Віталій Полянський: «За чотири місяці у Тростянці загрози життю не відчув»
54245 
ФК Тростянець перед початком сезону відновив свої виступи на рівні ПФЛ після річної перерви, пов'язаної з військовими діями на Сумщині, яка оговтувалася після окупації регіону у перші тижні повномасштабного вторгнення.
Одним із небагатьох гравців з довоєнного складу, який повернувся в команду став герой нашого сьогоднішнього інтерв'ю ‒ досвідчений оборонець Полянський. За підсумками минулого місяця Віталій був визнаний вболівальниками найкращим гравцем клубу.
Сайт «Український футбол» записав інтерв'ю з Віталієм Полянським, в якому піде мова про:
- Відроджений Тростянець;
- Специфіку футболу в країнах Балтії
- Цікаві факти з біографії героя;
«Тростянцю бракує зіграності та досвіду»
– Ми з вами пишемо інтерв'ю після переможного для Тростянця поєдинку з Кремнем-2 (2:1). Цікаво почути ваше резюме по грі.
– Ми всі хотіли перемогти. Тренерський штаб налаштовував нас грати дуже агресивно. Результатом задоволені, а грою - не дуже, бо створили багато моментів гольових, які не позабивали. Арбітр у наші ворота поставив сумнівний пенальті. Найголовніше, що вдалося здобути позитивний результат.
– Над якими аспектами гри команді потрібно додавати?
– Наразі гравцям Тростянця не вистачає зіграності та досвіду, майстерності в реалізації моментів. Команда зібралася три місяці тому. Футбольні люди знають, що команда не будується за такий короткий період. Нам зараз головне – отримувати досвід гри на такому рівні, а взимку посилимося і команда стане ще сильнішою, щоб у наступному сезоні ставити серйозні завдання. Рухаємось за планом.
– Ви бачите потенціал в тих гравцях, які сьогодні є в команді?
– Є молоді хлопці. Я бачу, що вони з кожною грою додають. Той-таки Юра Гезело доводить на іграх і на тренуваннях своє право грати в старті.
– Зараз у вас друга каденція в Тростянці. Ви були у команді ще до початку повномасштабної війни. Наскільки команда за своїм потенціалом була тоді і зараз?
– Я був у команді, коли Тростянець заходив в Другу лігу. Разом зі мною в команду повернулися лише чотири гравці.
Віталій Полянський, фото: ФК Тростянець
– Командам з Сумщини нелегко давалося запрошення гравців, адже не всі відважаться їхати в регіон, який постійно обстрілюється з того боку. Як із цим складалося у вас?
– Точної цифри не назву, але тренерський штаб звертався до мене, щоб поцікавився в знайомих гравців, хто міг би нам допомогти. Намагався своїм прикладом довести, що тут все функціонує, прильотів немає. Сирени? Так їх по всій Україні можна почути.
За 4 місці, поки тут мешкаю, загрози життю на собі не відчув. Місто оговталося після окупації, бізнес функціонує, комунальні служби. Ніхто не знає, що буде завтра. Далі будемо бачити.
– Чув, що вся команда перші тижні бойових дій на Сумщині провела в окупації. Це правда?
– Три тижні жили в готелі, поки не дали зелений коридор. Керівництво просило нас не виходити на вулицю. Їжу та воду нам привозили під двері. Коли повідключали світло та воду, ми всі остаточно переконалися в 'братній' любові росії. Місцеві жителі нам дуже допомагали, знаючи, що команда фактично замкнута в готелі.
Побоювалися, щоб не прилетіло в готель, де ми проживали. Бачили військових з автоматами, багато техніки. Керівництво тримало зв'язок і запевняло, що десь скоро повинні дати зелений коридор мирним мешканцям.
«Мені пощастило, що у Першій лізі були квоти для молодих»
– У свої 34 ви за плечима маєте досить цікаву біографію, поєднуючи виступи в наших низах з відрядженнями за кордон. Коли ви починали в УФК Дніпро навіть перетиналися з хлопцями, які в майбутньому стануть відомими широкому загалу. Які у вас залишилися спогади з того періоду?
– У той час Дніпро дуже виділявся в плані організації. Коли я був в інтернаті, вони вже були одягнені, як перша команда, їздили на брендованому автобусі. Якщо говорити про персоналії, то мені запам'яталися брати Пашаєви, Діма Льопа, Каверін, Коноплянка. Женя був на рік молодший, але вже тоді дуже багато про нього говорили.
Євген Коноплянка, фото: AFP/Getty Images
– Вашою першою професійною командою була кам'янська Сталь. Ви потрапили туди в досить юному віці. Скільки пішло часу на адаптацію, щоб грати на рівні з дорослими дядьками?
– Я був дуже молодий. Практично не грав. Сергій Георгійович Дірявка взяв мене авансом. На той час в команді зібралися дуже хороші гравці, які потім не загубилися на найвищому рівні. Саша Ситник, якій потім в УПЛ виступав, Романенко, який тренує у Вікторії, Родіонов, Коваленко.
Мені пощастило в тому плані, що в той час у Першій та Другій лізі були квоти для молодих гравців. Один на полі, а другий в заявці. Разом зі мною взяли в команду Олега Шутова, який більшу частину кар'єру провів у Сталі, а зараз боронить нашу країну від окупантів.
– Після Сталі ви потрапили в мелітопольський Олком. Ваш прихід співпав у часі з відходом Євгена Хачеріді, якого забрала Волинь.
– Саме так. Я отримав запрошення від Івана Петровича Марущака.
– Зараз Мелітополь тимчасово окупований орками. На стику 2000-х та 10-х років там був підвищений інтерес до футболу?
– Олком в той час був типовим середняком Другої ліги. Команда фінансувалася з міського бюджету. Не скажу, що місто жило футболом. Чимало гравців хороших пішло на підвищення. Не було якихось завдань. З року в рік команда стабільно грала у Другій лізі, а потім зникла з футбольної мапи України.
«Коли отримав пропозицію з Естонії, довго не роздумував»
– Далі вам доля підкинула шанс пробувати себе закордоном. Як з'явився варіант з Естонією?
– Зателефонував мені агент з України. Він сказав: «Віталік, є можливість зіграти у вищій лізі Естонії. Їм потрібен молодий центральний захисник. Не на великі умови, але непогані». Я, звісно, погодився, бо бачив перспективу після Олкома. Довго не роздумував, зібрав сумку і поїхав до Естонії. Мені захотілося отримати новий досвід. Спробувати себе в іншій країні. У Пярну мені сподобалася команда, стадіончик такий маленький.
Стадіон в Пярну, фото: Tripadvisor
– Нова країна. Люди за менталітетом відрізняються від решти колишніх радянських республік. Що вас в той час здивувало в Естонії?
– По-перше – інфраструктура. В них все було дуже по-європейськи зроблено. Люди більш спокійні, виважені. В той час зі мною в команді був ще один українець. До нас було дуже хороше ставлення. Цікавилися, як нам в чужій країні.
Був цікавий момент, коли зовсім незнайомі люді запрошували до себе в гості. Мовного бар'єру не відчувалося. Це вже молодше покоління російську не використовує в побуті.
– Вам пощастило пограти у всіх трьох балтійських країнах. Наскільки Литва, Латвія, Естонія відрізняються між собою? Де справи з футболом краще, а де гірше?
В країнах Балтії завжди відчувалася велика повага до українців. Дуже прихильне ставлення. Єдине, що з логістикою були труднощі. Тоді не було лоукостів та можливості частіше їздити додому.
Там навіть у нижчих лігах рівень організації дуже високий. В Естонії намагаються стежити за порядком на стадіоні. Ставлення до роздягалень, догляд поля.
Рівень чемпіонату оцінити неможливо. В тій самій Латвії або Литві перші три команди завжди однакові. В Естонії останні 20 років Левадія та Флора по черзі виграють чемпіонат (за рідкісними винятками, коли вистрілюють такі команди, як Нимме Калью, ‒ прим. «УФ»). Команди з топ-3 цілком могли б конкурувати на рівні з клубами нашої УПЛ. Команди, які регулярно грають у єврокубках, вони сильніші. Ті, що всередині, відстають від них.
– Футбол створює конкуренцію більш популярним баскетболу чи хокею?
– Ходять здебільшого на суперника. На матчі проти середніх команд відвідуваність скромніша. Дисбаланс сильно впадає в око. Я вважаю, що в кожній з трьох країн конкурентоспроможні чемпіонати.
Якщо ти приїдеш сюди після України, то варто позбутися ілюзій, що ти у пів ноги будеш всіх обігрувати. Приїжджають хороші легіонери. Один-два хороших сезони на своїй позиції ‒ і можеш іти на підвищення.
В Литві я на власні очі бачив гравців з божевільним потенціалом, неймовірними задатками, але їм комфортно там на тому рівні.
– Окрім країн Балтії вас також занесло в Чорногорію. Що можете розповісти про балканський період кар'єри?
– У Чорногорії я побачив свій шанс бути ближче до Італії. Агент переконував мене у тому, що один сезон там добре зіграти і виїхати в топ-чемпіонат, бо з України це було зробити вкрай важко. Рівень чемпіонату відрізнявся тим, що було більше боротьби. Уболівальники там дуже несамовито підтримують.
Віталій Полянський, фото: ФК Тростянець
У футбольному плані я не сильно набув, але мені дуже сподобалася країна. Навколо гори, постійно їздиш по серпантинах. З точки зору життя мені це пішло на користь, а у футбольному плані це був хороший досвід.
«Кварцяного потрібно зрозуміти, якщо хочеш у нього грати»
– Після відрядження Естонію ви опинилися у Волині. Що найбільше запам'яталося від перебування в Луцьку?
– В мене хороші спогади залишилися про Волинь. Була добротна команда. Дуже багато людей в Луцьку ходило. Кожний матч – повний стадіон. Команда була зібрана хороша.
– Я переконаний, що у вас є якась цікава історія про Віталія Кварцяного. Поділитеся?
– Люди, які його близько не знають, сміються з його висловлювань та надлишкової емоційності. Він дуже хороший тренер. Повчальний тренувальний процес. Те, що він кричить і матюкається – специфіка роботи. Є люди, які тримають емоції при собі, не показують назовні, а потім тихо прибирають людину з команди.
Кварцяний міг накричати, обкласти триповерховими матюками, але він добре знав стелю можливостей. Він збирав команду і говорив: «Я з тебе зроблю гравця збірної». «Ти будеш найкращим бомбардиром Першої ліги». Його потрібно зрозуміти і прийняти, якщо ти хочеш в нього грати.
– Як Кварцяному вдавалося витискати максимум з тих же Кінаша, Рамона, Алозі, які поза полем могли собі зайвого дозволити?
– Кварцяний міг зупинити тренування і по 10 разів пояснювати, як потрібно діяти при розіграші або інших ситуаціях. Великі навантаження на зборах. Коли я розповідаю молодим футболістам вони не вірять, що ми могли тренуватися тричі на день.
Віталій Кварцяний, фото: ФК Волинь
На зборах в Ялті ми прокидалися о 06:15 ранку, бігли по Сонячній стежці. Потім об 11 ранку і о шостій вечора. За рахунок характеру, великих навантажень, прогресу футболістів, Волинь тримала високий рівень. Віталій Володимирович завжди казав: «якщо вами хтось зацікавиться, я сам буду дзвонити і пропонувати вас. Головне, щоб ви грали і показували результат».
– Як комунікація з легіонерами йшла?
– Через перекладача. Я жив із Рамоном на базі. Він приїхав з Бразилії. Не хотів залишатися, але Кварцяному вдалося переконати, що він стане хорошим гравцем. Поступово він адаптувався і почав показувати пристойний рівень. Віталій Володимирович вміє витискати максимум з футболістів, завдяки чому Рамон потім хороші мав запрошення в Азії та Близькому Сході.
– Ісса Ндоє, – найкращий воротар світу за версією Кварцяного, ‒ чим запам'ятався?
– Дуже вирізнявся своїми даними. Його вкидання рукою [за центр поля]. Дуже нестандартний.
– Швидко знайшли порозуміння з сенегальцем?
– На полі всі знають базові слова англійською для підказок. Дискомфорту не відчувалося.
– Невже авторитету Кварцяного не вистачило, щоб Кінаш не розбазарив свій потенціал?
– Він був дуже сильним за потенціалом. Десь великі гроші та близьке оточення могли вплинути на хлопця. Були випадки, коли нам давали вихідний після гри, а Кінаш міг поїхати до Львова і загуляти на кілька днів. Віталій Володимирович сварив і штрафував, але він виходив на поле і робив різницю. Не Ярік один був такий.
Ярослав Кінаш, фото: Володимир Раснер
– У Волині ви зіграли не так багато. Чому не вдалося затриматися в команді?
– Я поїхав із Волинню на збори. Приїхало багато новачків. На тренуваннях і контрольних матчах на моїй позиції три людини і я бачив, що Кварцяний їх награє. Два тижні на зборах потренувався ‒ подзвонив Марущак і запропонував перейти у Фенікс-Іллічівець.
Зважаючи на те, що мені не довіряють, я вирішив поговорити з Кварцяним про своє майбутнє. У цій розмові він сказав: «Віталік, якщо тобі є куди йти – йди». Мені не дуже це сподобалося, якщо чесно. Невідомо, як би склалося, якби я залишився доводити. Я пішов шляхом меншого опору. Зібрав сумки і переїхав у Калініне.
– В Криму ви пробули пів сезону. Чи не пошкодували ви про це рішення? Не було підозрілих матчів?
– Інфраструктура була хороша. Маленький стадіон, а поруч з ним готель, де базувалася команда. Харчувалися в кафе неподалік.
– На вашій пам'яті не було якихось договірних матчів?
– Не було випадків, на які можна прямо вказувати. Може, це й мало місце, але до футболістів це не доходило.
– Після відряджень в Європу сильний контраст відчувався з Україною?
– В ті часи Перша та Друга ліги не встигали за УПЛ в плані розвитку. На той час питання інфраструктури стояло дуже гостро. Ти повертаєшся з Європи і ловиш себе на думці: а чому у нас не так? За минуле десятиліття в нас це питання зрушило з мертвої точки.
Взяти за приклад Тростянець. Місто з 20 тис населення, побудували добротний стадіон. Поступово і тут справи на краще пішли.
«Гельзін в Олімпіку міг подвоїти премію, якщо гра складалася не на нашу користь»
– У вашій українській біографії було безліч команд. З них вирізняється Олімпік, в якому підібралися досить відомі за прізвищами особистостями. Які враження у вас залишилися від Донецька?
– Команда була дуже хороша зібрана. Тоді команду виводили в УПЛ Діма Гришко, Роман Санжар, Руслан Левига, Пилипчук, який кілька днів тому став тренером Шерифа. Президент клубу Гельзін дуже багато уваги приділяв цьому проекту. Шкода, що в УПЛ не судилося зіграти у себе вдома.
– Владислав Гельзін час від часу виходив на поле в деяких матчах. Наскільки його рівень підготовки відповідав Першій лізі?
– Як про керівника, нічого поганого не можу сказати. Якщо говорити про рівень професійної підготовки, то він старався на максимумі своїх можливостей працювати на тренуваннях. Він витискав з себе максимум, щоб десь вийти на заміну та вийти на кілька хвилин.
Владислав Гельзін, фото: ФК Олімпік
Кілька разів на тиждень Гельзін з нами тренувався. Сказати, що він професійний футболіст я не можу, але ставлення до команди було на високому рівні. Виходив на заміну, забивав пенальті. Став частиною історії цього клубу.
– Багато доводилося чути історій, як фінансова мотивація Гельзіна допомагала Олімпіку дотискати суперників, коли на полі не все скдалалося. Це правда?
– Цього бракувало в інших командах. Як би там не було, цей метод давав свої плоди. Гроші мотивують тебе набагато більше, ніж просто битися за емблему.
Коли він бачив, що нам тяжко, то міг збільшити премію або віддячити команді за хорошу гру, якщо класний матч вийшов. Це реально мотивувало футболістів і ти розумів, якщо добре зіграєш, то зможеш отримати хороші гроші.
– Ваш екс-одноклубник по Олімпіку Руслан Левига став фігурантом ДТП, внаслідок якої загинув Сергій Закарлюка. Вам щось відомо про його долю?
– Після тієї аварії ми не спілкувалися. Доходила інформація, що нібито він вже на волі та тренує дітей в окупованому Донецьку.
– В Олімпіку ви встигли пограти з Романом Санжаром, який не один сезон тренуватиме команду в УПЛ. Ви бачили тоді, що він може стати хорошим тренером?
– Він був капітаном. Серйозно ставився до своїх обов'язків. Багато крові попили травми. На той час розпочав навчання на тренера. Він хотів залишитися в футболі після ігрової кар'єри.
– Одним з колоритних персонажів в Олімпіку був Іса Шериф. Наскільки він виділявся з-поміж решти гравців?
– В нього дуже була складна історія з агентами, коли він тільки приїхав в України (за чутками, агенти покинули партію з дюжини африканських легіонерів на закинутому піонер-таборі десь під Кам’янським, і Шериф був серед них ‒ прим. «УФ»). Дуже своєрідна техніка. Міг на паузі прибрати опонента. Дуже легко один в один йшло в нього. Він був дуже віруючою людиною, притримувався звичаїв. У Рамадан старався тримати пост, молився 5 разів на день. Міг собі трошки дозволити хіба що в темну пору року. Іса не відчував навантажень. Українські хлопці страждали на тренуваннях, а йому все легко давалося.
– Ви граєте на позиції захисника, але за кар'єру назбиралося близько 25 голів. Відчуття голу до вас прийшло з досвідом?
– З часом ти краще розумієш, в якій точці треба опинитися. Більш-менш знаєш, куди прилетить м'яч. У свою першу каденцію в Тростянці примудрився стати найкращим бомбардиром з вісьмома голами. Якщо є можливість, то я підключаюсь в атаку, підійду на стандарт.
– Як би ви оцінили рівень сьогоднішньої Другої ліги?
– Рівень досить непоганий. Не вистачає досвідчених гравців. Я впевнений, що після перемоги України у війні це дасть нашому футболу сильний поштовх. Футбол яскраво відображає те, що відбувається в країні.
ФК Тростянець не на тому місці, де маємо бути. У нас дуже амбіційне керівництво, яке прагне вирішувати серйозні завдання. Якщо взимку підсилимося, можемо розраховувати на 5-6 місце.
