Перші медалі збірної, форвард Шахтаря з МанСіті, трагедія легіонера Волині: 8 травня — цей день в історії українського футболу
430 
8 травня 1963 року у місті Братське (Миколаївська область) народився Віктор Побігаєв – нападник білоцерківського Динамо, Системи-Борекс, відомий своїми виступами у Чехословаччині, володар Кубка європейської країни.
Вихованець київського Локомотива свої перші роки на дорослому рівні провів у складі Динамо (спочатку Ірпінь, потім Біла Церква). У 1991-му перебрався до третього дивізіону Чехословаччини в клуб Букоза (Вранов-над-Топлоу).
Наступний сезон розпочав у команді Єднота, яка пізніша об’єдналася з іншим колективом у клуб Кошице. Протягом двох років у цьому колективі Побігаєв провів 45 матчів, забивши 22 голи. У сезоні 1992/93 став володарем Кубка Чехословаччини.
У 1994-му повернувся до України. Був нападником, граючим тренером та асистентом головного тренера клубу з Бородянки (Гарт, Система-Борекс). Працював із заслуженими тренерами України Віктором Жиліним, Олександром Томахом і Юхимом Школьниковим. За шість сезонів назабивав близько 60 м’ячів у професіональних змаганнях. Пізніше виступав за ветеранську збірну України.
Олексій Антонов, фото: з відкритих джерел
8 травня 1986 року у місті Павлоград (Дніпропетровська область) народився Олексій Антонов – вихованець Дніпра, відомий своїми виступами за Металіст та Чорноморець, двічі бронзовий призер УПЛ.
За першу команду дніпрян дебютував вже після відходу з академії клубу, краще проявивши себе в інших українських колективах. Найбільше матчів провів за одеський Чорноморець – 50 (15 голів, чотири асисти). Був одним із важливих гравців команди Романа Григорчука, яка виступала у Лізі Європи в сезоні 2013/14.
Чимало поєдинків Антонов провів за Металіст (36 ігор, сім голів), двічі стававши разом з харків’янами бронзовим призером УПЛ. Також в Україні Олексій виступав за такі клуби, як Зоря, Кривбас та Іллічівець.
За кордоном пограв у Росії (Кубань), Казахстані (Актобе), Азербайджані (Габала), Угорщині (Дьїрмот) та Латвії (Вентспілс). Ставав срібним призером чемпіонатів Росії, Казахстану та Азербайджану.
У складі національної збірної дебютував 10 серпня 2011 року в товариському поєдинку проти Швеції (0:1). Ще за три роки взяв участь у спарингу проти Нігеру (2:1). Результативними діями за синьо-жовтих не відзначався.
Після завершення кар’єри ігрової перейшов до тренерської. Свій шлях у новій ролі розпочав у Чорноморці, де спершу був помічником. У сезоні 2020/21 очолював «моряків» протягом 16 матчів: 10 перемог, три нічиї та три поразки. Саме Антонов повернув команду до УПЛ, посівши другу сходинку у Першій лізі.
З літа 2021 року входить до тренерського штабу Чорноморця, де спершу допомагав Юрію Морозу, а зараз є асистентом Григорчука.
Майкон, фото: з відкритих джерел
8 травня 1988 року у місті Ріо-де-Жанейро народився Майкон Перейра ді Олівейра – форвард луцької Волині, маріупольського Іллічівця, донецького Шахтаря та чемпіон України, який загинув в автокатастрофі.
Розпочинав свою кар’єру в бразильських колективах, а влітку 2009-го перебрався з Фламенго до луцької Волині. Тодішній наставник «хрестоносців» Віталій Кварцяний в інтерв’ю «УФ» розповідав історію запрошення Майкона до українського чемпіонату.
Разом з Волинню став переможцем Першої ліги в сезоні 2009/10. За рік вже в УПЛ поділив першу сходинку бомбардирських перегонів з Євгеном Селезньовим (14 голів). Усього ж за Волинь провів 65 поєдинків: 39 голів, чотири асисти. На правах оренди з луцького клубу виступав за бухарестське Стяуа, з яким став переможцем Кубка Румунії.
Яскрава гра Майкона за Волинь не пройшла повз селекціонерів «гірників», які й запросили нападника до своєї бразильської діаспори в Шахтар. За донеччан форвард забив лише один гол у шести матчах, завоювавши чемпіонство та Суперкубок України.
На правах оренди виступав за маріупольський Іллічівець: 11 голів, три голи. Хтозна, якби склалася подальша кар’єра яскравого бразильського нападника уникни він тієї автокатастрофи, що сталася 8 лютого 2014 року в Донецьку. Майкон пішов з життя у віці 25 років.
- Читайте ексклюзивний матеріал «УФ» до 10 річниці з дня загибелі Майкона, де розповідається про його футбольний шлях.
Оларенважу Кайоде, фото: ФК Шахтар Донецьк
8 травня 1993 року у місті Ібадан (Нігерія) народився Оларенважу Кайоде – форвард віденської Аустрії, Манчестер Сіті, Жирони та донецького Шахтаря, двічі переможець чемпіонату України.
У статусі чемпіона Кот-д'Івуару спробував свої сили в європейському футболі. На правах оренди грав у швейцарському Люцерні в 2012 році, а після виступів за нігерійський Хартленд перебрався до Маккабі (Нетанія). З цим клубом він став переможцем другого за силою чемпіонату Ізраїлю в сезоні 2013/14.
З 2015 по 2017 рр. Кайоде захищав кольори віденської Аустрії: 85 матчів, 37 голів, 18 результативних передач. У сезоні 2016/17 став найкращим бомбардиром австрійського чемпіонату, забивши 17 голів. Саме з Аустрії за 3,8 млн євро Оларенважу перейшов у Манчестер Сіті влітку 2017-го. За першу команду «містян» так і не дебютував, виступаючи на правах оренди за Жирону (13 матчів, два асисти).
За рік Шахтареві Кайоде обійшовся у 3 млн євро. За донецький колектив нігерієць провів 24 поєдинки, в яких забив чотири голи та оформив два асисти. Двічі разом з «гірниками» ставав переможцем чемпіонату та Кубка України.
Подальша кар’єра нападника пройшла в Туреччині. Там він встиг пограти за Газіентеп, Сівасспор (завоював Кубок), Умранієспор та Генчлербірлігі. З березня 2024 року Оларенважу перебуває у статусі вільного агента.
Разом зі збірною Нігерії Кайоде став переможцем Кубка Африки (U-20). За першу команду країни провів чотири поєдинки, не відзначившись результативними діями.
8 травня 1994 року у Дубліні на стадіоні РДС відбувся матч за третє місце на чемпіонаті Європи (U-16), в якому збірна України протистояла Австрії.
У поєдинку з австрійським колективом українська команда здобула перші в історії бронзові нагороди Євро. Перед цим в групі підопічні Володимира Киянченка розібралися з Бельгією та Ісландією (по 2:1) та зіграли внічию з переможцями турніру Туреччиною (1:1). На стадії плей-оф синьо-жовті по пенальті пройшли збірну Англії, і після тих самих післяматчевих 11-метрових ударів вилетіли від Данії у півфіналі.
Детально про участь збірної України на чемпіонаті Європи-1994 в ексклюзивному інтерв’ю «УФ» розповів ветеран бельгійського Андерлехту та найкращий бомбардир нашої команди на тому турнірі – Олег Ящук. Також про цей успіх згадав воротар збірної Олег Остапенко. А в розслідуванні «УФ» та спортивного юриста Юрія Юрченка пояснено, чому третя (!) команда Європи в своїй віковій категорії на батьківщині не отримала навіть звання «майстрів спорту» для своїх гравців.
Євро-1994 (U-16), матч за третє місце
Україна – Австрія – 2:0 (1:0)
Голи: Ящук, 21, Згура, 72 (пенальті)
- Україна: Остапенко, Колчин, Федорук, Назаров, Мишков, Гопкало, Зубов, Слюсар, Згура, Ящук, Купцов. На заміни виходили: Клименко, Головко.
- Австрія: Фюка, Хіден, Помпес, Шандел, Хілдіс, Клейн, Бассенгер, Прапондінг, Паушер, Граф, Реснер.
1939 — нар. Янош Гереч (Угорщина) — бронзовий призер ОІ-1960, 5-разовий чемпіон Угорщини у складі «Уйпешт Дожа».
1942 — нар. Террі Нейл (Пн. Ірландія) — талановитий півзахисник, провів 11 сезонів у складі лондонського «Арсеналу», зараз власник однієї з найпопулярніших спортивних кав’ярень Лондона.
1947 — пом. Аттіліо Ферраріс (Італія) — чемпіон світу-1934, легенда «Роми», перший капітан команди.
1956 — нар. Віктор Піцурке (Румунія) — переможець КЄЧ-1986, володар «Бронзової бутси»-1988, в 2004–09 рр. тренував збірну Румунії.
1958 — нар. Енді Еглі (Швейцарія) — 5-разовий чемпіон Швейцарії, провів 76 матчів за збірну.
1960 — нар. Франко Барезі (Італія) — легенда «Мілана», один із найкращих ліберо світу. Володар повного комплекту нагород ЧС («золото»-1982, «срібло»-1994, «бронза»-1990).
1966 — нар. Клаудіо Таффарел (Бразилія) — один із найтитулованіших воротарів планети, чемпіон світу-1994. Провів 101 матч за збірну Бразилії.
1970 — нар. Луїс Енріке (Іспанія) — як гравець ставав чемпіоном Іспанії у складі «Реала» та «Барселони». Зараз працює тренером каталонців.
1978 — нар. Лусіо (Бразилія) — центрбек, чемпіон світу-2002, виступав за «Байєр», «Баварію», «Інтер» і «Ювентус». Провів 105 матчів за збірну Бразилії.
1971 — нар. Андреа Барцальї (Італія) — центральний захисник «Ювентуса», чемпіон світу-2006.
