розпочинав у Колосі з Нікопольського району. Потім виступав за запорізький Вектор, а ще за Колос із Зачепилівки. Коли грав за ВПК-Агро (на той час ще в аматорських місцевих змаганнях, це пізніше клуб дійшов до Першої ліги), мною зацікавився Олександр Поворознюк, який і запросив до своєї команди. Відзначу, що я з кожною командою ставав чемпіоном області. А вже з Інгульцем дебютував серед професіоналів, було це вже аж майже в 27 років.

- Можна сказати, що переламним моментом у вашій кар’єрі стала зустріч з Поворознюком?

- Я вдячний Олександру Григоровичу за те, що допоміг мені і повірив у мене. Президент Інгульця ‒ комунікабельна людина, з якою приємно спілкуватися.

- Безумовно, найяскравіший момент у вашій кар’єрі – це фінал Кубка України з Шахтарем, куди ваш клуб вийшов першим із усіх представників нижчих ліг за історію. Якщо говорити відверто, в Інгульця тоді не було шансів у тій грі?

- Дійсно, ми все розуміли, адже грали проти Шахтаря. В роздягальні нам Сергій Лавриненко сказав, що для нього ми всі і так чемпіони. Просто необхідно було отримати максимум задоволення від фіналу і прожити цю історичну подію до кінця.

- Наскільки складно Інгульцю дався вихід в УПЛ? За рахунок чого все ж змогли виконати поставлене завдання?

- Безумовно, нам було дуже непросто. Протягом чотирьох років намагалися підвищитися у класі і, нарешті, досягнули свого. Відзначу Сергія Лавриненка, який сформував цей колектив. До того ж, такого результату не могли досягнути без президента клубу, який нас мотивував та гнав вперед.

- Чи правда, що у вас були проблеми з алкоголем? Як вдалося взяти себе у руки?

- Це наді мною так жартував Олександр Григорович Поворознюк. Я ‒ звичайна людина, яка у вихідний день могла собі дозволити відпочити. Проте жодних проблем з алкоголем у мене немає.

«Після початку війни мій батько та одноклубник відразу ж пішли захищати Україну»

- Нікополь – це кузня футбольних талантів. Кого із вихованців нікопольського футболу можете відзначити?

- Дійсно, у нас дуже спортивне місто, яке пишається своїми спортсменами. Відзначу параолімпійського чемпіона Костянтина Симашка. Щодо футболістів, то багато з них грають зараз на високому рівні. Це Євген Банада (Кривбас), Руслан Степанюк (Ворскла), Ігор Литовка (останній клуб – Десна), Ігор Кірієнко (останній клуб – Олімпік). Думаю, що з такими гравцями свою команду майстрів ми могли б створити.

- Можливо, і в вашому роду були футболісти?

- Так, мій батько майже все життя працював на заводі і час від часу з колегами грав у футбол. Це він привив мені любов до футболу і допомагав на початку моїх виступів. Вдячний своєму батьку за це, адже якби не він, то я міг би й не стати футболістом.

З початку повномасштабної війни тато відразу пішов в воєнкомат, навіть не радився з нами. Йому вже 58 років, але він захищає нашу країну. Я гордий за свого батька. Знаю, що з ним все буде добре і скоро ми переможемо.

- Загалом, ви пишаєтеся колегами, які обрали шлях захисника?

- Наш одноклубник Олексій Красов перед початком цього чемпіонату зайшов в роздягальню і сказав, що вирішив піти захищати Україну. Це був дуже зворушливий момент. Гордий за свого партнера по команді. Хочу подякувати всіх військовим, які зараз захищають Україну. Завдяки їм ми можемо грати в футбол. Слава ЗСУ, Слава Україні!!!

До речі, ось наше інтерв’ю з лауреатом вересня ‒ «Приємно бути в історії, але забивати хочу в УПЛ»: форвард Оболоні Батальський ‒ гравець місяця в Першій лізі. Недавно він довів лік своїх голів до 71, вийшовши на 9-те місце в списку найкращих бомбардирів Першої ліги за всю історію.

А ось тут можна прочитати наше інтерв’ю з гравцем, який визнаний найкращим в аматорському чемпіонаті України в жовтні 2022 року.

Анатолій Янголь